Батьки, нащадки та божественні істоти: "Франкенштейн" у виконанні Гільєрмо дель Торо.

Екранізація твору Мері Шеллі стала однією з головних амбіцій Гільєрмо дель Торо. Кінокритик Ігор Кромф ділиться історією про те, як ця ідея знайшла своє втілення завдяки фінансовій підтримці одного з провідних стримінгових сервісів.

Роман Мері Шеллі "Франкенштейн, або сучасний Прометей" назавжди змінив обличчя наукової фантастики, представивши незабутній образ монстра з душею. Ця книга, разом із відомою екранізацією 1931 року за участю Бориса Карлоффа, стала важливою частиною дитячих і юнацьких спогадів мексиканського режисера Гільєрмо дель Торо.

Прийшовши в режисуру, дель Торо мріяв екранізувати дві історії про створення нового життя: "Франкенштейна" Мері Шеллі й "Піноккіо" Карло Коллоді. Три роки тому темний казкар кінематографу зняв дуже сміливу лялькову анімацію про Піноккіо, де, зокрема, поміркував над загрозою фашизму й авторитарних режимів. Похмура казка від Netflix принесла тоді дель Торо анімаційний "Оскар" -- тож не дивно, що цей жадібний до нагород стримінг запропонував маестро горорів повний карт-бланш на здійснення мрії дитинства.

Зображення: Netflix/Ken Woroner Сцена з фільму 'Франкенштейн'

Перш ніж заглибитися в деталі, варто відзначити вражаючий масштаб виробництва "Франкенштейна". Більшість сцен знято без використання комп'ютерної графіки, що надає фільму особливого шарму. Вишуканість інтер'єрів маєтків вдало поєднується зі стимпанковою готикою лабораторії Віктора Франкенштейна. Цю епічну атмосферу старої Європи підкреслює музика Александра Деспла: лауреат премії "Оскар" створив для стрічки насичені увертюри та енергійні марші.

У центрі цієї історії постає доктор Віктор Франкенштейн, якого виконує Оскар Айзек. Втомлений і сповнений мук совісті, він розкриває свої таємниці данському капітану флоту, роль якого грає Ларс Міккельсен — можливо, його скандинавське коріння стало запорукою цього вибору. Персонаж Айзека, з розкішним волоссям і вбранням, що нагадує стиль вікторіанської епохи, втілює образ класичного байронічного героя. Позбавлений материнської ласки та недолюблений братом, цей обдарований медик кидає виклик не лише суспільним нормам, але й самому Богу, прагнучи здолати смерть.

Зображення: Netflix/Ken Woroner Сцена з фільму 'Франкенштейн'

Але кожного романтичного героя має супроводжувати втілення холодного прагматизму та зла. Роль такого собі Мефістофеля виконує Крістоф Вальц: після ролі есесівського полковника в Тарантіно він послідовно будує кар'єру на персонажах-антагоністах. У "Франкенштейні" грає Гайнріха Гайдандера, торговця зброєю. З'їдений сифілісом до самих кісток, він стає тією самою часткою сили, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого.

Галерея яскравих жіночих персонажів у творчості дель Торо поповнюється Елізабет, племінницею Гайдандера та дружиною молодшого брата Франкенштейна (у виконанні Міа Гот, яка тільки що закінчила свою яскраву роль у трилогії Тая Веста "Х"). Знову ж таки, жінка виступає як міст між реальним і фантастичним світами, поруч з такими образами, як Елайза Еспозіто з "Форми води", Офелія з "Лабіринту Фавна" та навіть Ліз Шерман з дилогії "Геллбой".

Звісно, головним героєм фільму є Монстр Франкенштейна. Двометровий австралійський актор Джейкоб Елорді, який здобув популярність завдяки серіалу "Ейфорія", міг би з легкістю продовжити кар'єру у романтичних комедіях. Проте він прагне розширити свої горизонти: у стрічках "Солтберн" Емеральд Фіннел та "Канадці" він демонструє різноманітність свого акторського таланту. У "Франкенштейні", завдяки гриму, його важко впізнати, і він показує вражаючу гру, проходячи шлях від недорозвиненого трупа до чутливої істоти, яка усвідомлює свою ізоляцію, але не приймає її. Його образ — сірий та шрамований — кардинально відрізняється від практично декоративного персонажа Бориса Карлоффа з фільму 1931 року, у якого з усіх боків стирчали болти та заклепки. Монстр, зіграний Елорді, є вражаючим титаном: істота, що водночас є позаземною, але також глибоко людською.

Зображення: Netflix/Ken Woroner Сцена з фільму 'Франкенштейн'

Дель Торо майстерно передає делікатні нюанси улюбленої книги, яка побудована за популярним на той час принципом сюжетної поліфонії, де голоси персонажів набувають більшої ваги, ніж авторський. Щоб втілити цей підхід у екранізації, він обрамляє історію, що розгортається в Північному морі, двома оповідями: як історією доктора Віктора Франкенштейна, так і його Монстра.

"Франкенштейн" дель Торо -- це грандіозна похмура казка, в якій режисер розмірковує на тему батьківства та відповідальності. Віктор Франкенштейн кидає виклик Богу і створює Монстра: позбавлений любові батька, він приковує своє дитя до стіни (явна алюзія на Прометея) і потрапляє в одвічну колізію: чи відповідальний Творець за Творіння і хто справжній монстр -- той, кого створили зі шматків убитих поза його волею, чи той, хто порушує закони природи на догоду власному марнославству.

На щастя, дель Торо пропонує несподівані та оригінальні відповіді на ці питання, які виходять за рамки звичних очікувань. Як і в "Носферату" Роберта Еґґерса, де американський майстер жахів з ретельністю антиквара відтворює улюблену вампірську легенду, дель Торо створює зворушливу (хоч і вкрай жахливу, а в деяких моментах навіть натуралістичну до огиди) інтерпретацію роману Мері Шеллі, наділену таким же масштабом і готичною естетикою.

Зображення: Netflix/Ken Woroner Сцена з фільму 'Франкенштейн'

Заборона "Гри престолів": кого і від чого вона захищає?