«Припунті». Суржик як мистецтво

Як змусити людину посміятися від душі та в той же час гарненько замислитися? Відповідь проста – показати їй такою, якою вона є, з об’єктивної точки зору. «Припутні» це такий фільм, який викличе у глядача сміх, здивування, а й подекуди й страх. Картина має глибоке філософське підґрунття, яке криється за звичайною українською селянською реальністю.

Фільм починається досить ефектно та несподівано. Молодий ТАКСІСТ Юра приїхав ВИЯСНЯТЬ ОТНОШЕНИЯ  зі своєю дівчиною ІНТЄЛІГЄНТКОЮ Христею. Після неуспішного освідчення під сонати Бетховена Юра просто виштовхує кохану з машини. На своєму шляху він знаходить симпатичну  дівчину Свєту та її мамцю Людку, яких «із жадності» перевозить в глухе село Припутні. Подалі дії відбуваються навколо цих персонажів, шляхи яких неочікувано ще раз перетнуться. Це найтиповіші українські персонажі в нетипових ситуаціях. Їхній колорит приваблює та убиває наповал. Саме тому цей фільм хочеться передивлятися знову. За цим наче смішним кіном криється ряд значущих проблем, які завжди будуть актуальними (особливо в нашій країні). Фільм має неоднозначну та досить загадкову кінцівку, тому я сподіваюся на продовження картини.

Блискуча гра акторів та їхнє кардинальне перевтілення (незважаючи на те, що не всі герої – професійні актори, тільки тсс) вразять кожного. Що більше здивувало – невимушена атмосфера, яка налаштує на приємний та по-справжньому домашній перегляд. Вживання суржику, втілення «живих», дотепних ситуацій у фільмі надає йому особливого шарму. Ви тут не побачите награних емоцій та сухих завчених реплік. Сміх просто не затихав в кінозалі.  Все, що відображене у фільмі, нам дуже близьке та існує поміж нас, а може і ми є частиною цього. Кожен усвідомить фільм по-різному: весела комедія чи філософська драма – це вже вирішувати вам…

Гарного перегляду!

Віолета Лень