Category Archives: Війна

Фільм “Бішут”. Як сепар зухвало використовує Іловайськ для свого політичного піару?(ексклюзивні документи)

Що таке ліцемірство? Це  коли ти використовуєш Іловайську трагедію, щоб  пройти до  нового Парламенту. І не просто використовуєш, а знімаєш  байопік про себе героїчного, і позіціонуєш його як фільм про Іловайськ. Саме так наразі безсоромно робить Тарас Костанчук, він же позивний “Бішут”. У стрічці, яку Констанчук особисто фінансує, він зіграє самого себе. Мабуть, довго вмовляли. Проте з фільму ми не дізнаємося про інші подвиги “бравого командира штурмової групи батальону “Донбас”, як написала нещодавно не менш “славна” газета “Вєсті”. До прикладу про те, що вже після Іловайська Костанчук був помічником регіонала Юрія Бойка, і позував разом з ним на фото з “колорадською стрічкою”. Звідки нам це відомо? До редакції force-news.com потрапив сценарій “супербойовика” “Бішут” – читайте та ридайте, як то кажуть. Версія не остання, вона ще дороблялася, вірогідно, додавали головному героєві ще більше  позитивних рис.

Текст  сценарію ось тут: https://drive.google.com/file/d/1ORy06DKxtFD7ntgAPpe-CGv_I7sf9vmC/view?usp=sharing

Фільм вже засудило іловайське братерство – до жодної людини, окрім Бішута, знімальна група не звернулася за консультаціями.  Що не дивно, коли ти знімаєш політичну агітку, замість того, щоб реконструювати реальні події – поради участники боїв зайві. Ось так прокоментували початок зйомок “Бішута” один з найавторитетніших “іловайців”, лікар, який врятував 80  бійців, Всеволод Стеблюк, а також екс-начальник Управління у справах ветеранів Мінсоцполітики Олександра Тарасова.

Та за які гроші “Бішут” замовляє музику, себто фінансує художній фільм про себе.  Сам Костанчук від причетності до цієї справи відхрещується, однак за нашої інсайдерською інформацією навіть у договорі. що мали підписати учасники знімального процесу, Костанчук вказаний, як замовник фільму.  Бюджет кіно не розголошують, втім  за стандартними прайсами на ринку мова іде щонайменше про мільйон гривень.  судячи з  того, що за підрахунками “Української правди” на зовнішню  рекламу свого обличчя тільки у березні 2018(близько 140 бордів та сітілайтів) Костанчук витартив понад 600 тисяч гривень. Тобто  більше половини  можливого бюджет у фільму.

Кого ж хочуть увіковічити кінотворці під гірким “іловайським”соусом? Як вже згадували восени 2014 вже після Іловайська Костанчук безсоромно влаштувався помічником  очільника Опоблока Юрія Бойка! Костанчук плутано пояснює це тим, що Бойко “ двічі на рік організовував нам перепоховання бійців Другої світової війни” .  А Також: “Я в травні вже був на війні. Тому через його людей, які в нього в штабі працюють, мені зробили “корочку” представника Бойка. Я розумів, що потрібно їхати в Донецьк, Луганськ. Я ж не дурна людина, я дуже багато знаю з того, що стосується конспірації“.

Гадки не маємо, від кого ще “законсперується” Костанчук заради мандату у Раду, але  пострибати по політиках в якості посіпаки він встиг добре. У позаминулому скликанні був рідником Кармазіна, а до сьогодні радить Семенченко-Грішину, який як відомо вчасно отримав поранення в дупу через що не потрапив до іловайського котла. Ще Костанчук встиг цьогоріч поспівпрацювати і відректися від “Справедливості” Налівайченка. Хто наступний?

Але повернемося до походження статків Тараса Костанчука, якого тепер можна представляи як яактора та продюсера. За  інформацією нашого джерела , Костанчук  неофіційно керує  великою охоронною фірмою. Мабуть, ті кремезні хлопці  і візьмуть участь в масовці його  майбутнього “блокбастеру”, що планується  випустити в прокат у 2019 році –  до виборів та… 5-ї річниці Іловайської трагедії.

