Без енергетичних ресурсів чи без енергії? Яким чином руйнування інфраструктури позначається на поведінці мас?

Давайте спершу про корисне, а потім уже про розумне. Розуму в нас начебто багато, тільки користі з нього мало.

Зараз часто (до ладу й не до ладу) цитують таборову тезу психолога Віктора Франкла, що найкраще виживають ті, хто зосередився на пошуку духовної свободи в кошмарі обставин. І знайшов у цьому сенс.

Іноді раціональна ідея намагається стати універсальним вирішенням всіх проблем, внаслідок чого втрачає свою первісну мудрість.

Сам Франкл, до речі, відзначав, що люди, які нехтували етичними нормами в ім'я виживання, також мали досить непогані шанси на порятунок. Просто варто звернутися до його творів, а не лише до інтерпретацій його слів.

Психолог Бруно Бетельгайм також пережив жахи концтабору, зумів вижити і написав статтю під назвою "Індивідуальна та масова поведінка в екстремальних умовах". Пізніше він опублікував книгу, в якій висловив абсолютно інші висновки, ніж Віктор Франкл.

Я не маю на увазі нехтування етикою, якщо хтось так зрозумів. Мова йде про те, що інструменти для виживання повинні бути інтуїтивно зрозумілими і зручними для користувачів. Вони мають відповідати фізичним можливостям людини, як і будь-який інший інструмент. Інакше ми ризикуємо стати героями казки, де лисиця і журавель намагалися пригостити одне одного, але не могли через різницю в можливостях: дзьоб не міг дістати їжу з плоскої тарілки, а морда чи лапи не проходили в глечик з вузькою шийкою.

Шукати духовну свободу в наших умовах (як і в будь-яких інших) можливо лише тоді, коли особа фундаментально мислить у цих рамках. Виховання, отримане від батьків, соціального середовища, навчальних закладів чи релігійних установ, сприяє розвитку абстрактного мислення. Для певної категорії інтелектуалів це може стати цілком практичною основою.

Проте, виявляється, що страждають усі верстви суспільства, а не лише інтелектуали. Саме вони найяскравіше висловлюють свої думки з цього приводу, але це не означає, що менш освічені люди почуваються краще. Тому, якщо говорити про практичні поради, важливо зосередитися на потребах свого тіла. Це має наукове обґрунтування — концепція "соматичних маркерів". Хто бажає, може знайти інформацію про книгу "Помилка Декарта" автора Антоніо Дамасіо.

Крім логотерапії Франкла, є ще еволюційна психологія й інстинкти (це піраміда Маслоу, теж "ікона стилю" виживання, й теж не для всіх працює. Сам Маслоу дуже здивувався б культу імені себе).

Біхевіоризм отримав певне тавро від гуманістів. Справді, ви дійсно відкидаєте шанс на вигоду і не намагаєтеся уникнути покарань?

Існує новий етап екзистенційної критики, яка отримує своє друге дихання. Це означає, що ви приймаєте реальність абсурдності світу, не намагаючись знайти в ній ілюзії причинності, що насправді відсутні, і при цьому дієте з максимальною ефективністю, не покладаючись на жодні трансцендентні ідеї.

Тому про індивідуальну поведінку -- таке.

Зручність вбрання так само важлива, як і його здатність зігрівати.

Їсти не тоді, коли хочеться (в стресі не до цього), а коли треба. До літа ще встигнете схуднути.

Воду пити так, як улітку, звісно, не холодну й не фарбовану хімією.

Недостаток світла — не біда, не вагайтеся просто дивитися у вікно вдень, адже вітамін D не з'явиться сам по собі.

Якщо вам важко обмежити використання гаджетів до чотирьох годин (висловлюю свої співчуття), спробуйте знайти компроміс: включіть музику, аудіокнигу або цікаву лекцію на природничі теми (не забудьте заздалегідь їх завантажити).

Чи є у вас улюблені "говорючі персонажі"? Після перегляду їхніх виступів ви відчуваєте себе більш спокійними чи, навпаки, напруженими? Просто будьте відвертими.

Пошукайте, чи можна викинути якусь річ на смітник, включно з дурними думками.

