Авторка пропагандистського фільму "Росіяни на війні" надала інтерв'ю, під час якого неодноразово зробила неоднозначні заяви.

Анастасія Трофімова, що подорожує світом зі своїм проектом про "наших хлопців", дала інтерв'ю російській репортерці Катерині Гордєєвій.

Коли в 2023 році на Венеційському кінофестивалі вперше був представлений документальний фільм Анастасії Трофімової "Росіяни на війні", українська культурна спільнота почала активні протести. Після прем'єри у Венеції, коли фільм анонсували на найбільшому кінофестивалі в Канаді, до акцій протесту приєдналися дипломати та політики, зокрема канадська віцепрем'єрка Христя Фріланд. Фільм був частково профінансований державними фондами Канади, що викликало запитання щодо того, як уряд міг підтримати проект, що має проросійську спрямованість.

На той момент пані Фріланд закидали, що вона протестує, не дивившись самої стрічки. Ми писали про те, що в канадських та американських медіа тоді обурювалися протестами українців і завзято розповідали, як Трофімовій та дирекції кінофестивалю погрожували насиллям. А вони ж "просто хотіли показати солдатів іншої сторони". Звісно, американським та канадським журналістам було цікаво -- такий ексклюзив! Тим більше, що канадські продюсерки стрічки в усіх інтерв'ю наполягали, що фільм якраз розповідає про те, що російські солдати зовсім не хочуть воювати.

Нарешті відбулося велике (майже трьохгодинне) інтерв’ю, яке провела авторка фільму Анастасія Трофімова з російською журналісткою та блогеркою Катериною Гордєєвою. Якщо хтось ще мав сумніви щодо пропагандистського характеру проекту "Росіяни на війні", то тепер ці сумніви можна залишити в минулому. У коротких інтерв’ю для різних телеканалів і на пресконференціях фестивалів вона могла приховувати свої справжні наміри, але під час цього тривалого інтерв’ю її справжня суть вийшла на поверхню.

Лексика, інтонації та наративи не залишають жодних сумнівів. Навіть при перегляді фільму "Росіяни на війні" можна чітко помітити, як бездарно виступає Анастасія, колишня журналістка "Раша Тудей". Навіть російська інтерв'юерка Гордєєва, яка іноді намагається вказати своїй співрозмовниці на її кремлівську пропаганду, не витримує. Проте Анастасії вдається вдало використовувати тактику "вдавати дурненьку". І все це, мовляв, є лише політикою, хоча вона ж говорить про "людські історії".

Протягом всього інтерв'ю Трофімова постійно вживає терміни "укрАінци" та "укрАінскій". Гордєєва цікавиться, чому вона обирає таку форму висловлювання і чи усвідомлює, що подібні слововживання притаманні тільки пропагандистам Кремля.

Ось вам невеличкий подарунок на початок, щоб ви одразу відчули прилив енергії і змогли уявити, з якими емоціями спостерігала за цим безмежним відео Антоніна.

Перш ніж розповісти вам про інші місця, де в Анастасії стаються визначні обмовки, або кремлівські визначення, почнімо з екскурсу в біографію Трофімової.

Коли їй було 10 років, її мама емігрувала з Росії (Москви) в Канаду. Її тато -- казах -- завжди жив і досі живе в Казахстані. І зв'язок із донькою майже не підтримує. З самого першого дня, щойно мати привезла її за океан, маленька Настя мріяла про повернення до Москви. Серед ностальгічних картинок вона, зокрема, називає московські "хрущовки".

І просто-таки "пливе", коли починає описувати свою любов до Росії. Катерина Гордєєва обережно цікавиться в неї, чи не намалював її дитячий мозок неіснуючу "прекрасну Росію минулого" (формулювання Антоніни, не Гордєєвої. -- Ред.). Трофімова відповідає так само, як і на будь-який контраргумент з будь-якого питання від інтерв'юерки: "Може, й так, але все ж таки ні".

Трофімова приймає рішення, що для подорожі до своєї країни мрій необхідно бути підготовленою. Першим кроком стає отримання канадської освіти. Вона завершує університет, спеціалізуючись на комунікаціях та політології. Запам'ятайте цей момент, адже в подальшому на всі незручні запитання вона відповідатиме, що це стосується політики, а сама не прагне вникати в ці питання — її цікавлять життєві історії звичайних людей.

І ось, Анастасія отримала освіту. Вона зібрала свої речі, придбала квиток до Європи і планувала дістатися до Росії. Але в кінцевому підсумку вирушила... до Косова. Там вона натрапила на безліч військових і зацікавилася, чому їх так багато. В результаті вона "просто залишилася на рік". Але це "просто" насправді означало, що молода випускниця вирішила зняти документальний фільм про "корупцію в міжнародних миротворчих місіях у Косові".

Фільм так і не був реалізований. Мабуть, на той час "знімальна" ще не досягла необхідного рівня. Натомість "туристка" Трофімова стала "гідесою" для іноземних студентів, виводячи їх "по сербських анклавах, оскільки більше ніхто не бажає цим займатися".

