Альбін Курті: «Коли відрізають коріння народу, то залишають його без національної колективної свідомості. Вони хочуть атакувати вашу історію, щоб лишити вас майбутнього».

«Після вторгнення Росії в Україну мені здається, що почалася нова ера – тепер історія важливіша за фінанси», – вважає прем’єр-міністр  Республіки Косово Альбін Курті.

– Минулого вересня почалась ескалація на кордоні Косова
і Сербії. Чи вважаєте Ви, що це спроби відволікти світ від
війни в Україні, організувавши ще одну гарячу точку на
мапі?
– Перед початком нової ескалації російський посол у Белграді
Олександр Боцан-Харченко разом із віцеспікером парламенту
Сербії Борко Стефановичем якраз завітали на лінію косовського
кордону, щоб проінспектувати кількість сербських військовиків
там. У повітрі був винищувач МіГ-29, загалом у розпорядженні
сербів їх 14 одиниць. Вісім літаків надала білорусь, шість – з
російської федерації. Тобто фактично все почалося з візиту
російського посла на наш кордон.
Паралельно деспотичний президент путін почав щотижня
згадувати у своїх промовах Косово. Якщо він забував згадати
про нас, то це робили лавров, медвєдєв або захарова. Вони
постійно стверджували, що Косово має бути знову окуповане
Сербією, як це було впродовж 87 років. І тільки останні 15 років
– як ми вибороли незалежність. А вони прагнуть нової окупації.
Росіяни постійно наголошують, що НАТО втрутилось у конфлікт з
Мілошевичем, тому вони мали право вчинити інтервенцію на
Донбасі. Але це зовсім різні ситуації. У 1999 році дев’ятнадцять
країн обговорили це питання в НАТО й вирішили бомбардувати
Югославію. Так, це було дуже погано, але в Косові вчиняли
звірські вбивства, криваві розправи. НАТО пішло на цей крок,
щоб зупинити кровопролиття. У кейсі рф рішення ухвалювали не
19 країн, навіть не 19 людей, а одна конкретна особа. Путін
перетворив міжнародну політику росії на дитячий
велосипед, коли все залежить лише від однієї людини.
Крім того, звісно, Україна не влаштовувала геноцид на Донбасі й
у Криму, якраз навпаки – нині росія вчиняє воєнні злочини проти
українців. Тобто всі кремлівські заяви – цілковита нісенітниця.
Ще одна причина, чому росіяни весь час згадують Косово: вони
нервуються й лютують через успіх Косова. Вони б хотіли нас
бачити переможеними після іноземної інтервенції, як сталося в
Афганістані й Іраку. Але Косово – успішна історія. Після
припинення сербського геноциду ми побудували демократичну

Державу з економічним прогресом. У світі є сили, які вважають,
що для розвитку не потрібна демократія. Ми маленька країна,
але демонструємо, що демократія й розвиток ходять поруч. Це
злить Кремль.
– Ви попросили НАТО збільшити військову присутність
через неспокій на кордоні, але вам відмовили. Так само
Україні постійно відмовляють у достатній кількості зброї…
– У наших інтересах потужна присутність НАТО. Річ у тім, що
Сербія стає потужнішою завдяки союзникам. Позаминулого року
вони планували близько 90 спільних військових навчань, а
зробили навіть більше. Для сербів дуже важливо бути
слов’янським щитом. Своєю чергою Косово бере участь у
навчаннях НАТО, 330 косовських солдатів були там серед інших
представників шістдесяти країн.
Останнім часом Сербія та росія зробили кілька кроків, що дуже
небезпечні для нас. По-перше, вони уклали угоду про
постачання дешевого газу. По-друге, міністри закордонних справ
обох країн на зустрічі під час Генеральної Асамблеї ООН у США
уклали документи про суспільну координацію міжнародної
політики. І останній небезпечний знак – найбільш проросійський
сербський політик Александар Вулін (ексспікер у партії
Слободана Мілошевича) був призначений на посаду голови
Агентства безпеки та розвідки Сербії.
Фактично Сербія вже стала губернією росії. Саме тому я
попросив збільшити присутність військ НАТО в Косові.
Коли НАТО прибуло до Косова 1999 року, тут був 55-тисячний
контингент. Я не прошу саме стільки зараз, але 3800 солдатів –
це занадто мало. Я бачив у сербських медіа статті, де вони
зловтішаються, що зараз у нас так небагато натовських
військовиків. Таким чином вони хочуть надихнути свою армію,
що Косово погано захищене. Президент Сербії запросив 1000
солдатів повернутися до Косова, однак НАТО їм відмовило. Бо
так буде краще і для нас, і для них.
Ми посилюємо косовську армію, я збільшив тогорічний бюджет
на її утримання на 52%, і ще на 20% цьогоріч. Тобто це вже 1,5