Сексуальність залишається актуальною темою. Дофамін — це лише короткостроковий нейромедіатор, і можна сподіватися на більш тривалі відчуття, подібні до окситоцину, а можна й не сподіватися.

Виберіть із цього рандомного списку три позиції, актуальні для вас. Розпишіть у пріоритетній послідовності, а решта -- саме підтягнеться.

Тепер поговоримо про інтелект. Хто встановив правило, що війни ведуться інакше?

Руйнування осель, знищення врожаю, отруєння колодязів, викрадення людей -- стандартна тактика всіх воєн. Електрика. Цивілізація -- це інше? Так, джерела життєво важливої енергії в різні епохи дуже різняться. Хтось не міг набрати води з колодязя, а комусь без генератора гаплик. Міряти страждання якоюсь лінійкою -- марна й огидна справа.

У цьому місці варто було б викласти довгий список історичних прикладів -- від монголів у XIII ст. до теперішньої Сирії, і ви справедливо цього не читатимете. Бо "це ж інше".

Дійсно, це зовсім інше. ООН, принцип "ніколи знову", міжнародні угоди, моральність, етика, репутаційні інститути. Інтелектуальне бароко, альтернативи, що не реалізуються.

Ну, тобто не функціонують? Це залежить від ситуації.

Є дві паралельні реальності ставлення до війни.

Однією з основоположних концепцій міжнародного права став внесок Гуго Ґроція (1583–1645) – нідерландського правознавця, філософа та дипломата. Його вважають одним із піонерів сучасного міжнародного права. У своєму творі "Про право війни і миру" (1625) він започаткував принципи гуманітарного права, наголошуючи на необхідності обмеження варварства під час воєн. Ці принципи стали основою для розробки Гаазьких конвенцій та Женевських протоколів.

Ця шляхетна сфера інтелектуальних пошуків існує поруч із війнами, не в змозі їх зупинити. Вона лише приєднується до благородного осуду тих, хто зазнав поразки, коли їхня загроза вже минула.

Моралізаторство у стилі "глибокого занепокоєння" має свою логіку, адже воно здатне приносити чималий прибуток. Чим більше пустих, проте гучних слів, тим вища винагорода за них.

Іншу, жорстоку реальність творять диктатори, тирани та психопати, які просто зневажають міжнародні правові норми. У найкращому випадку вони їх ігнорують, а в гіршому – підлаштовують під свої інтереси. Адже їхній принцип – право сили. "Сильний робить те, що може, а слабкий страждає так, як вміє" (Фукідід, IV ст. до н. е.).

Вони усвідомлюють, що ті, хто досягає успіху і не зупиняється ні перед чим, можуть бути засуджені лише в моральному плані. Або, в крайньому випадку, після своєї смерті. Врешті-решт, саме ці переможці здебільшого створюють ті ресурси, з яких щедро фінансується згадана гуманітарна допомога.

Бо який тиран без блазнів? Хіба що він сам -- блазень. Але це, як було зазначено вище, "вже інше".

Ми як гідні спадкоємці української багатовекторності й поміжкрапельковості, перебуваємо одночасно в цих двох реальностях. Для справедливості треба сказати, що ми їх не обирали.

Наша гуманітарна реальність має давню історію трансформацій, які відбувалися як ззовні, так і зсередини. В результаті утворилася своєрідна конструкція, що складається з різноманітних і часто суперечливих наративів, але, тим не менш, вдалося зібрати їх в єдине ціле, яке поки що функціонує. Іншого варіанту наразі не існує. В історії ідей трапляються й більш дивовижні явища.

Протягом багатьох років ми переживали етап повної толерантності до всіх злочинців та експлуататорів, під прикриттям якої нас систематично позбавляли зброї та обкрадали ті, хто лише забажав. "Це плата за демократію", – запевняли нас у відповідь.

З посланцями демократії часто виникають проблеми. Або бракує фінансів, або ж розуму. Але тепер ми стали мудрішими, хоча і заплатили за це високу ціну.

Реальність війни робить нас доволі прагматичними й ефективними, але тут є нюанс. Романтично-демократичний складник нікуди не дівся і за вищезгаданим принципом "лего" якось зчепився в нашій свідомості у єдиний, досить стабільний конструкт.

