Твердження військової прокуратури не відповідає дійсності (за матеріалами МО)

Твердження військової прокуратури не відповідає дійсності, є необґрунтованим та таким, що суперечить вимогам законодавства України.

У позовній заяві заступника Генерального прокурора – Головного військового прокурора наведена інформація про те, що начальником Генерального штабу – Головнокомандувачем Збройних Сил України прийнято рішення у формі письмового доручення з розробки порядку допуску та роботи військових прокурорів, слідчих військових прокуратур в органах військового управління, у військових частинах та на інших об’єктах Збройних Сил України.
Однак, зазначена інформація не відповідає дійсності, оскільки відповідно до рішення начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України, яке ним було прийняте під час службової наради з керівним складом Збройних Сил України 19.03.2018 і оформлене відповідним протоколом, було визначено завдання начальнику Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України – начальнику юридичної служби Збройних Сил України до 26.03.2018 організувати та забезпечити доведення до органів військового управління порядок допуску до роботи представників військової прокуратури в органах військового управління, військових частинах та на об’єктах Збройних Сил України.
Відповідно до статті 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України начальник має право віддавати накази і зобов’язаний перевіряти їх виконання.
Підлеглий зобов’язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Згідно з вимогами статті 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ. Військовослужбовець зобов’язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
З метою уточнення отриманого завдання начальник Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України – начальник юридичної служби Збройних Сил України звернувся до начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України, який повідомив, що таке завдання зумовлене неодноразовими зверненнями до нього командирів (начальників) різних рівнів пов’язаними із змінами до законодавства України щодо діяльності органів прокуратури, які відбулися у кінці 2017 року, в частині здійснення органами прокуратури досудового розслідування по кримінальним провадженням.
Таким чином є очевидним той факт, що начальником Генерального
штабу – Головнокомандувачем Збройних Сил України жодних завдань щодо розробки порядку допуску та роботи військових прокурорів, слідчих військових прокуратур в органах військового управління, у військових частинах та на інших об’єктах Збройних Сил України, у тому числі, які б містили у собі загрозу порушення нормального функціонування органів військової прокуратури під час реалізації визначених законом повноважень, не ставилось.
Водночас, начальником Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України – начальником юридичної служби Збройних Сил України повністю виконані приписи наведених вище статей Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.
Під час виконання визначеного начальником Генерального штабу – Головнокомандувачем Збройних Сил України завдання начальник Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України – начальник юридичної служби Збройних Сил України діяв у суворій відповідності з наданими йому повноваженнями.
Так, відповідно до основних завдань Управління, які визначені Положенням про Управління правового забезпечення, затвердженим наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 16.05.2011 № 90 (в редакції наказу Генерального штабу Збройних Сил України від 25.10.2016 № 394 (далі – Положення про Управління), зокрема належить:
участь у реалізації державної правової політики у сфері оборони у Збройних Силах України;
правове забезпечення діяльності Генерального штабу, методичне керівництво і координація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне дотримання та запобігання невиконанню вимог законодавства, інших нормативних актів у Збройних Силах України;
узагальнення практики застосування законодавства, підготовка пропозицій щодо його розроблення;
проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів, розроблених у Генеральному штабі та органах військового управління Збройних Сил України;
здійснення захисту інтересів Генерального штабу в судах та інших юрисдикційних органах.
Під час підготовки зазначеного службового листа було здійснено аналіз законодавчих та інших нормативно-правових актів, а також враховано наступне:
1) Рішенням Ради національної безпеки і оборони України “Про невідкладні заходи забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України”, введеного в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02.03.2014, Збройні Сили України приведено у бойову готовність Повна. Зазначене потребує проведення невідкладних заходів по виконанню бойових (службових) завдань, в тому числі охорони, оборони та запровадження посиленого пропускного режиму на військові об’єкти.
