Актор та воїн Михайло Досенко: Коли я вирушав на фронт, був переконаний, що це шлях без повернення.

-- Михайле, у вашому доробку -- роль лаборанта Ростика Зайцева у серіалі "Розтин покаже". Наскільки ви у звичайному житті схожі на свого героя, що у вас з ним є спільного?

Мабуть, деякі риси нашого характеру справді є схожими. Якщо я ставлю собі мету щось завершити, я завжди прикладаю всі свої сили, щоб досягти цього. Як і Ростик, я також досить дружелюбний. Я щиро вірю, що доброта може змінити наш світ на краще. Ще в дитинстві я пообіцяв собі, що виросту доброю людиною. Проте з часом усвідомив, що навколишній світ не такий ідеальний, і в ньому чимало негативу. Тому я вирішив, що хоча б я можу залишитися добрим і намагатися робити щось корисне для інших. Це стало моїм життєвим кредо, якого я дотримуюся вже багато років. Важливо не піддаватися провокаціям, контролювати свої емоції та підтримувати внутрішню дисципліну. До речі, професія актора дуже допомагає в цьому, адже дозволяє розуміти людей на глибшому рівні. Мені не потрібно багато часу, щоб, поспілкувавшись з людиною, зрозуміти, чи є вона доброю, чи злою.

-- Чому ви обрали саме акторську професію? Були ще якісь варіанти або думки реалізувати себе у якійсь іншій сфері?

Ймовірно, альтернативи й не існувало. Ще в дитинстві всі навколо запевняли мене, що я стану артистом. Згадую свою першу виставу в дитячому садку, коли я виконував роль гнома в казці "Білосніжка і сім гномів". Я фактично забрав цю роль у одного хлопчика, адже він не зміг її виконати належним чином. Я пояснив йому, як потрібно грати, а зрештою сам вийшов на сцену. Все, що стосувалося мистецтва, завжди викликало в мене захоплення. Дякуючи батькам, я мав можливість спробувати безліч гуртків — від спортивних до творчих — і зрештою зрозумів, що моє покликання саме в мистецтві.

Сцена з телешоу "Аутопсія розкриє правду"

Коли я навчався в сьомому класі, я відвідав виставу "Тарас Бульба" у Херсонському театрі імені Куліша, яка справила на мене глибоке враження. Особливо запам’яталася сцена між батьком і сином перед стратою, яка вразила мене грою акторів. Тоді я усвідомив, як театральне мистецтво може впливати на людей, змінюючи їх на краще. Ця вистава справила на мене величезний вплив: я пам’ятаю, як в першій дії я сміявся, а після завершення вистави навіть заступався за акторів від тих, хто зневажливо до них ставився. Цей момент залишився в моїй пам’яті надовго. Після цього я вирішив, що хочу стати актором і готовий зробити все, щоб досягти цієї мети.

З дев’ятого класу я розпочав навчання у Таврійському ліцеї мистецтв у Херсоні. Я безмежно вдячний викладачам цього навчального закладу – це чудові професіонали, які віддані своїй справі. Якщо бути відвертим, я вступив до ліцею, щоб перевірити свої прагнення стати актором. І саме там я закохався в цю професію. Відтоді в мене не залишилося жодних сумнівів у тому, ким я хочу стати.

Сцена з телешоу "Аутопсія розкриє правду"

Те, що спостерігають глядачі на екрані та сцені, є лише маленькою частинкою величезного процесу. Актори постійно займаються репетиціями, тренуваннями, зйомками та виставами, що вимагає від них значних зусиль і витрат часу.

Акторська діяльність – це справжнє мистецтво. Якщо говорити точніше, то багатогранне мистецтво. Але для мене акторство – це не просто професія, це моя сутність, і я отримую від цього величезне задоволення. У цій сфері я почуваюся як риба у воді.

Оскільки ви є цивільною особою і не мали ніякого зв'язку з військовою службою, чи виникали у вас які-небудь сумніви або вагання перед тим, як вирішити вступити до армії?

Можливо, це звучатиме дещо пафосно, але в той момент у мене було одне єдине прагнення — зробити якомога більше користі для своєї країни перед тим, як піти з цього світу. Я був переконаний, що обираю шлях без повернення. Нещодавно я навіть розповів дружині, що тоді вважав, що моє життя закінчиться незабаром. Але, дякувати долі, я досі серед живих. Щодо мого вибору, я вважаю, що кожен свідомий українець повинен робити все можливе для нашої перемоги. Це схоже на принцип віника: лише об’єднавшись, ми зможемо вигнати ворога з нашого дому.

-- А взагалі вам військова служба подобається?