ВВП, і ми дуже пишаємося цим. І тепер у навчаннях НАТО
братимуть участь учетверо більше солдатів, ніж раніше.
– Гадаєте, що справжня війна знову може початися?
– Я знаю точно єдине, що маленькі нації ніколи не починають
війни. Україна й Косово не агресори. У нашому випадку, якщо
буде збільшена присутність військового контингенту, то
серби подумають двічі перш ніж почати агресію. Історично
Сербія завжди атакувала нас. Ми маємо змусити їх замислитись.
Якщо вони добре подумають, то не будуть розв’язувати війну.
Сербія витрачає 3% ВВП на армію, це багато. Вони
проросійський режим і хочуть вдертися на нашу територію та
дестабілізувати регіон. Ми не боїмося. Але ми пильні й
непокоїмося.
– Сербська пропаганда постійно використовує російські
наративи. На жаль, серед українців і досі популярна хибна
думка, що конфлікт у Косові базується на протистоянні
християн і мусульман. Хоча це зовсім не відповідає
дійсному стану речей. Чи могли б Ви порівняти російську і
сербську пропаганду?
– Щодо релігії. Серед албанців є не тільки мусульмани, але й
католики. Ніхто з них не дискримінований. Упродовж війни у
Косові часто були випадки, коли внаслідок різанини вбивали і
мусульман, і католиків разом. Після маскари в селі Джякова 347
албанців убили, і більшість з них – католики. Ці хибні наративи
вигадували, щоб нас роз’єднати. Причому використовували
недалекоглядні наївні форми. Це не має нічого спільного з
правдою.
У жовтні 2021 року під час виступу на Валдаї путін згадав про
святкування 800-річчя Олександра Невського та 300-річчя
проголошення російської імперії. Він узяв ці дві історичні події,
обернув їх міфами та пов’язав із собою як з диктатором. Він хотів
показати, що в історичному контексті демократія нібито нічого не
варта.
Так само робив Мілошевич, він покладався на Битву на Косовому

Полі 1389 року й пов’язував себе з нею. А потім він атакував
Словенію, Боснію і Герцеговину та нас. А путін спочатку згадав
Олександра Невського, а потім вдерся в Україну. Часткова
інтерпретація історії, що перетворена на міф, добре слугує
диктаторам.
– Ви гадаєте, що путін закінчить життя, як Мілошевич?
– Мілошевич помер у тюрмі. Я вважаю, що за злочини в Україні
путіна має судити міжнародний трибунал. Певен, що війни не
сталося б, якби росія була демократичною країною.
Німецький філософ Іммануїл Кант, який жив у Кенігсбергу (за
іронією долі тепер це місто Калінінград у росії), написав трактат
про те, що найчастіше демократія не призводить до війни.
Проблема росії та Сербії полягає у відсутності демократії. І
тому не маємо цим країнам дозволяти вказувати нам, хто може
вступати до НАТО. Саме відсутність демократичного мислення не
дає їм змоги зрозуміти нашого бажання доєднатися до НАТО.
– Після війни ви намагаєтеся бути лояльними до
сербського населення – надаєте їм квотовані місця в
парламенті, інших органах влади. Навіть називаєте це
«позитивною дискримінацією». Але це ставлення не
працює, вони все одно невдоволені…
– У Косові лише 4% населення – серби, більшість – албанці. Але
ми проголосили Косово мультиетнічною країною. Тепер серби
хочуть власну асоціацію муніципалітетів. Насправді це вимагають
не серби, а Белград. З часів війни вони провокатори й агресори,
натомість косовари – відкриті й терпеливі. Ми за діалог на рівних
для нормалізації відносин. Я не збираюся, щоб моя країна
переходила до ненормальних відносин, підлаштовуючись
під ненормальну поведінку Сербії.
– У вас подвійне громадянство – Республіки Косово та
Албанії. В Україні подвійне громадянство політиків різко
засуджує суспільство. Що з цього приводу думають
косовари?
– Цей паспорт мені дав президент Албанії за внесок у розвиток