Вам теж здається, що вже десь у цей самий момент в Анастасії мали би з'явитися певні зв'язки і контакти з певними органами?

Далі -- більше. Трофімова познайомилася з італійським журналістом, який "переконав" її поїхати в Ліван і знімати фільм про "Хезболлу" та палестинських біженців. "На свої гроші". На цьому моменті Гордєєва щиро цікавиться, звідки в Насті такі гроші, щоб здійснити таку мандрівку.

"Заробила, -- каже Трофімова і сором'язливо посміхається, -- працювала в продакшені, в університеті".

Таким чином, 23-річна Анастасія тричі відвідувала Ліван, де працювала в таборах для палестинців. Вона отримувала зарплату як фіксер у продакшені та гід у університеті, щоб нагадати про це. Водночас редактор проєкту "Скажи Гордєєвій" демонструє її фото, на якому зовсім немає біженців.

Після завершення роботи над фільмом "Дванадцять Палестин" Анастасія (сюрприз-сюрприз!) опиняється в редакції документалістики "Раша Тудей". Вона знімає військові конфлікти по всьому світу, навіть у тих регіонах, де, за її власними словами, "російські інтереси відсутні", наприклад, у Демократичній Республіці Конго.

У травні 2014 року, вже працюючи з "Раша Тудей", якраз після анексії Криму та початку військових дій на Донбасі, Трофімова, нарешті, повертається в Росію і їде в Донецьк. У ролі операторки разом з "доктором Лізою", яка тоді вивозила українських дітей у Росію.

"Парашут за Штірліцем тягнувся" вже вкотре.

Далі були шість років співпраці з "Раша Тудей" (з 2014 до 2020), протягом яких Трофімова зняла п'ять фільмів в Іраку, три в Сірії, один у Лівані та один, як ми вже знаємо, в Конго.

Анастасія з теплом згадує період роботи на каналі, де керує Маргарита Симоньян. Вона описує цей час як "золотий вік" для команди, що займалася створенням документальних фільмів. Особливо яскраво цей досвід виявився для неї, адже вона мала "привілейоване становище завдяки подвійній громадянству (Росія та Канада) та знанню англійської мови".

У 2020 році Анастасія "пішла з роботи" в "Раша тудей", оскільки з’явилися чутки, що часи вільного творчого процесу добігають кінця, і доведеться зосередитися лише на обов'язкових матеріалах.

Таким чином, Трофімова отримала позицію редакторки новин у московському офісі канадського телеканалу. У 2022 році російська влада анулювала акредитацію цього медіа, і Анастасія перейшла до фрилансу, працюючи фіксеркою та перекладачкою для таких видань, як "Нью-Йорк Таймс", "Вашингтон пост" та "Скай ньюз".

Це ще один важливий "твіт", який варто запам'ятати, оскільки ведуча інтерв'ю протягом трьох годин неодноразово виявляла, що її співрозмовниця занадто прикрашала факти. Наприклад, коли йшлося про її перехід до військової сфери, Трофімова стверджувала, що прибула на таксі, без жодних ускладнень пройшла блокпост, а потім, з професійною камерою в руках, просто зайшла в житло російських солдатів і нібито домовилася про зйомки. Її жодного разу не зупинили і не перевірили на контрольних пунктах. Після цього вона нібито вивезла жорсткі диски з даними (разом 16 терабайтів на чотирьох накопичувачах) з зони бойових дій до Росії, а звідти – в Канаду. І на кордоні жоден митник не поставив їй жодного запитання щодо вмісту жорстких дисків. Вона ж має паспорти Росії та Канади.

Гордєєва просто не могла повірити, що її гостя так невибагливо бреше.

І тут в авторки "Росіян на війні" виривається просто класична фраза, яка вже давно стала мемом: "А мене-то за що?"

Гордєєва читає своїй гості пост, який Трофімова опублікувала в соціальних мережах на початку 2022 року, де вона відкрито висловлює свою антипутінську позицію. Це підтверджує, що у неї дійсно були підстави для цього. Якщо б Анастасія не отримала "зелену картку".

В моменті, де Трофімова розкидається назвами канадських, американських та британських медіа, інтерв'юерка її перепитує: "Невже ви не були під підозрою? В Росії будь-хто, хто співпрацює з іноземними ЗМІ, завжди під ковпаком". "Та ні, -- відповідає Настя, -- я ж не на повну ставку працювала".

Ну якщо тільки на пів ставки, то які питання, правда ж?

Саме після цієї співпраці з іноземними партнерами наша героїня (правильніше сказати, героїня Гордєєвої) вирушила на зйомки документального фільму "Росіяни на війні".

Основне питання, яке хвилює всіх з моменту виходу фільму: як вона опинилася там? -- запитує Гордєєва у Трофімової на початку розмови.

Отже, Трофімова переказує аналогічну оповідь у стилі наївної графоманської фантастики, де вона "іде-іде, і раптом знаходить пиріжок".