2) Оскільки змінами до Закону України “Про прокуратуру” передбачено, що з 21.11.2017 органи прокуратури, зокрема і військової, втратили право здійснювати досудове розслідування, крім тих, які станом на вказану дату уже перебувають на стадії досудового розслідування, до керівництва Генерального штабу почали надходити з військових частин та органів військового управління численні запити, щодо надання інформації посадовим особам про порядок дій при проведені представниками прокуратури окремих слідчих та процесуальних дій та вимог законодавства, яким врегульовано зазначені відносини.
3) Відповідно до вимог статті 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає: в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноосібно приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і Статутів Збройних Сил України.
Згідно з вимогами статті 59 вищезгаданого Статуту командира зобов’язано встановлювати у військовій частині такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України.
На підставі викладеного, враховуючи те, що командири військових частин наділені належними повноваженнями щодо прийняття відповідно до конкретних обставин рішень щодо допуску (не допуску) на територію підпорядкованої військової частини представників прокуратури та, зважаючи на те що, у начальника Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України – начальника юридичної служби Збройних Сил України відсутні владні повноваження щодо видання розпорядчих документів, якими встановлюються будь-які процедури (приписи) обов’язкові до виконання всіма посадовими особами Збройних Сил України, є очевидним, що оскаржуваний прокуратурою службовий лист з інформацією щодо порядку допуску та роботи представників військової прокуратури в органах військового управління та військових частинах – не є розпорядчим документом (не містить правових норм), а носить суто інформаційний характер.
Таким чином, твердження прокуратури щодо запровадження окремої системи допуску на об’єкти Збройних Сил України військових прокурорів та слідчих військових прокуратур на військові об’єкти не відповідають дійсності та повністю спростовуються наведеними вище доводами начальника Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України – начальника юридичної служби Збройних Сил України.
Крім цього, під час підготовки службового листа було враховано, що відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює:
1) підтримання публічного обвинувачення в суді;
2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;
3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Статтею 2 Закону України “Про прокуратуру” визначено функції прокуратури:
1) підтримання державного обвинувачення в суді;
2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом;
3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
На прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України.
Відповідно до статті 250 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) органам прокуратури надані повноваження здійснювати функції нагляду, що суперечить встановленим Конституцією України (стаття 131-1) повноваженням прокуратури.
Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 № 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” визначено, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Відповідно до листа Міністерства юстиції України від 26.12.2008
№ 758-0-2-08-19 “Щодо практики застосування норм права у випадку колізії” у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням “застарілих” норм з одного й того ж питання.
У разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами – вищестоящим та нижчестоящим, застосовується акт, прийняти вищестоящим органом, як такий, що має вищу юридичну силу.
У разі існування неузгодженості між актами, виданими одним й тим же органом, але які мають різну юридичну силу, застосовується акт вищої юридичної сили.
Враховуючи вищезазначене, норми статті КУпАП, щодо здійснення прокурором нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів при провадженні в справах про адміністративне правопорушення – суперечать вимогам Конституції України та Закону України “Про прокуратуру”, який видано пізніше.
Водночас, здійснення нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів при провадженні в справах про адміністративне правопорушення не потребує обов’язкової присутності прокурорів на об’єктах Збройних Сил України та, більше того, безперешкодного доступу до військових частин, які здійснюють свою діяльність в умовах особливого періоду.
Прокуратурою стверджується, з посиланням на частину 7 статті 23 Закону України “Про прокуратуру”, що під час здійснення представницьких інтересів у разі встановлення ознак адміністративного правопорушення прокурор зобов’язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження і далі, з посиланням на КУпАП, в частині збирання доказів, зазначає про необхідність в зв’язку з цим безперешкодно відвідувати військові частини та інші об’єкти Збройних Сил України.
Однак, як вже зазначалось вище, статтею 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до статті 23 Закону України “Про прокуратуру” встановлено процедуру здійснення органами прокуратури представництва інтересів громадянина або держави в суді.