Що в тому поганого – скажуть мирно налаштовані громадяни. Ну, зніме людина кіно про себе – має право. А погане те, що  Костанчук-Бішут  за  допомогою художнього кіно, заснованого нібито на реальних подіях, намагається відбілити власну  репутацію та створити міф про себе. Ось як насправді  проявив себе в Іловайську той командир за згадками товаришів по службі:

Відбувалося бойове зіткнення в центрі Іловайська, і просто він зник. Тобто врозпалі бою ніхто не слідкував, де він подівся. Після повернення вже почали рахувати втрати. Його вважали загиблим.

Шукали його, як і інших багатьох. І його телефон по білінгу світився по Донецьку та іншій окупованій території. Він не знав, що ми маємо дані по білінгу, і коли він повернувся, сказав, що був в Іловайську весь цей час у якихось цивільних“, – розповідає Євген Шевченко.

А тепер порівняйте зі сценарієм фільму. Відчуваєате різницю? І з чого б це Костанчук нещодавно заявив в інтерв’ю: “Сподіваюся, що пройдуть роки, люди забудуть документалістику, зняту про ці події, а цей фільм переглядатимуть.”. 

Вибачайте, а до чого документальна хроніка та її забуття до вашого піар-проекту, пане? Ліпимо новітній міф?

Як знімають фільм про Іловайські події

Перше українське кіно про Іловайськ. Уся правда.https://www.youtube.com/watch?v=jyvfhhao3AI

Posted by Тарас Костанчук on Thursday, August 16, 2018

Втім медіа вже  несвідомо чи через брак інфоповодів вже вхопилися за нахабний піар “Бішута” і ліплять з нього іловайського янгола во плоті, переповідаючи  з його слів про  “поранення в голову на фронті”. І цитиють його беззглузді заклики до…. прийняття військовго стану на всій теріторії України! “давно потрібно було прийняти закон про воєнний стан в країні і все поставити на рейки перемоги.” (https://vesti-ukr.com/kultura/299110-taras-kostanchuk-s-pozyvnym-bishut-mne-kazhetsja-absurdnym-chto-sejchas-tratjat-denhi-i-vremja-na-semku-komedij)

До відома Костанчука. в такому разі буде скасовано вибори – і його мрії щодо теплого крісла у парламенті підуть шкереберть. Хоча він це прекрано розуміє, і робить заяви у стиилістиці “аби процитували побільше”. Загалом кіноплани у Костанчука глобальні  хоче переплюнути “Кіборгів”, бо йому “не дуже сподобалося їхня художня якість, фільм середньої якості. Мені б хотілося, щоб він був сильнішим – більш захоплюючим і вражаючим”.

Краще б Тарасові хотілося менше піаритися на крові реальних бійців та не  торкатися кіновиробництва заради  політичнихх дивідентів.

“Какого цвета трусы оденет Ким Кардашьян?” Заявление кинематографической тоталитарной секты

Украинское кинообъединение “Наукова думка”. называющее себя  сектой, которая исповедует карго-культ, провозгласил манифест. К нам попал этот секретный документ…

Вони там були. Українські військові-геї зробили камін-аут

Фонд ІЗОЛЯЦІЯ презентує виставку фотографа Антона Шебетка “Ми були тут”. Проект складається з відеоінсталяцій та серії фото представників ЛГБТ+, які брали участь в АТО, а нині в ООС. У червні частину світлин та інтерв’ю з військовими було опубліковано у одному з українських видань виданні, де незабаром з’явилися коментарі від читачів, які поставили під сумнів те, що ЛГБТ+ можуть воювати на сході України. Після публікації один із героїв проекту, військовий Віктор Пилипенко, наважився публічно заявити про свою належність до спільноти. Віктор відслужив у складі добровольчого батальйону Донбас упродовж 2014-2016 років. На передовій виконував обов’язки гранатометника та стрільця-санітара, зокрема під час найгарячіших боїв за Широкіне.