Країни. Багато албанців мають подвійне громадянство –
Чорногорії, Косова. Ми з албанцями маємо одну мову, ми одна
нація. Албанці дуже допомогли визволенню Косова.
Натомість усе інакше з сербами. Я наведу зрозумілу аналогію.
Серби уявляють, що вони – це як маленька росія, Республіка
Сербська як білорусь, Чорногорія – ніби Україна, Албанія як
Румунія, Косово – Молдова, а нашу Північ – як Придністров’я.
Вони хочуть такого розкладу.
– Чи є в косоварів плани об’єднатися з Албанією та
іншими адекватними сусідами, створити своєрідне
балканське Міжмор’я?
– Ми співпрацюємо. Нам треба налагодити нейтральні відносини.
Сербія не визнає Косово, але і я їх не визнаю. Ми хочемо
приєднатися до Євросоюзу. Але я справді не знаю, що принесе
майбутнє, часи дуже важкі, все занадто швидко змінюється. Ми
подали заявку щодо членства в ЄС. І я вірю, що Україна,
Молдова, країни Західних Балкан – усі приєднаються до
Європейського Союзу.
– Між подачею заявки і членством минає багато часу…
– Фінляндія та Швеція чекали три роки, Кіпр – чотирнадцять. Але
в середньому – очікування дев’ять років, і Косово, вірогідно,
чекатиме стільки ж. Навіть якщо нас не приймуть одразу, у нас
немає альтернативи. Я дуже люблю ЄС. Вважаю, що ЄС – це
найбільший в історії політичний проєкт миру та розквіту з часів
Другої світової війни. Ті крани, які вважають, що буде добре,
якщо ЄС ослабне або розпадеться, дуже наївні. У разі
розпаду ЄС буде лише один бенефіціар – російська
федерація.
Звісно, в рамках членства в союзі є ті сусіди, які розуміють нас
найкраще. Приміром, навряд хтось зрозуміє Україну краще, ніж
Польща або країни Балтії.
– Ви вважаєте, косовари раніше думали, що всі проблеми
можна розв’язати за допомогою грошей, але це була
хибна думка. Що Ви маєте на увазі?

– Останні двадцять років у міжнародних відносинах були
пов’язані з тероризмом і фінансами. ІДІЛ, Аль-Каїда, Брейвік,
економічна криза 2008 року… Але після російського
вторгнення в Україну мені видається, що почалася нова
епоха – тепер історія більш важлива, ніж фінанси. Зараз
мова не про те, хто має більше грошей, а хто менше.
Сьогоднішній час про те, як ми побачимо наше минуле. І від
цього залежить наше майбутнє. Коли деспотичний президент
путін розказує, що України не існувало, або коли він каже, що
Сталін мав рацію, путін змушує нас боротися на нашу
історію, боротися за наше майбутнє. Коли відрубають
коріння народу, його мову, звичаї, то залишають його без
національної колективної свідомості. Вони хочуть атакувати вашу
історію, щоб позбавить вас майбутнього. Нині історія дуже
важлива в економічній політиці.
– Як і в Україні, у Косові великий внесок в економіку
роблять емігранти, які надсилають гроші додому. Як
повернути людей на Батьківщину?
– Ми значно поліпшили наші економічні показники. Нам
необхідно більше іноземних інвестицій у нашу економіку,
особливо це стосується виробництва їжі, напоїв та IT-сектору.
Тоді ми зможемо забезпечити роботою більше громадян.
– Косово проходило процес відновлення після війни. Що
порадите українцям, спираючись на свій досвід.
– Після війни дуже важливо нарощувати індустріальне
виробництво та аграрний сектор, а не тільки ритейл та торгівлю.
Сфокусуйтесь на освіті, вона напряму пов’язана з економікою.
На жаль, після війни іноземні партнери нам часто казали, що не
можуть працевлаштувати наших громадян, тому що вони не
мають дипломів. А потім люди почали здобувати кілька вищих
освіт – юристів, політологів, економістів, але їхали з Косова, бо
не було відповідної кількості робочих місць. З країни виїхали
багато розумних людей. Освіта важлива не тільки для окремої
людини, але і для життя суспільства.