Так, частиною 1 статті 23 зазначеного закону України, встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
За приписами частини 3 цієї ж статті, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 4 вищезазначеної статті встановлено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Отже, відповідно до аналізу вищезазначених норм, вбачається, що тільки під час здійснення представницьких інтересів у разі встановлення ознак правопорушення прокурор зобов’язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Відповідно до змісту позовної заяви та практичного трактування (застосування) представниками прокуратури норм законодавства щодо здійснення представництва прокуратурою, та посиланням на КУпАП, органами прокуратури фактично здійснюються заходи, що містять ознаки так званого “загального нагляду”, що не відповідає визначеним Конституцією України та Законом України “Про прокуратуру” функціям, покладеним на прокуратуру та суперечить засадам діяльності прокуратури щодо недопустимості незаконного її втручання в діяльність, зокрема Збройних Сил України.
При цьому, оскаржуваний прокуратурою службовий лист, містить загальну інформацію щодо повноважень органів прокуратури визначених законами, а також аналіз нормативних актів Міністерства оборони України щодо порядку охорони і пропускного режиму на об’єктах Збройних Сил України.
У цьому службовому листі зазначено, що Законом України “Про прокуратуру” в редакції, що набрала чинності 15.07.2015 не передбачено наявності у прокуратури функцій щодо нагляду за додержанням і застосуванням законів органами державної влади, чи іншого суб’єкта владних повноважень (так званого “загального нагляду”), при цьому зазначено вимоги статі 2 цього закону (функції прокуратури) в повному обсязі.
Крім цього, вимоги Закону України “Про прокуратуру”, що стосуються вищезазначеної функції нагляду імплементовано в Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, що у свою чергу не потребує додаткових роз’яснень посадовим особам. Так, пункт 27 Додатку 12 зазначеного Статуту визначає, що відповідні прокурори з метою здійснення нагляду за додержанням законів, а також слідчі при здійсненні досудового розслідування за пред’явленням посвідчення особи допускаються у будь-який час на гарнізонну гауптвахту черговим варт із повідомленням військовому комендантові, а на військову гауптвахту черговим частини із повідомленням командирові військової частини.
Стаття 300 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначає перелік осіб, які безперешкодно допускаються на територію військової частини, при цьому визначено обов’язки посадових осіб військової частини щодо порядку їх зустрічі, супроводу та доповіді про прибуття. Посадових осіб прокуратури в зазначеному переліку не має. Разом з тим, за приписом цієї статті військовослужбовці з іншої військової частини або цивільні особи після з’ясування їх особи, мети прибуття та одержання дозволу від посадових осіб допускаються до військової частини за одноразовими перепустками.
Відповідно до пункту 2 Порядку організації пропускного режиму на особливо важливих і режимних об’єктах Міністерства оборони України та Збройних Сил України, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 06.06.2017 № 5/дск, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України
від 30 червня 2017 року № 804/30672, визначено, що особливо важливими і режимними об’єктами є арсенали, бази, склади та військові частини, на яких зберігається озброєння, ракети, боєприпаси, вибухові речовини і пально-мастильні матеріали, які охороняються вартовою службою або воєнізованою охороною. Отже, під зазначене підпадають майже всі військові частини Збройних Сил України.
Крім цього, в зазначеному Порядку не має прямої норми щодо безперешкодного допуску представників прокуратури. Разом з тим, визначено, що командир має право допускати осіб, які відповідно до законодавства України мають право допуску до військових об’єктів у разі пред’явлення відповідного посвідчення, при цьому встановлено додаткові вимоги щодо наявності допуску до державної таємниці, що потребує додаткової перевірки та погодження.
При цьому, вхід (вихід) на адміністративно-господарську територію військовослужбовців, а також інших громадян, що прибувають до військової частини зі службових або особистих питань, здійснюється за одноразовими перепустками.
Тобто, відповідно до встановленого Порядку пропуску, всі особи, входять на територію військової частини на підставі перепусток визначеного виду. Для працівників прокуратури передбачено одноразові перепустки. При цьому взагалі незрозуміло, яким чином визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України та іншими нормативними актами приписи щодо допуску до військової частини після одержання дозволу від посадових осіб за одноразовими перепустками можуть перешкоджати виконанню службових завдань представниками прокуратури ?!
