“Таємний щоденник Петлюри”. Де налажали в історичних фактах?

Що не так у “Щоденнику”? Думки історика Андрія Руккаса.

Даруйте, але «професійна деформація» далася взнаки, тому просто подивитись фільм як звичайному глядачу мені не вийшло – око історика постійно помічало малі і великі хиби, недоречності та помилки, які є у будь-якій кіно роботі. Прошу, наступні зауваження сприймати не як критиканство, а конструктивну критику, адже фільм як такий загалом сподобався.
Перший епізод – перехід українських військ на західний берег Збруча і здача зброї полякам наприкінці листопада 1920 р. – попри очевидний трагізм ситуації, вийшов абсолютно «прісним» і беземоцінйим. Вояки йдуть вервечкою і спокійно кидають на купу свої гвинтівки. При чому поляки стоять не за мостом, а перед ним. Насправді Армія УНР відступала з важкими боями, до останнього тримаючи плацдарм в районі Волочиська і даючи можливість переправитись на протилежний берег максимальній кількості військових, цивільних біженців, обозів, майна тощо. Про фінальний момент регулярної збройної боротьби є чимало спогадів учасників, він добре описаний у фаховій літературі та навіть у поезії. Згадаймо тут вірш Євгена Маланюка.

вірш Євгена Маланюка

Не забути тих днів ніколи:
Залишали останній шмат.
Гуркотіли й лякались кола
Під утомлений грім гармат.

Налітали зловісні птахи,
Доганяли сумний похід,
А потяг ридав: На Захід… На Захід… На Захід…
І услід – реготався Схід.

Роззявляв закривавлену пащу.
П’яний подих нудив, як смерть.
Де ж знайти нам за Тебе кращу
Серцем, повним Тобою вщерть?

Бракує конфлікту з Винниченком

На жаль, не було у цій сцені ані грому гармат, ані гуркоту ешелонів, ані зловісних птахів, ані емоційних переживань вояків (сцена з ламанням шаблі була дуже картинною). Та й сама процедура здавання зброї відбувалась інакше – без показаного, як у фільмі, приниження українських вояків з боку поляків. Поляки з пошаною поставились до своїх колишніх союзників.
Наступний епізод. Грудень 1917 р. йде засідання уряду УНР, на якому присутні чомусь лише 4 осіб – Грушевський, Винниченко, Петлюра і дебела стенографістка пані Оля (де інші члени уряду невідомо). Петлюра доповідає про ситуацію в Києві і говорить про необхідність придушення більшовицької активності. Потім штурм «Арсеналу», проте автори не вказали, що це вже був 1918 р. кінець січня за старим стилем, або початок лютого за новим, а головне, що Петлюра на той час давно вже не в уряді, а керує добровольцями-гайдамаками, котрі під його орудою й здобувають «Арсенал». Бракує конфлікту з Винниченком, усунення з посади генерального секретаря з військових справ і формування Гайдамацького коша Слобідської України. Теж могли б бути дуже виграшні сцени, які б у гарному світлі показали Петлюру. Його незаслужено усунули, він не зневірився і продовжує воювати.

Дивна сцена розстрілу

Щось наплутано з хронологією в епізоді з Болбочаном. Спочатку Петлюра зустрічається з ним і відправляє його в Італію (це було у травні 1919 р.), а потім Болбочан розмовляє з отаманом Волохом, як написано в титрах, в лютому 1919 р. в Києві в готелі «Континенталь». В сцені з оголошенням вироку зачитується не оригінальний документ (він добре відомий, опублікований, спеціально шукати його не треба), а якійсь цілком сучасний твір «за мотивами». Потім дивна сцена розстрілу.

Абсолютно фантазійний епізод. Петлюра десь і колись керує обороною якогось піхотного підрозділу, що займає оборону в окопах повного профілю. Оскільки на вояках шинелі з трикутними кольоровими клапанами на позначення рангів, що були введені наказом наприкінці квітня 1919 р., а на дворі явно не літня погода, робимо висновок, що то має бути кінець осені 1919 р., час катастрофічної поразки Армії УНР. Що ж то за бій, яким особисто керував тоді Петлюра, невідомо.

Проблеми з хронологією

Далі щось наплутано з хронологією, бо наступна сцена Петлюра випадково зустрічає генерала “Кревса” (так у фільмі, хоча має бути Кравс), а той у свою чергу бачиться у Києві з російським генералом Бредовим. Отже тут події кінця серпня – початку вересня 1919 р. Може так стрибає думка Петлюри, коли він згадує про події для свого щоденника, але простому глядачу, не знайомого з деталями історії України, це все треба пояснити і подати послідовно.
«Кревс» говорить Петлюрі про Бредова, що пам’ятає його з Першої світової війни, коли той командував 4-ю гренадерською дивізією! Тут прикра і дитяча помилка – ніякої «4-ї гренадерської» в російській армії не було (було три номерних дивізії і одна Кавказька без номеру), а Бредов командував зовсім іншими частинами та установами. Тут сценаристу вистачило б і вікіпедії.

Сцена з Пілсудським

Бредов називає “Кревса” австрійським генералом, однак у цісарській і королівській армії він дослужився до підполковника, а генералом став власне в Галицькій армії. Знову дитяча помилка, на яку вистачило однієї вікіпедії почитати.
Сцена з Пілсудським. Маршал кладе руку на плече Петлюрі, називає його на «ти» як давнього приятеля і здається ось-ось звернеться до нього «чуєш, старий». Недоречна фамільярність у спілкуванні двох державних керманичів. Принижує Петлюру і не личить Пілсудському (якщо серйозно, то Пілсудський дозволяв звертання на «ти» лише щодо двох своїх найбільш віданнях і давніх друзів).

Депутат Ратушний

Домовившись з Пілсудським, Петлюра ранньою весною кудись поїхав і десь в полі зустрів вояка УГА, галицького селянина, який йому говорить слова докору за договір з поляками. Того селянина грає колишній народний депутат Ратушний. Він Головному отаману так і представляється і каже він сам Ратушний і всі довкола тут так само Ратушні. Для повноти картини і локалізації на місцевості треба було поінформувати глядачів, що то село Черніхівці Збаразького повіту на Тернопульщині, звідки пан Ратушний родом.

Мандри в автомобілі

Потім на автомобіль Петлюри, котрий десь без зрозумілої мети кудись самотньо їде польовою дорогою, несподівано нападає кінний роз’їзд «червоних». В перестрілці гине ад’ютант Петлюри, сам же Головний отаман з водієм відстрілюються з гвинтівок і відганяють ворога, котрий теж має втрати. Повна вигадка і фантазія сценариста – що з селянином, що з перестрілкою. Весною 1920 р. Петлюра був у Варшаві. До тимчасової столиці УНР Кам’янця-Подільського він прибув 1 травня потягом! Факт відомий, є багато фотографій з урочистої зустрічі державного керманича на вокзалі. Та й взагалі, оці мандри Петлюри в автомобілі дуже дивні. Десь лісами-полями з одним лише адютантом колесить під час війни голова держави і верховний головнокомандувач, зустрічаючи на своєму шляху то командувача корпусу генерала «Кревса» (котрий так само мандрує самотньо), то селянина Ратушного, то ворожих вершників.