Отут, у цій химерності, -- нерозв'язна проблема для ворога. За логікою москалів, катастрофічні обставини в енергетиці великих міст завдяки інформаційному нагнітанню масштабуються до розмірів усієї країни, спричиняючи стрес, паніку та взаємну агресію. Задум керованого хаосу досить банальний -- стрімка поляризація поглядів. Радикальна принциповість і непримиренність усіх у всьому, корисний ідіотизм, помножений на спеціальні інформаційні операції, мають зіштовхнути між собою різні верстви суспільства, й усі вони разом мають побігти на Банкову лінчувати Зеленського.

Є тупий консерватизм підходів, вичитаний із радянських і пострадянських спецпідручників. Це в принципі глобальна хвороба військової бюрократії. Але особливість москалів -- у тому, що вони щиро в це вірять. "Левада", прости Господи, "соціологічний" центр: рівень підтримки росармії -- 76%, 59% вважають, що треба нарощувати удари по Україні. Z-блогери й різні воєнкори наввипередки змальовують очікувані ними політичні наслідки "нарешті справжнього блекауту".

Тут є специфічний український нюанс. Старше покоління, може, й пам'ятає. Коли на сільських танцях у клубі траплялися п'яні бійки (це було в ті часи, коли ще було кому танцювати), то були вони жорстокими, але мали певні ритуали й обмеження.

А от коли до клубу приходила ватага із сусіднього села, то обмеження зменшувалися.

А якщо, не дай Боже, до сільських дівчат починали проявляти інтерес якісь городяни, усі селяни ставали на захист. І навіть колишні вороги об’єднувалися, щоб відсвяткувати вигнання незваних гостей.

Тепер про демографію. А хто, власне, має йти на Банкову? Молодь 18-22 масово виїхала. Чимало чоловіків ховається, боячись ТЦК. У решти -- купа своїх побутово-сімейних клопотів. Теоретично вони, може, й бунтівники. Соціологія каже, що на запитання, хто винен у тому, що зараз відбувається в країні, люди відповідають так: РФ -- 34%, Зеленський і його команда -- 30%, ВР -- 8,7%. Але ж ми знаємо, що найпопулярніше прізвище в Україні -- "Хтось".

Знищення цивільної інфраструктури в історії воєн рідко ламало опір, а часто провокувало партизанщину та єдність серед тих, хто ще недавно був запеклим супротивником, ідейним або й фізичним.

Від часів Ортеги-і-Гассета психологія мас пережила кілька етапів змін, приблизно з інтервалом у 20 років, що відповідає зміні поколінь. Сучасний етап, який розпочався в 90-х, висунув теорію другого "бунту мас" -- через алгоритми, які посилюють стереотипи й реакції. Але йдеться про техноеліту. Прошарок, у якого є й мотиви, й можливості. Наша техноеліта або воює, або виїхала.

Москалі надихаються успіхами Брекзіту, антивакцинаторства, cancel culture, "жовтих жилетів", але ці історії -- одноразові. Попри всю багаторічну яловість європейської ментальності, інстинкт самозбереження в них потроху прокидається. Тому ми бачимо на європейському "театрі воєнних дій" перехід від домінування російських інформаційних операцій, "операцій під чужим прапором" до прямих диверсій і саботажу.

Ситуація в Україні залишається подібною. Служба безпеки України постійно інформує про зрадників різного калібру: від дешевих до важливих, від нерозумних до підступних. Однак шпигунство та диверсії не можна віднести до категорії бунтів.

Знищення інфраструктури -- це знищення звичок і уявлень про те, яким має бути побут. Наш інфраструктурний побут складався з тридцятирічного паразитування на рештках соціалістичної економіки. Воно все й так дедалі частіше валилося, сипалося і рвалося без жодної війни. Тепер цей крах стався одномоментно, а не розтягнувся на роки на радість наступному поколінню демократично обраних злодіїв.

Ось ще одна корисна рекомендація.

Який сенс залишатися в стані депресії, якщо Бог не має інших помічників, крім вас самих?