Під час підготовки оскаржуваного прокуратурою службового листа, до уваги взято нормативні акти, що регулюють зазначені правовідносини інших військових формувань та правоохоронних органів, утворених відповідно до законів України.
Так, Правилами пропускного режиму на території апарату Міністерства внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС від 22.04.2016 № 318, передбачено допуск працівники органів прокуратури, судових органів та Служби безпеки України, інших правоохоронних органів за спеціальними перепустками за попереднім погодженням з керівництвом МВС. При цьому, на КПП під час входу на територію МВС відвідувач пред’являє постовому разову перепустку разом з документами, на підставі яких вона була видана.
Крім цього, оскільки службовий лист стосувався питань надання інформації щодо діяльності органів прокуратури в межах вимог Кримінального процесуального кодексу України (КПК України), військовим частинам та органам військового управління була доведена інформація щодо особливості порядку проведення окремих слідчих та процесуальних дій, які можуть впливати на належну повсякденну діяльність військової частини, а також виконання спеціальних (бойових) завдань в умовах особливого періоду.
При цьому, враховуючи вимоги статті 3 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України”, якою визначено, що військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України є суб’єктами господарської діяльності, до уваги взято підписаний Генеральним прокурором України лист-орієнтування щодо недопущення порушень прав суб’єктів господарювання від 05.10.2017 (ксерокопія листа додається), опублікований на офіційному сайті Генеральної прокуратури України, яким визначено порядок проведення окремих слідчих та процесуальних дій, які можуть обмежити права та інтереси суб’єктів господарювання.
В позовній заяві прокуратури стверджується, що в службовому листі невірно викладено порядок вилучення оригіналів документів, при цьому виокремлюються окремі терміни, фрази, зміст яких поза контекстом стає неясним.
Водночас, відповідно до статті 159 КПК України тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та, у разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, судом, вилучити їх (здійснити їх виїмку).
Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду.
Тобто, особа (посадові особи військової частини), у володінні якої знаходяться речі і документи, зобов’язана надати можливість стороні кримінального провадження ознайомитися з ними тільки у разі прийняття слідчим суддею, судом рішення про тимчасовий доступ до речей та документів. Суб’єкт сторони, якому надано це рішення, має право ознайомитися з ними, зробити їх копії, вилучити речі та документи.
Отже, рекомендації, зазначені в інформаційному службовому листі, не допускати вилучення оригіналів наказів та інших документів організаційно-розпорядчого характеру слід розуміти в контексті норм статі 159 КПК України – їх вилучення лише у разі наявності ухвали суду і ґрунтуються виключно на вимогах розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про державне бюро розслідувань”, розділу IX “Перехідні положення” КПК України, “Перехідні положення” Закону України “Про прокуратуру” згідно з якими з 21.11.2017 органи прокуратури, зокрема і військової, втратили право здійснювати досудове розслідування, крім тих, які станом на вказану дату уже перебувають на стадії досудового розслідування. Тобто у органів прокуратури взагалі відсутні повноваження проводити будь-які слідчі дії, в тому числі невідкладні, без відповідного процесуального рішення суду.
Таким чином, твердження прокуратури про перешкоджання, за існуючої у військових частинах системи перепусток, проведенню невідкладних слідчих дій, шляхом безперешкодного допуску до військових частин прокурорів є необґрунтованим та таким, що суперечить вимогам законодавства України.
На підставі викладеного вище та враховуючи, що начальник Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України – начальник юридичної служби Збройних Сил України діяв відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України – на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України та нормативними актами, беручи до уваги, що оскаржуваний прокуратурою службовий лист від 26.03.2018 № 316/1/452 з інформацією щодо порядку допуску та роботи представників військової прокуратури в органах військового управління та військових частинах не є розпорядчим документом (не встановлює правових норм), а носить виключно інформаційний характер та не є актом індивідуальної дії, наведені прокуратурою доводи та позовні вимоги є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України.

За матеріалами аналізу Міністерства оборони України.