5 творів про те, як розширити власну мудрість - рецензія Ігоря Бондаря-Терещенка

Норман Діксон. Психологія військової некомпетентності. - К.: Наш Формат, 2025

Можна згадати безліч книг, що торкаються психології політичного лідерства, бізнесу, романтичних стосунків, споживання та повсякденного життя, - зазначають видавці цієї незвичайної праці. Проте роботи, присвячені психології військової справи, є надзвичайно рідкісними. У дослідженні Нормана Діксона "Психологія військової некомпетентності" пропонується відповідь на запитання: чому навіть найпотужніші армії світу постійно допускають критичні помилки? Автор глибоко аналізує причини військових провалів, починаючи з кампаній Наполеона і Кримської війни, продовжуючи битвами двох світових війн і конфліктами другої половини ХХ століття. Він вивчає основні пастки мислення та психологічні чинники, що призводять до невдач: упередження, страхи, надмірну самовпевненість командирів. Діксон також розкриває, як організаційна культура армій може сприяти прийняттю катастрофічних рішень і заохочувати конформізм замість професіоналізму, демонструючи універсальність цих проблем на прикладах, зрозумілих для будь-якої країни та армії. Книга залишається актуальною в наш час, оскільки пояснює, чому ігнорування історичних уроків може призводити до втрати тисяч життів, або чому "триденна спецоперація" затягується на роки. Вона є не лише аналізом минулих поразок, а й інструментом для досягнення майбутніх успіхів — як для військових, так і для політичних чи бізнес-лідерів. "Військова некомпетентність, - зауважує автор, - є тією сферою людської поведінки, де помилки мають катастрофічні наслідки. Ці помилки можна уникнути, тому їм слід приділяти особливу увагу. Військова некомпетентність підпорядковується певним законам. Автор вперше усвідомив це, переглядаючи історії про відомі військові катастрофи. Ці зворушливі, іноді жахливі оповідання викликали у нього дивне відчуття дежавю. У цих, на перший погляд, безглуздих подіях було щось таке, що сприяло розвитку нових думок, створювало несподівані зв'язки з явищами з інших, досі не пов'язаних контекстів, а потім знову повертало до тих безглуздих фактів, які тепер виглядали вже не такими безглуздими. І так тривало, поки в цих драматичних історіях не почала вимальовуватися спільна тема, наче тонка тріщинка".

"Автор збірника в жодному разі не вважає власні думки істиною в останній інстанції, - дізнаємося ми з цього унікального видання. - Кожна думка -- це лише крок у пізнанні, яким він прагне поділитися з читачами, духовна їжа для роздумів, матеріал для мудрої, виваженої практики життя". Варто додати, що ця практика, а насправді - захоплива подорож світом думок і дій - триває протягом аж 165 тематичних розділів. Саме у них зібрані слушні думки, практичні застереження, геніальні осяяння, яким місце у світовій скарбниці мудрості. У цих розмаїтих, практичних, філософських розділах - міркування в афористичній формі про багато важливих речей: мораль і моральність, свободу і гідність, віру й надію, любов, вірність, злагоду і навіть про музику, театр, кіно і літературу. А також, безперечно, про розум, який дається нам для того, щоб належним чином сприйняти, оцінити, проаналізувати будь-яку (у тому числі, сьогоднішню) ситуацію. "Здоровий глузд - це тренований розум, який без відповідального ставлення становить загрозу", "Інтелектуальний імунітет - захищеність розуму від чужих обмежуючих думок", "Розум надихає людей жити, глупство - існувати", "Розум - найсильніший м'яз людини", "Розум наповнюється не мудрістю, а мудрими вчинками", "Розум перемагає силу, бо в нього є союзники, він бачить наперед, убачає слабкі сторони супротивника, він ніколи не здається та ніколи не бореться з глупством, а спрямовує його супроти сили". Таким чином "Думки" Євгена Кулика, як нагадує сам автор, "це розширення та поглиблення поглядів читачів на ту чи іншу річ, тренування власного мислення читачів, вироблення уміння створювати власні думки на основі прочитаного, потужний засіб розвивати власну мудрість і усвідомленість як себе, так і власних думок та дій".