– У нас є великі занепокоєння щодо корупції в освоєнні
іноземних коштів, що надійдуть на відбудову країни.
– Щодо корупції ви маєте бути гіперпрозорими, все
диджиталізувати. Ми намагаємося це робити в Косові, й нам
допомагатиме ваше Міністерство цифрової трансформації, я
познайомився з його керівником.
Ще в боротьбі з корупцією допомагає уряд, що базується на
соціальних цінностях. Політики мають пам’ятати, що це не
бізнес, це не те місце, де збагачуються. Звичайно, я не кажу, що
політики мають бути бідняками, але вони мають належати до
середнього класу, а не до мільйонерів. Пам’ятаймо, що слово
міністр з латинської перекладається як службовець.
– А як порадити виховувати повоєнне покоління молоді?
Як у Косові розвивають патріотизм школярів, студентів?
– Певен, дуже важливо, щоб молодь вивчала історію. Це
підживлює національну свідомість без ненависті до інших.
Молодь має пишатися тим, що виробляється та будується вдома.
Ми маємо розробляти нові методи вивчення історії, бо молодим
людям дуже легко сказати, що історія – це нудно. Але треба
усвідомити, що фейкові новини – це погано, а фейкова історія –
це дуже погано. І цим користуються диктатори.
– Була здивована, що після війни в Косові партії з
лідерами-військовиками не дістали достатньо голосів для
того, щоб бути в парламенті. Чому? Чи те саме очікує
українських політиків, які брали участь у бойових діях?
– Це важко пояснити. У ті часи, коли мілітарні лідери створювали
партії, я був політичним в’язнем. Але я вважаю, що тоді їм не
вдалося достатньо вдало показати себе. Деякі командири були
трохи зарозумілі. Можливо, вони не годилися для політичної
діяльності.
– Зараз багато українців – бранці. Ви так само були у
в’язниці через політичні переконання. Чи у Вас були
моменти відчаю? Як можна не втратити надію?

– Я ніколи не втрачав надію, але завжди був готовий до важких
ситуацій і навіть до набагато важчих. Вірив у жагу до життя.
Думаю, більшість політичних в’язнів мають шанси на те, щоб
упоратися з усіма негараздами, якщо відчуватимуть підтримку
суспільства.
– У косоварів був слоган «Жодних перемовин –
самовизначення!» Чи заклик до відмови від перемовин
релевантний для України?
– Я думаю, що так. Серби називали Косово проблемою через
відокремлення. Однак ми відповідали, що це навпаки – Сербія
наша проблема. Тепер Україну називають проблемою. Але
насправді це росія – головна проблема.
Або нам казали, наш статус нерегульований, але ви відповідали,
що ми маємо статус, який не всім подобається. Люди мають
свободу вибору, в політиці її виловлюють на референдумах.
Деякі журналісти питали мене, але ж і в Криму відбувся
референдум. Я пояснив, що бачив, як скриньки для голосування
в Криму приносили російські солдати. Це не про свободу, це про
вояччину. Самовизначення – це демократичний шлях знизу
вгору, а не навпаки.
Інтерв’ю – Олена Солодовнікова