Банкрутство та бездушність. Класична комедія "За двома зайцями" сьогодні має таку ж актуальність, як і раніше.

Віктору Іванову вдалося створити антиколоніальний фільм у формі сатиричної комедії. Це особливо помітно, якщо звернути увагу на україномовний оригінал, який показували в клубах, але згодом повністю знищили, на відміну від популярного російськомовного перекладу.

Днями мені випало представляти фільм "За двома зайцями" перед звичайними глядачами -- не кіноманами, не фестивальною публікою. На око -- понад сотню людей.

На початку я запитав, хто з присутніх бачив цей фільм, і майже всі підняли руки. Потім я уточнив, хто дивився його українською мовою. Лише близько 20 осіб виявилися в цьому числі. Ось так і функціонує імперія.

Взагалі, навколо фільму "За двома зайцями", як це часто буває з популярними стрічками, існує безліч міфів та легенд. Наприклад, Маргарита Криницина отримала роль Проні через те, що інша актриса, яка мала прибути на фінальне прослуховування, застрягла в ліфті.

Сцена з кінокартини "За двома зайцями"

Режисер фільму Віктор Іванов, який славився запальним темпераментом ("псих без відриву від виробництва", як його називали), показуючи Олегу Борисову якийсь трюк, так гепнувся на бруківку, що до кінця зйомок уже ставився до акторів набагато стриманіше. Папуга Проні, що товкмачить весь час "Фіма дур-р-рак", насправді виріс на кораблі серед матросів і, як наслідок, окрім матюків нічого не знав, тому Іванов сам його озвучив, природно зімітувавши папужий голос. Сценарій не хотіли затверджувати, тож Іванов пішов до заввіділом культури в ЦК КПУ й зобразив йому всю історію в особах соло за півтори години. Для переконливості додав, що хоче висміяти стиляг, і дійсно списав Голохвастова з друга свого сина -- стиляги Толіка.

Сцена з кінокартини "За двома зайцями"

Людмила Алфімова, яка грала черницю, хотіла стати пілотесою реактивного літака, займалася в аероклубі, але жінкам пілотувати реактивні літаки не дозволялося, тому пішла в театральний -- "куди ж іще". В сцені з шампанським, що хлище з пляшки, піна створювалася з мила й соди й подавалася через замаскований шланг. Микола Литовченко, що грав Проніного батька Прокопа Сірка, недочув попередження від режисера й наковтався мила. Київське "Динамо" дивилося фільм перед кожним міжнародним матчем, бо Лобановський вірив, що "За двома зайцями" приносить удачу.

Що з того правда, а що типово кіношні байки -- зараз не встановиш. Але точно відомо, що спочатку картина вийшла українською. Їй дали так звану другу прокатну категорію та крутили переважно в будинках культури й заводських клубах. Але народу так сподобалося, що переозвучили російською і запустили вже у всесоюзний прокат.

Пам'ятаю, коли дивився "За двома зайцями", воно мені здалося хай і талановитою, але пропагандою, черговим кóпанням давно спочилого трупа царизму та протягуванням навіть у костюмовану комедію класового конфлікту між компанією піжонів на чолі з пронозою-цирульником і чесними подільськими пролетарями під проводом коваля Степана. Згодом обурення вже викликав суржик Голохвостого: єдиний із великою натяжкою україномовний персонаж -- і той шахрай.

Сцена з кінокартини "За двома зайцями"

Саме завдяки українській мові все стає на свої місця. Вона дозволяє побачити, що Голохвостий і Сірки є типовими компрадорами, малоросами, які прагнуть жити "по-городському", зливатися з культурою своїх поневолювачів, намагаючись стати своїми у метрополії, навіть змінюючи свої прізвища на Голохвастов і Сіркові. Проте, незважаючи на всі свої зусилля, вони виглядають або смішно, або жалюгідно. Секлета (Нонна Копержинська), жінка з гострим язиком, дуже влучно зауважує Сіркам: "Перевертні дурноголові!". Іванов підсилює цю думку паралеллю, яку помічає не кожен: спочатку вулицею крокує рота солдатів, виконуючи російські куплети про "солов'я-пташечку" та "канареєчку", а Свирид із компанією з'являються на сцені з піснею "В небі канареєчка літає". На вулицях пани та підпанки схиляються перед тими, хто вищий за чином, а найбільш гідно виглядають саме українські хлопці та дівчата в національних строях.

Отже, можна стверджувати, що Віктору Іванову вдалося втілити повністю антиколоніальну ідею в рамках сатиричної комедії. Цензори не помітили цього аспекту, і тільки згодом намагалися виправити свою помилку. Не дивно, що всі україномовні версії фільму були знищені; лише у 2013 році в Маріуполі вдалося виявити одну з них, що дозволило відновити первісний варіант стрічки.

Власне, саме тут криється відповідь на питання: як діяти з радянською спадщиною в кінематографі? Радянські фільми слід розглядати як приклади пропаганди. Щодо українських стрічок, які завдяки генію та незалежності своїх творців, а також удачі, дійшли до нас – їх необхідно дивитися, аналізувати та вчитись з них. Це особливо актуально в наш час.

Існує ще одна версія легенди про "За двома зайцями". Згідно з нею, в першій редакції фіналу Голохвостий і його спільники, будучи викритими, просто підводилися, обтрушувалися і, ніби нічого й не трапилося, виходили з підворіття прямо в сучасний Київ. Однак редактори вирішили не включати цю частину. Така версія виглядає цілком правдоподібною і навіть пророчою, адже безтурботний Свирид досі залишається на своєму місці.

Коли я спостерігаю за черговими висловлюваннями арестовичів, стахових, бужанських та інших маловідомих коментаторів у Facebook, а також представників влади і тих, хто нею не є, які без кінця розмірковують про невизначеність ситуації і неминучість катастрофи, у мене в голові починає лунати: "Моя мама має добре серце, а мій батько володіє крамницею".

Якими б не були ваші намагання виглядати впевнено, ви все ж залишаєтеся банкрутами, як той самий Голохвостий. Саме так, банкрути.