У одному з розділів цієї книги автор іронічно міркує про те, чи можуть наші гени пролити світло на одне з найактуальніших питань у нашому тривожному світі: як потрапити до спеціального випуску журналу People, зокрема, до списку п’ятдесяти найпривабливіших осіб на планеті. "На жаль, у цій галузі існує вкрай мало серйозних досліджень", – з удаваним сумом зазначає він. "Якщо хоча б один молодий дослідник візьметься за розгадування цього складного питання, я буду вважати, що моя книга не була написана даремно". Окрім цього запитання, у праці "Любовноподібні та інші есеї про наше тваринне життя" Роберта Сапольскі, американського нейроендокринолога та професора біології, нейронауки й нейрохірургії в Стенфорді, а також наукового співробітника Національних музеїв Кенії, є безліч інших, не менш цікавих тем. Наприклад, що таке "генетична війна між статями" і чи дійсно існує "ген інтелекту"? Як соціальний статус впливає на наше здоров’я? Чи є помста біологічно зумовленою? Автор, з притаманним йому почуттям гумору, відповідає на ці питання, показуючи, що в нашій поведінці закладено більше тваринних інстинктів, ніж ми готові визнати. Загалом "Любовноподібні" – це збірка вражаючих есеїв, у яких складні теми, такі як гени, гормони, стрес і сексуальність, перетворюються на зрозумілі та захопливі розповіді. Автор також досліджує, як гени взаємодіють із середовищем і чому ми не є в'язнями своєї ДНК. "Отже, з одного боку, є наша природа, – пояснює він, – нейрони, хімічні сполуки мозку, гормони, і, звісно, в основі всього цього – гени. З іншого боку, існує те, що формує нас: усі ті вітри середовища, що дмуть нам в обличчя і в спину. У нашій сфері добре відомо: немає сенсу протиставляти природу та середовище, варто говорити лише про їхню взаємодію. Але чомусь це просте твердження ніяк не може стати загальноприйнятим. Як тільки на сцену виходить новий ген, який, здавалося б, "наказує" або "визначає" поведінку, вплив середовища моментально вважають незначним і відштовхують геть".

Чи знали ви, що "Мова шаблонів" Александера Крістофера в архітектурі має таку ж значимість, як "Хрещений батько" в кінематографічному світі? Ця культова праця вперше з'явилася у друку в 1977 році завдяки Оксфордському університету і з тих пір постійно займає місце в списках найвпливовіших видань. Книга не просто представляє собою текст, а є основою нового підходу до архітектури, містобудування та дизайну, сприяючи створенню гармонійного простору — житлового, соціального чи професійного — з урахуванням глибинних потреб людини. Автор, британсько-американський архітектор і теоретик, відомий своїм внеском у концепцію шаблонів у дизайні, пропонує унікальну "мову" з понад 250 архітектурних шаблонів, які можна змішувати і адаптувати до різних масштабів: від інтер'єру до планування цілого міста. Ці шаблони допомагають створити середовище, орієнтоване на людину, у будь-якому масштабі — від окремої кімнати до міського кварталу. Тому автор акцентує увагу не на технологіях, а на потребах і комфорту людей. Він ілюструє універсальність шаблонів прикладами з різних культур і епох, демонструючи, що людство завжди прагне певних закономірностей у просторі. Книга також має філософський аспект, обговорюючи "живу структуру" — стан, коли простір відчувається справжнім і резонує з внутрішнім світом людини. Більше того, це не лише теоретичний текст, а практичний посібник: усі шаблони описані таким чином, щоб читач міг одразу їх використовувати, наприклад, під час ремонту, створення коворкінгу чи проектування нового житлового комплексу.

Ця книжка точно має навчити мудрості кожного з нас, але насамперед того, від кого залежать наші життя. Втім, чи помітять вони її, засліплені зовсім іншими бажаннями, аніж та істота, що вижила після ядерного вибуху? Отже, вижити - ось основна тема цього дослідження, зробленого на прикладі, як нагадує авторка, "першого живого створіння, що пробилося у понівеченому ландшафті після того, як атомна бомба знищила Хіросіму 1945 року, а саме - гриба мацутаке". Звісно, багато чого в книжці "Гриб наприкінці світу" Анни Цзин -- антропологині, професорки Каліфорнійського університету в Санта-Крузі - метафори й символи, як, наприклад, "ризома" - одне з ключових понять філософії постструктуразілму й постмодернізму, що в оригіналі означає "кореневище", або у даному випадку "грибниця". Так у своєму дослідженні авторка рухається шляхами рідкісного, коштовного гриба, одночасно переглядаючи антропологічну практику як спільну дію. В колабораціях з колегами, спеціалістами з різних царин та іноформантами, що розповідають власні історії, вона досліджує ланцюги взаємодії людей і нелюдей, знаходячи можливі форми життя у невизначеному тут-і-тепер. Їй вдається описати світ за межами розподілу на Людину і Природу, з увагою до розмаїття економік, різних часових ритмів та варіативних майбутніх на руїнах капіталізму, у пошуках практик виживання у світі, що розпадається. Таким чином гриб "мацутаке" використано як центральний елемент дослідження того, що авторка описує як кінець капіталістичного прогресу, разом з тим, як екологічна деградація та економічна нестабільність посилюються у 21 столітті. Вона обирає "грибну" тематику не лише для критики капіталізму, але й для спростування уявлення про корисність єдиної, "унітарної критики" капіталізму, натомість наголошуючи на значенні різних і залежних від обставин реакцій. "Для того, щоб зрозуміти капіталізм, - нагадує вона, - ми не можемо залишатися в межах логіки капіталістів; нам потрібен етнографічний погляд, щоб побачити економічне розмаїття, завдяки якому можливе накопичення".