Іллєнко відповів незадоволеним “оскарівськими поправками”(ВІДЕО)

Оскарівські пристрасті. Що не так з можливими змінами у процедурі подання українських фільмів на Оскар? Чи все ок? Дивіться у ексклюзивному відео. Відповідає – Голова Держкіно Пилип Іллєнко:

А ось через що розпочався шкандаль:

Заява про зміни в регламенті українського Оскарівського комітету

 у зв’язку із завершенням каденції першого складу Оскарівського комітету, сформованого за новими правилами, та із ризиком реваншу старої, “ручної” системи висунення українських фільмів на “Оскар”, ми, нижчепідписані, хочемо заявити про наступне:

1. Ми висловлюємо незгоду з пропозицією Національної спілки кінематографістів, Держкіно та Асоціації продюсерів України внести зміни до Регламенту, за яким працює Оскарівський комітет.

Як нам стало відомо 31 липня 2018 року, тобто за один день до початку подання документів на розгляд Комітету, співзасновники Оскарівського комітету хотіли внести дві суттєві поправки до регламенту, а саме запропонували в п.6 “Проведення конкурсу на визначення фільму-номінанта” додати таку норму:

До розгляду Комітетом приймаються фільми, які відповідають спеціальним правилам Американської кіноакадемії для категорії “Найкращий фільм іноземною мовою” та одночасно критеріям:

– оригінальний запис діалогу, а також готовий фільм має бути переважно українською або кримськотатарською мовою:

– стрічка повинна мати свідоцтво національного фільму або статус фільму спільного виробництва відповідно до Європейської конвенції “Про спільне кінематографічне виробництво” чи інших міжнародних угод у сфері кінематографії”.

Натомість в правилах Американської кіноакадемії дається таке визначення в правилах для номінації “Найкращий фільм іноземною мовою”: “Фільм іноземною мовою – це повнометражний фільм (хронометраж якого перевищує 40 хвилин), створений за межами США з переважно не-англомовним записом діалогу” (правило 13, пункт А).

Ми вважаємо, що запропоновані НСКУ, Держкіно та АПУ зміни до регламенту Оскарівського комітету суперечать правилам Американської кіноакадемії, оскільки значно звужують набір фільмів, які можуть подаватись, з “переважно не-англомовних фільмів” до “фільмів українською або кримськотатарською мовами”.

Хочемо додати, що до 2006 року в Американської кіноакадемії було правило, згідно з яким країни могли подавати фільми, зняті на їхніх “офіційних” мовах. Втім, від цієї норми Кіноакадемія відмовилась, що дозволило, наприклад, Франції у 2015 році висунути стрічку “Мустанг” Деніз Ґамзе Ерґювен, яка знята турецькою мовою. Це не завадило “Мустангу” пройти в фінальну п’ятірку номінантів на “Оскар”.

Також ми хочемо наголосити, що вимога мати свідоцтво національного фільму не є достатньо мотивованою.

У статті 10-1 Закону України “Про кінематографію” визначається, який фільм може отримати статус національного. Але ці правила не узгоджуються з правилами Американської кіноакадемії, за якими вона визначає, чи правомірно країна висунула той чи інший фільм. Згідно з правилами Кіноакадемії, “країна, що подає фільм, має надати докази про те, що креативний контроль над фільмом був здебільшого в руках громадян або резидентів цієї країни” (правило 13, пункт B-5). А згідно з уточненням, які представники Кіноакадемії надіслали Голові та Секретареві Українського Оскарівського комітету, найголовнішими у визначенні національності фільму є громадянства продюсера, режисера та сценариста фільму.

Окрім того, статус фільму спільного виробництва також не надає задовільних для Американської кіноакадемії визначень національності стрічок. Так, в 2015 році фільм “Тотем вовка” французького режисера Жана-Жака Анно, який знято в китайсько-французькій ко-продукції, було висунуто на “Оскар” від Китаю. Натомість, як пише The Hollywood Reporter, Американська кіноакадемія відхилила цей фільм як такий, що не виконує правила, оскільки більшість членів креативної команди фільму не є громадянами Китаю.

Якби Оскарівський комітет працював за такими правилами з 2016 року, він не зміг би висунути від України фільм “Українські шерифи” Романа Бондарчука (в 2016 році він ще не отримав свідоцтво національного фільму), а продюсери “Пісні пісень” Єви Нейман не могли б подати стрічку на розгляд Комітету (адже вона також не має статусу національного фільму)

Ми робимо висновок, що змінами, які внесені в регламент Оскарівського комітету, його співзасновники суттєво обмежують можливості українських фільмів представляти Україну на “Оскарі”.

2. Спроба внести зміни до регламенту Оскарівського комітету без попереднього обговорення з членами Громадської ради Комітету є порушенням статей 8 та 9Меморандуму, укладеного між Держкіно, НСКУ та АПУ. Меморандум укладався з метою зробити процес відбору фільму на “Оскар” максимально прозорим та професійним. Натомість неінформування членів Оскарівського комітету та Громадської ради про суттєві зміни в регламенті виглядає як нехтування цією метою та викликає обурення.

Члени Оскарівського комітету активно висловили незгоду з внесеними в останній момент змінами до регламенту, тому засідання 29 серпня 2018 року відбулось за старою редакцією регламенту. Але співзасновники Комітету заявили, що новий регламент запрацює з новим складом Оскарівського комітету, який ще не сформовано.

Нагадаємо, згідно зі статею 8, “Сторони домовилися, що всі спірні питання, розв’язання яких не передбачено Регламентом роботи «Українського Оскарівського комітету», будуть вирішуватися виключно Громадською радою «Українського Оскарівського комітету», роботу якої організує голова Лічильної комісії «Українського Оскарівського комітету”. Цього зроблено не було.

Стаття 9 Меморандуму: “Сторони будуть докладати всіх можливих зусиль для подальшого розвитку взаємовигідного співробітництва”. Відсутніть будь-якої аргументації з боку Держкіно, Національної спілки кінематографістів та Асоціації продюсерів Україні вказує на те, що таких зусиль докладено також не було.

3. Процес добору нових членів Громадської ради Оскарівського комітету та членів самого Комітету необхідно знову зробити максимально прозорим, згідно з установленими в регламенті правилами. Оскарівський комітет не має бути лояльною до влади або певних кінематографічних груп організацією, натомість має складатись з професіоналів, чия компетентність підтверджена їхньою участю в кінофестивалях класу “А”, призами на цих кінофестивалях, членством в Європейській кіноакадемії та Міжнародній федерації кінопреси.

Таких людей в українському кінематографі наразі вистачає для того, щоб сформувати високопрофесійний Оскарівський комітет, чиї рішення викликатимуть довіру у суспільства та професійної спільноти та не будуть продиктовані “ручним” лобіюванням тих чи інших кінематографістів, політиків тощо.

З повагою,

Мирослав Слабошпицький (кінорежисер, член Оскарівського комітету),

Сергій Лозниця (кінорежисер, член Оскарівського комітету),

Аксиня Куріна (кінознавець, член Оскарівського комітету),

Олександр Гусєв (кінокритик, член Оскарівського комітету),

Дмитро Десятерик (кінокритик, член Оскарівського комітету),

Марина Врода (кінорежисерка, член Оскарівського комітету),

Дарія Бадьйор (кінокритик, член Оскарівського комітету,

Володимир Тихий (кінорежисер, член Оскарівського комітету),

Сергій Васильєв (кінокритик, голова Лічильної комісії Оскарівського комітету),

Денис Іванов (кінопродюсер, член Європейської кіноакадемії).