Дебальцеве: гірка історія чи ганебна «зрада»

Операція з оборони Дебальцевського плацдарму викликає неоднозначне ставлення суспільства до дій під час неї українського військового керівництва. Багато хто, не розуміючи сенсу перебування на цьому плацдармі наших військ, змісту операції по їхньому виведення та не враховуючи різні аспекти воєнної справи, називає ці події «ганебною поразкою» нашої армії і «безтолковою зрадою» її командувачів.

Про те, що утримання Дебальцева  і, потім, вихід звідти наших військ – це унікальна військова операція, розуміють ті, хто детально зважає на усі нюанси ситуація, яка склалась на той момент на Донбасі.

«Диванні стратеги», подивившись на карту обстановки на Донбасі того часу, в один голос заявляли, що утримання такого виступу, яким був дебальцевський плацдарм – це «безглуздо і небезпечно, і лише військові керівники цього не розуміють». Але командування краще за усіх усвідомлювало, на які йде ризик, залишаючи майже в оточенні (з трьох сторін ворог) численне угрупування наших військ. Варіанти, щодо залишення цього плацдарму і знищення, під час  відступу, важливого залізничного вузла, звичайно ж, розглядалися на найвищому рівні, проте аргументи, щодо його утримання за будь-яку ціну були значно переконливішими.

Необхідність перебування там наших військ була викликана тим, що під час чотиристоронньої зустрічі «норманської четвірки» у Мінську, де президенти України, Франції, Росії та Німеччини досягнули домовленостей, щодо завершення конфлікту, російські військові навпаки збільшили інтенсивність бойових дій на підступах до Дебальцева. Україна, під час зустрічі ініціювала ввести режим припинення вогню, але загарбники, всупереч, посилили обстріли. Їхні пропагандистські ЗМІ активно розповсюджували брехню про втечу наших військових і замовчувало інформацію про великі втрати  там де «їх не має бути». Все це, тим самим, демонструвало світові, що це саме Росія здійснює агресію проти України. Що це не «шахтарі» з «металургами» ведуть бойові дії проти української армії, а регулярні відбірні частини збройних сил РФ намагаються за всяку ціну взяти цю територію.

На той час, за даними Генштабу ЗС України, Росія сконцентрувала вісім батальйонних тактичних груп (це досить потужне угрупування сил) своїх кращих частин. Звичайно, що так звані «ополченці» не мали такої кількості професійних навчених бійців, оснащених потужним сучасним російським озброєнням, які діяли під єдиним керівництвом того ж російського військового командування.

Все це чудово розуміли у світі, не зважаючи на потужну роботу пропагандистських російських ЗМІ, які розповідали, що «погано озброєні ополченці змогли оточити і взяти в «котел» значну кількість українських військових підрозділів і з’єднань».

Після цієї зустрічі в «нормандському» форматі у Мінську, коли світові вчергове було продемонстровано, хто насправді агресор, утримання дебальцівського виступу стало пов’язаним зі зростанням втрат серед українських військових і жертв серед мирного населення. З кінця січня 2015-го року Росія кинула в «дебальцівську м’ясорубку» ще більше сил і засобів, не зважаючи на численні втрати, і намагалась заблокувати наші війська.

Проте українське командування спланувало і провело операцію з виведення своїх частин і підрозділів. Ми довели, що жодного оточення не було, а частини і підрозділи, залишивши позиції, планово і організовано відійшли на нову лінію оборони. Цей доказ є переконливим, якщо брати співвідношення сил і засобів, і втрат, яких зазнали сторони. За даними нашого генштабу, Росія з 24 січня по 19 лютого 2015-гшо року на дебальцевському плацдармі втратила 870 чоловік особового складу, близько 50 одиниць ракетно-артилерійського озброєння, 110 одиниць бронетехніки. Наші втрати, навіть за оцінками «скептичних вітчизняних експертів» і міжнародних фахівців, що по особовому складу, що озброєнню і техніці, є значно менші.

Це означає, що утримання плацдарму і операція з виведення військ була ретельно спланована і організована. Здійснення її за такий короткий період – переконливий доказ боєздатності Збройних Сил України та ефективності військового командування.

Саме значення  утримання цього плацдарму – відповідно до схваленого у Мінську Меморандуму від 19-го вересня 2014-го року, який фіксує лінію зіткнення, Дебальцеве і його околиці повинно бути під контролем України (і лютнева зустріч в «нормандському» форматі, під час її проведення, це констатувала). Крім того, ворог заплатив дуже високу ціну за захоплення цього залізничного вузла,  його просування на захід в глиб України було зупинене, а світ вкотре переконався, що агресором тут є саме Росія, яка нехтує міжнародними договорами і не дотримується жодних домовленостей.