Артем Войцеховский: В Донецке я привык, что под окнами “индейцы” с автоматами ловили “покемонов”(ВИДЕО)

Он – тот самый парень, который написал и спел  хит “Моя Барселона”, хотя в сети он до сих пор гуляет  как трек “5nizza”. И не важно, кто  ошибся в авторстве, и то, что  песня посвящалась не городу, как считали многие, а футбольному клубу.   Народный маркетинг сработал, композиция стала вирусной – и понеслась.  Со своей группой “Зарисовка” Артём Войцеховский  помотался по всему постсовку, в залах – неизменный биток .  Лихо. Особенно для  музыкантов, продолжавших жить не в столице, а примарафеченном  после ЧМ-2012 Донецке. Потом случилась война.  Донецк уже не сиял яркими огнями большого города, а пугал боевиками на улицах и  обстрелами.  Артём переехал в Харьков, остальные музыканты – кто куда. Группа распалась. Вкратце – звучит просто и очевидно. В жизни – за этим ” сбором чемоданчика переселенца” стояли миллион терзаний,  душевных поисков и фактически полное обнуление карьеры. “Миша,  давай все сначала”, – как любил говаривать мер Харькова Геннадий Адольфович. И Войцеховский  дал все сначала – собрал новую группу “Пашиндруг” и “понятия не имеет, как продвигать её в сети”.

Разговор получился и о творчестве, и о стране. Из трёх частей,  почти как фирменный бургер “512 паб”, который Артём съест в финале. 🙂 Начинка –  оценки политических метаморфоз,  которые мешают нам жить спокойно. Кто позволил оккупантам захватить Донецк? Не нарушает ли моральные устои украинца просмотр чемпионата мира по футболу в РФ? Есть ли в России адекватные люди? И зачем в Киеве проводить Крестный ход?

А в первой и третьей части видео –  почему поколение -2000 предпочитает  слушать примитив и не докапывается до сути; помогают ли квоты на радио  развитию украинской музыки; и нужно ли  инди-исполнителям участвовать в талант-шоу?  Смотрите, комментируйте:

Интервью – Елена Солодовникова

 

Чому люди Медведчука заборонили згадувати про шефа у фільмі “Стус”?

Подробицями того, чому про адвоката письменника не буде аны слова у стрічці поділився актор Генадій Попенко.
“Проходячи кастинг на фільм “Стус”, я читав сценарій до фільма. У ньому БУЛА сцена останнього суда над Стусом. Саме того суда, що його Стус та українська інтелігенція не визнавали, але адвокат Стуса, товариш Медведчук, визнав не лише суд, а й Стусову “провину”. Хід справжнього адвоката-захисника. А потім було останнє заслання Василя Стуса, із якого він не повернуся. Український класик помер у радянському таборі лише за 6 років до здобуття Україною незалежності. Однак сцени суду вже немає у фільмі”, – пише на своїй фб-сторінці Попенко.

“Запитав про це у акторів, що грають у фільмі. Вони підтвердили, що сцени суду вже немає. Її прибрали зі знімального графіка нікого не попередивши. Навіть такого персонажа, як Медведчук, у фільмі вже немає. Проте кастинг на нього був, актора було знайдено і він готувався до зйомок.
Зі слів учасників знімального процесу “продюсерам подзвонили з адміністрації Медведчука” і сказали, що якщо вони хочуть дозняти картину, не хочуть провокацій, то потрібно прибрати сцену суду над Стусом.

“Кіно – це плівок у вічність” (Ф.Раневська). Він боїться, що його запам’ятають помічником катів, а не Мінським переговорником.

Справа давніх років – це одне. Але зовсім інше – намагання повернути ці роки з її цензурою і дзвінками “зверху”. Проковтнеться?
Хіба можна мовчати, коли таке відбувається?”