Аліса знайшла своє місце на розкішній сцені театру Заньковецької. Чи перетвориться кабаре на нову театральну легенду?

У театрі Марії Заньковецької відбулася прем'єра кабаре "Аліса", натхненного твором Льюїса Керролла "Аліса в Країні чудес".

Ми вже звикли до того, що у Театрі імені Марії Заньковецької що не прем'єра -- то якийсь експеримент. Та й сам театр ми звикли бачити іншим. Велика сцена, завіса, глядацька зала, актори, які живуть своїм сценічним життям, а ми спостерігаємо за ним із комфортної відстані. Але цього разу заньківчани вирішили порушити звичні правила гри. На прем'єрі кабаре Alice глядачів запросили просто на сцену! І це, мабуть, одна з найцікавіших інтриг нової постановки.

Велика сцена раптом перетворилася на простір зовсім іншого театру — камерного, близького, інтерактивного. Тут стирається звична межа між сценою і залом, між тими, хто грає, і тими, хто прийшов дивитися. Глядач уже не просто сторонній спостерігач, а майже учасник дійства. Він опиняється всередині театрального світу, де все може бути не таким, як здається на перший погляд. І вибір твору Льюїса Керрола для такого експерименту цілком промовистий.

"Аліса в Країні див" — це оповідання, де буденні речі втрачають свою звичну сутність, реальність зливається з уявою, а абсурд перетворюється на норму. Саме тому жанр кабаре, з його азартом, несподіваними поворотами, іронічним настроєм та свободою художнього вираження, може стати захопливим способом нової інтерпретації цієї відомої казки.

Режисерське дебютування Марії Ясинської стало основою для нової постановки. Якщо ви відвідали вистави "Леополіс" чи "Пекельна хоругва", то, напевно, пам'ятаєте, що саме вона відповідала за музичне оформлення цих проектів. Тепер Марія вирішила вжити сміливий підхід, запрошуючи глядачів не лише спостерігати за спектаклем, а й активно долучитися до унікального сценічного процесу.

Адже кабаре передбачає особливу атмосферу: безпосередність, контакт із публікою, певну провокативність і готовність до несподіваних поворотів. У такому театрі глядачеві не дозволено просто сховатися у темряві глядацької зали. Тут він перебуває поруч із дійством, а точніше стає учасником того дійства.

— Коли я вчилася в старших класах і читала Керрола, у моїй уяві його світ наче оживав під звуки музики The Tiger Lillies, — розповідає Марія Ясинська. — Ця музика неймовірно поєднує в собі ніжність, гумор і щось зловісне. Саме тут виникає атмосфера кабаре: можна співати про страшні речі, сміятися у найнезручніші моменти і раптом впізнати себе у найабсурдніших ситуаціях. Історію розкривають рухи, мелодії, погляди і тіла акторів. Її веде Мадам Гусінь, а Аліса намагається розібратися, кому можна довіряти. І чи завжди варто покладатися на власні відчуття. Незважаючи на всі дивовижні події, що відбуваються навколо неї, її сумніви та помилки дуже знайомі. Аліса піддається чужим впливам, захоплюється, втрачає орієнтацію, але поступово знаходить шлях. Не з готовими відповідями на всі запитання, а з умінням самостійно визначати, як діяти далі.

Окремо скажу про акторські роботи. Гра артистів -- на найвищому рівні: вони вільно почуваються у незвичному форматі, вміють тримати увагу публіки, заряджають енергією та не дають глядачеві випасти з цього химерного світу. Хоча, зізнаюся, у певні моменти мені було страшно за акторів: у напівтемряві стрибають з різних висот, кидають свої тіла то на стіл, то під стіл, що свідчить про непогану спортивну підготовку акторів.

Музичне виконання справляє враження своєю силою — воно професійне, пронизане емоціями і наповнене унікальною кабаретною атмосферою, яка надає виставі енергії та чарівності. А костюми! Це окрема насолода для ока: яскраві, креативні і часом навіть незвичайні, вони сприяють створенню справжньої Країни чудес, де кожен елемент доповнює загальне враження.

Безумовно, для театру з такими традиціями це сміливий крок. Заньківчани ризикнули вийти за межі звичного репертуарного формату й запропонувати публіці інший спосіб спілкування з мистецтвом. Та чи приживеться це кабаре на заньківчанській сцені? Чи захоче традиційний глядач, який приходить до театру за сильними драматичними переживаннями, класичними постановками й великими акторськими роботами, прийняти таку театральну гру? А може, навпаки, саме незвичний формат приведе до театру молодь, яка шукає нових вражень?

Відповіді на ці питання прийдуть з часом, і, без сумніву, з боку глядачів. Проте вже після прем'єри можна стверджувати одне: театр, що не боїться дивувати, має можливість залишатися захоплюючим. І, можливо, Аліса опинилася в Театрі Марії Заньковецької не випадково. Адже іноді, щоб відкрити нові горизонти, потрібно просто наважитися пройти через кролячий нір. Цього разу такою норою стала величезна театральна сцена.