— Ні, ні і ще раз — ні! Якби не війна, я б ніколи навіть не замислювався про те, щоб служити в армії. Це абсолютно не для мене. Я — творча особистість. Завжди підкреслюю це, навіть зараз, коли маю звання молодшого лейтенанта. Моя присутність в армії викликана лише війною. Тому я на своєму місці, роблю все можливе. Я усвідомлюю, що не є природженим воїном. Я — актор. Але, в той же час, я — громадянин, який любить свою країну і прагне виконати свій громадянський обов’язок.

Чи відчуваєте ностальгію за акторським мистецтвом?

-- Дуже! Мені цього бракує. Звісно, що у мене зараз немає часу читати художню літературу або п'єси. Максимум -- намагаюся дивитися фільми. А вся література, яку я читаю, має винятково військове призначення. Кожного вечора, якщо є час, я дивлюся тематичне відео, перечитую Статут чи якісь інструкції. Намагаюся з головою поринати в те, чим займаюся. Сидіти й сумувати, що тобі тут погано, що ти відірваний від дому і від улюбленої справи, не бачу сенсу.

Я пам'ятаю, як ми репетирували виставу, яка мені зовсім не припала до душі. Тоді Едуард Маркович Митницький, художній керівник Київського академічного театру драми й комедії на лівому березі Дніпра, викликав мене до свого кабінету та запитав: "Мішо, я помічаю, що ти не отримуєш задоволення від роботи над цією виставою. Що трапилося?". Я почав розповідати йому про те, що саме мене турбує і чому я не в захваті. На це він відповів: "Мішо, і що далі? Ти збираєшся сидіти й сумувати? Глядачі прийдуть на виставу і побачать щось незрозуміле. Ти — актор. Якщо ти вже взявся за цю роль, то втілюй її якнайкраще. Якщо режисер не зміг реалізувати цю роль, ти повинен стати її режисером сам. Працюй так, щоб глядачі казали: 'Вистава — так собі, але роль актора — чудова'". У своєму до воєнному житті, коли мені надсилали сценарії для зйомок, я не міг заснути, поки не прочитав їх до кінця.

-- Хто вас підтримує морально? І що вас мотивує залишатись у війську навіть попри поранення і проблеми зі здоров'ям?

-- Дружина, театр, сім'я... Я сам родом із Херсона, який був окупований. І там на момент окупації перебувала моя родина. Мама після деокупації виїхала в Польщу. А старший брат і батько живуть і зараз у Херсоні. Середній брат уже два з половиною роки воює під Херсоном. Підтримка рідних людей і була моєю мотивацією. Я пам'ятаю перші дні після повномасштабного вторгнення, коли ми виїхали з квартири у Києві у Київську область, думаючи, що там буде безпечніше. А виявилося, що навпаки... Краще б ми вже залишились у Києві. Так трапилося, що ми розділились і перебували у різних місцях. І я, знаючи, що відбувається в Бучі та Ірпені, дуже сильно переживав за дружину. Буквально божеволів від думки, що з нею може щось статися. Дружина для мене -- це сенс мого життя. Я хочу жити з нею щасливим життям у щасливій вільній країні. Тому я й пішов...

-- А як надихає і підтримує вас театр?

-- У кожної людини в житті повинна бути заповітна мрія. Ця мрія змушує нас рухатись уперед. У мене є така мрія -- я хочу після перемоги повернутися до театру й зіграти ще багато-багато вистав... Я хочу ще раз побачити зал. Хочу побачити в кінці вистави щасливі очі глядачів. Я хочу побачити, чи вплинула вистава на людину. Як на мене, то театр зараз узагалі багато в чому виконує функцію церкви та просвіщає людей. Завжди після вистави намагаюся знайти поглядом когось, кому не сподобалося. Але навіть така людина задоволена, що вистава нарешті закінчилася (сміється). А колеги, режисери -- це люди, без яких я не уявляю свого життя. Та й сама сцена, її лаштунки... Я періодично програю подумки якісь свої ролі, якісь моменти з вистав. Нещодавно згадував одну свою роль і думав: "А як я зараз розкажу цей монолог? Теперішній я, який вже три роки служить в армії".

Яка з цих двох сфер для вас, як актора, має більшу значущість: театральна діяльність чи кінозйомки?

Я ніколи не розділяв себе між театром і кіно. Це подібно до порівняння футболу і баскетболу — два різних види спорту, кожен з яких має свої принади. Один відомий актор колись зазначив: "Кіно — це спринт, а театр — це марафон". У театрі ти долаєш тривалу дистанцію, кілька місяців присвячуючи репетиціям, а потім витрачаєш 2-3 години на сцені. У кіно ж ти маєш можливість відпочити між дублями та знімальними днями.

Наразі деякі з ваших товаришів по службі у війську знаходять способи вибратися з обов'язків та іноді беруть участь у зйомках фільмів і серіалів. Чому б і вам не спробувати зіграти хоча б у невеличкій ролі?

Коли у мене з’явиться відпустка, я із задоволенням приєднаюся! Запрошую вас, будь ласка! Я буду радий провести цей час на знімальному майданчику.