Березіль - майстерня таланту: як Курбас заснував театр міжнародного рівня в Києві.

Сьогодні, 31 березня, 1922 року в Києві Лесь Курбас, видатний режисер і драматург, заснував театр-студію "Березіль". Цей проект став одним із найзначніших явищ українського театрального модернізму, який кардинально трансформував національну сцену та підняв її до європейських стандартів.

Назва "Березіль" має свої корені в давній назві березня, відображаючи ідеї оновлення і народження нового. Ця концепція цілком відповідала творчим поглядам Курбаса. Докладніше про цей театральний феномен ви зможете дізнатися на Еспресо.

Актори театру "Березіль", зображення: Місцева історія

Лесь Курбас, чиє справжнє ім'я Олександр Зенон Курбас, розпочав свою кар'єру в театрі ще до початку Української революції. У 1916 році він переїхав до Києва, де долучився до театру Миколи Садовського, а в 1918 році заснував "Молодий театр" — важливий етап у трансформації української театральної сцени. Після буремних подій Української революції 1917-1921 років, коли країна зазнавала війни, зміни влади та культурного підйому, Курбас разом з однодумцями вирішив створити щось абсолютно нове.

31 березня 1922 року на базі однієї з груп "Молодого театру" виникло Мистецьке об'єднання "Березіль" (МОБ). Це сталося в часи, коли радянська влада тільки утверджувалася, а українська культура переживала період "розстріляного відродження" - короткого, але бурхливого розквіту. До речі, існує версія, що Курбас позичив гроші в поета Михайля Семенка, щоб оплатити оголошення в газеті задля реклами театру, і оголосив конкурс на назву (один із варіантів від Павла Тичини - "Сад" - відкинули через жартівливе непорозуміння).

Театр виник як студія-лабораторія: актори не просто грали, а постійно навчалися - акробатиці, фехтуванню, історії театру, психології. Перша вистава відбулася 7 листопада 1922 року (вистава "Жовтень" - колективна композиція).

Творча майстерня театру, 1925 рік, зображення: Вікіпедія

У Києві театр "Березіль" виступав у ролі авангардного та експериментального колективу. Це був період активного пошуку нових форм виразу: експресіонізм, конструктивізм, синтез різних мистецтв. Театр презентував вистави, які відображали дух революційної епохи, зокрема, від "Газу" Георга Кайзера до інсценізацій за творами Синклера, таких як "Джіммі Хіггінс".

Курбас використовував прості декорації, проекції, кіно, музику та динамічну мізансцену, щоб створити потужний емоційний і інтелектуальний вплив.

Театр швидко здобув статус найкращого в тодішній УРСР. У ньому діяли кілька студій, режисерська лабораторія, музей, навіть журнал "Барикади театру". Колектив нараховував сотні людей, включно з філіями в інших містах.

У 1926 році, як найвизначніший театр республіки, "Березіль" переїхав до Харкова, який на той час був столицею УРСР. Саме тут розпочався "філософський" етап співпраці з драматургом Миколою Кулішем та художником Вадимом Меллером. Важливими постановками цього періоду стали: "Золоте черево" (1926), "Народний Малахій" (1928), "Мина Мазайло" (1929), "Диктатура" (1930) та "Маклена Граса" (1933).

У своїх працях Курбас синтезував національні традиції з європейським авангардом, застосовуючи сатиру, метафору і глибокий психологічний аналіз. Ці вистави слугували не лише мистецькими заходами, а й виразними соціальними коментарями щодо суспільства того часу, ідентичності та влади.

Актори театру під час гастролей у Грузії, зображення: Вікіпедія.

"Березіль" вирізнявся своєю оригінальністю, адже не наслідував ані класичні традиції українського театру, ані московські прототипи. Курбас розробив унікальну режисерську систему, відому як "метод перетворення", у якій актор не просто відтворював образ, а трансформувався у нього. Вся вистава функціонувала як цілісний організм, що служив спільній концепції.

Феномен полягав у синтезі мистецтв - поєднанні драми, пластики, музики, кіно, світла. Також важливими елементами успіху були авангардні експерименти - конструктивістські декорації, динаміка масових сцен, метафоричність замість побутового реалізму. Загалом театр був школою, де виховували мислячих акторів і режисерів. До того ж Курбас вважав, що "театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра". Він виховував свідомого глядача, критикував рутину і шукав нові сенси в епоху змін.

У програмі театру поєднувалися як класичні твори (переробки Софокла та Шекспіра), так і сучасні п'єси, інсценізації та колективні вистави. Цей театр залучав як інтелектуалів, так і представників робітничого класу, перетворюючись на важливий культурний осередок.

Керівництво Мистецького Об'єднання "Березіль", зображення: Вікіпедія

Попри офіційний статус, експериментальність і незалежність мислення "Березоля" дедалі більше дратували радянську владу.

У 1933 році Леся Курбаса звільнили з його посади, звинувативши в "формалізмі" та "націоналізмі". Унікальний театр був закритий, а у 1935 році його перейменували на Харківський державний драматичний театр імені Т. Г. Шевченка (тепер відомий як Харківський академічний український драматичний театр ім. Шевченка). Нинішня мала сцена театру отримала назву "Березіль". Самого Курбаса розстріляли в 1937 році в Сандармосі, як і багатьох інших видатних діячів української культури епохи "розстріляного відродження".

Незважаючи на репресії, "Березіль" продовжує бути втіленням українського театрального відродження та інноваційних експериментів. Його спадщина залишається предметом вивчення в театральних навчальних закладах, слугуючи яскравим прикладом того, як національна культура може залишатися сучасною та європейською, навіть за умов тиску з боку влади.

Сьогодні "Березіль" сприймається як символ інноваційності: режисерські підходи Курбаса продовжують надихати сучасних творців, а постановки 1920-х років визнаються кульмінацією українського модернізму.

Театр Курбаса продемонстрував, що навіть у важкі періоди, що настали після революції та війни, можливо створювати мистецтво, здатне трансформувати свідомість і піднімати культурні цінності до міжнародного рівня.