«КІБОРГИ». ФІЛЬМ, ЩО РУЙНУЄ СТЕРЕОТИПИ ПРО ДОБРОВОЛЬЦІВ(ВІДЕО)

Після перегляду «Кіборгів» юнаки  не ставатимуть в чергу до військомата.  І справа не у відсутності патріотичної складової у стрічці – розмов про батьківщину там вистачає.  Але «Кіборги» аж ніяк не агітка, герої якої «класні наші» і « погані їхні». Це не плакатна історія, коли ти однозначно  обираєш персонажа, на якого хочеш бути схожим. І навіть не бойовик, в стрілянину якого пірнаєш з головою. «Кіборги» – психологічна драма,  що показує українських добровольців без  ретуші, з усіма притаманними ним людськими вадами та слабкостями. І головне, «Кіборги» підштовхують глядача до роздумів, а така розкіш в пропагандистському кіно не дозволяється.

 Йти на «Кіборгів» я побоювалася. Знімати художнє кіно про війну, що не закінчилася,  – чи це своєчасно? Розповідати  про події,  що вже  набули статусу героїчного подвигу,  – а не буде занадто помпезно та лицемірно? А ще був трейлер з піснею «Океана Ельзи»,  який сьогодні супроводжує чи не кожну українську стрічку, в тому дратує.  І на додачу ще й  режисер Ахтем Сейтаблаєв – учасник «Танців з зірками». Він зможе зняти щось путнє  про «Аеропорт» – ви серйозно?  Всі мої  сумніви перехреслив коментар полковника Всеволода Стеблюка, який консультував фільм і дивився його одним з перших у Маріуполі. Стеблюк написав: «Реально сильно і пронизливо».  І це чиста правда.

Сейтаблаєв зняв кіно без фальші, в якому дозволяють  сказати, що  у нас сильні вояки і слабке штабне командування.  Кіно, в якому декларують, що «мову треба брати, як зброю». І, де чесно  закарбували не ідельних хоробрих захисників у парадній формі та орденах, а справжніх людей з плоті і крові, які стали на захист держави.  Так, вони лаються, іноді бухають, сваряться і собою,  не завжди  виконують накази командирів…. І між всім цим встигають здійснювати подвиги.

У «Кіборгах»  є повний комплект різних типажів добровольців –  вчитель історії з Західної України, літній дядько з Полтавшини, парубок-мажор з Києва… Але насправді головного героя у стрічці не має, всі голоси, розмови, думки зливаються в одну потужну канонаду.  В одного Кіборга, який став на сторожі формування української нації. Щось подібне, коли справа не в конкретних персонажах, а в в їхньому коллективному  мисленні  було в «Дюнкерку» Нолана. Але там  йшлося про чужих солдатів Другої світової, а в «Кіборгах» мова про таких близьких для розуміння наших, українських вояків.

До слова, там сама «дратуюча» пісня «ОЕ» виявилася частиною концептуального задуму – вона була написана Вакарчуком рядового, якому ампутували ноги….

….Підчас фінальних титрів  я відчувала  аж ніяк не гордість. В мене на очах були сльози через усвідомлення того, що зараз на фронті ми втрачаємо  українців нової генерації. І що після «Кіборгів», як я писала вище,  молоді патріоти не підуть до військомату,  бо в армії все за процедурою і ти гвинтик системи без права на власну думку. А вразі чергового масштабного наступу стануть добровольцями –  тими, хто має право бути особистостями на цій війні.  Як справжні «Кіборги».

Олена Солодовнікова