Поїздила по різних місцях, зняти нічого не вдавалося, аж тут раптом в електричці зустріла "Діда Мороза" -- чувака у формі, поверх якої був одягнений новорічний костюм. Вона з ним заговорила. Тут же на місці дістала свою велику професійну камеру і зняла інтерв'ю. Це був "деенерівець" Ілля. Який воював у російській армії.

Згідно з її історією, саме він доставив її до своїх керівників в 57-му бригаді. І всі в один голос: "Та це ж простіше простого – звісно, знімайте все!"

Ні-ні, Настя не виконувала роль "смотрящої" за іноземними медіа перед цією поїздкою після своєї роботи в "Раша Тудей". Вона була лише фіксером і перекладачем.

Навпаки, Настю не призначили на зйомки пропагандистського ролика для Заходу (адже в Росії про цей фільм просто не говорять — його не критикують, але й не підтримують, мета зовсім інша). Їй знову "пощастило".

В одному з моментів інтерв'ю Трофімова обмовляється. І нам здається, що це і був єдиний правдивий момент. Розповідаючи про позиції, де знімала, вона каже: "там, де я служила".

Вся розповідь Трофімової про героїв цієї документалки просто пронизана наративами "у війні винуваті всі", "це все політика", "не тільки Путін був зацікавлений у цій війні". І головне: вона постійно наголошує на тому, що основний конфлікт відбувається між українцями.

Гордєєва зазначає: "Але ж ви усвідомлюєте, що до 2014 року вони всі мали гарне життя, і раптом почали ставитися один до одного так. Ви дійсно вірите, що вони самі прийшли до такого ставлення без впливу пропаганди?"

"Звичайно! -- підтверджує Анастасія. -- Пропаганда дійсно мала місце! І з тієї, і з іншої сторони."

Щоб підтвердити, що всі люди однакові, вона ділиться своїм досвідом з Бєлгорода, що трапився у 2022 році. Це історії українців з Куп'янська, які, втікаючи від окупантів, залишили місто в момент, коли Збройні Сили України його звільнили.

У переказі російська армія абсолютно не асоціюється з війною. Вона постає як "звичайні громадяни, які виконують свої обов’язки". Навіть сам конфлікт вона описує як "змагання за території".

Для Анастасії Трофімової війна постає як комп'ютерна гра: солдати воюють із солдатами -- хто кого. Та складова, де Росія вбиває мирне населення України, в її голові не існує. Принаймні складається таке враження після цього інтерв'ю.

Трофімова на початку так несамовито відхрещувалася від політики, політичної складової війни, але наприкінці раптом почала сипати своєю "політичною аналітикою".

Нам, звісно, після заяв Трампа і Венса вже не звикати, що "Зеленський винний у війні", але ось вам ще цитата авторки фільму, який взяли на міжнародні кінофестивалі:

Отже, важливо зрозуміти, що війна не є наслідком нападу Путіна. Основною причиною є те, що Зеленський відправив українців на фронт, щоб зберегти власну владу.

Шкода, що "мисткиня Трофімова" не надала цього інтерв'ю в той час, коли фільм тільки почав отримувати визнання на значущих міжнародних кінофорумах. Наші кінематографісти, які протестували проти демонстрації цієї агітації, мали б набагато більше підстав для своїх заперечень перед організаторами. А загалом, за словами Трофімової, Венеція пройшла чудово.

У сюжеті фільму "Росіяни на війні" підкреслюється, що творець "виявляє реалії, які далекі від звичних стереотипів і пропаганди, які нав'язують як Схід, так і Захід: насправді російські війська перебувають у хаосі, а військовослужбовці відчувають розчарування та часто намагаються усвідомити сенс своєї боротьби".

Ось так характеризували стрічку під час її прем'єри у Венеції.

У цьому ж інтерв'ю Трофімова ділиться враженнями про високий рівень технічного оснащення російських збройних сил. Він зазначає, що солдати не здадуться без бою. Вони рішуче налаштовані боротися за своїх загиблих побратимів.

Не відповідає опису меседжу, який, як стверджує авторка, вона закладала у своєму фільмі, чи не так?

На тому ж Венеційському кінофестивалі був представлений український фільм Ольги Журби "Пісня землі, що повільно горить", що розповідає про російсько-українську війну. Гордєєва запитала Анастасію про її реакцію на цей фільм. Трофімова, яка не є прихильницею пропаганди, висловила своє невдоволення тим, що в програму потрапила така "відверта пропагандистська робота".

Наостанок від імені Антоніни перепрошуємо за такий довгий текст із докладним переказом тез російської пропагандистки. Але нам здається, що в боротьбі з російськими агітками, які вони просувають на Захід, нам усім не завадять залізні аргументи. Тому що, як бачимо, не зануреним у контекст західним глядачам (а особливо культурним діячам та журналістам) щоразу доводиться надавати докази, "що ми -- не верблюд", що чорне -- це чорне, а біле -- це біле. Нічого очевидного для них немає. Тому ми і програли багато "битв" за кенселінг російської пропаганди. І м'якої, і зухвалої.