Будівля, яка пережила нацистську окупацію, але не витримала натиску "русского мира". У Маріуполі з урочистостями відбулося відкриття драматичного театру.

Маріупольський драмтеатр. Березень, 2022 року

28 грудня 2025 року в окупованому Маріуполі Донецької області було гучно й святково. Чиновники говорили про "відродження", на сцені співали артисти з Петербурга, у залі аплодували спеціально запрошені гості.

Як повідомляє 0629.com.ua, окупаційна адміністрація презентувала "новий" драматичний театр — будівлю, яка була зруйнована російськими військовими внаслідок авіаудару в березні 2022 року. Це урочисте відкриття виглядало як спроба підвести риску під подіями. Проте для Маріуполя та світу ця історія далі триває, і навряд чи може бути завершена без правди.

Театр, створений для того, щоб оживити мистецтво.

Маріупольський драматичний театр в своєму традиційному вигляді розпочав свою діяльність у 1960 році. Будівництво тривало кілька років, і театр став центральною сценою міста, місцем, де культура повинна була зайняти не другорядну, а важливу роль у формуванні міської ідентичності.

Драматичний театр в Маріуполі до початку повномасштабної агресії. Фото: 0629.com.ua

Архітектурний стиль будівлі відображає характерний для повоєнного періоду радянський монументалізм: величезний фасад, симетричні пропорції та скульптурні елементи, що мали на меті викликати відчуття урочистості і стабільності. Театр було стратегічно розташовано в центрі міста, щоб він слугував осердям, формуючи навколо себе площу, шляхи та традицію "зустрічатися біля театру".

Протягом багатьох поколінь жителі Маріуполя вважали це місце особливим і близьким до серця. Саме тут вони приводили своїх дітей на перші театральні вистави, сюди завітали з гастролями, а також відзначали важливі міські події та протестували проти кривд.

Театр не слугував просто "показовою сценою" — він був невід'ємною частиною міського життя. Тому в березні 2022 року люди спонтанно звернулися до нього, адже це місце викликало асоціації з безпекою і звичайним життям.

Історія цієї будівлі пам'ятає війну. Під час Другої світової війни Маріуполь опинився під нацистською окупацією, що призвело до значних руйнувань і втрат у місті. Проте театральна установа змогла вистояти. Після завершення війни її відновили, і вона знову зайняла своє місце в мирному житті.

Цей аспект сьогодні часто обговорюють жителі Маріуполя: театр встояв під час війни XX століття, і тому особливо гірко усвідомлювати, що він не витримав російської агресії в XXI столітті.

Березень 2022: коли театральна сцена перетворилася на прихисток.

На початку березня 2022 року драматичний театр втратив свою первісну функцію. Він перетворився на притулок. Маріуполь опинився під тотальною блокадою: без водопостачання, електрики, опалення та можливості евакуюватися. Люди шукали захист у підвалах, навчальних закладах, медичних установах — скрізь, де були надійні стіни.

Драматичний театр виглядав як один із найнадійніших варіантів: величезна споруда, підземні кімнати, цивільний статус. На початку березня 2022 року цей театр втратив своє звичне призначення. Він перетворився на укриття.

Маріуполь опинився в повній блокаді: без води, без світла, без опалення, без евакуації. Люди ховалися в підвалах, школах, лікарнях -- усюди, де були товсті стіни. Драмтеатр здавався одним із найбезпечніших варіантів: велика будівля, підземні приміщення, цивільний статус.

Всередині знаходилося безліч людей, за різними підрахунками — від кількох сотень до тисячі. Серед них були діти, старші особи, поранені та сім'ї, які вже залишили свої домівки. Люди спали прямо на підлозі, ділилися їжею та водою, очікуючи на можливість покинути місто.

Перед будівлею великими білими літерами написали слово "ДІТИ". Цей напис був добре видимий із повітря і навіть зафіксований на супутникових знімках. Для тих, хто був усередині, це був знак надії -- мовляв, авіація не битиме по об'єкту, де чітко позначено присутність цивільних.

Маріупольці, які змогли вижити, згодом розповідали: "Ми не вважали це абсолютною гарантією. Але сподівалися, що це хоч якось допоможе. Адже якщо на плакаті написано 'ДІТИ', то, можливо, нас не зачеплять".

Драматичний театр у Маріуполі після удару з повітря. Зображення з публічних джерел.

Удар, після якого не залишилося ілюзій

16 березня 2022 року драматичний театр зазнав авіаудару. Основна частина будівлі обрушилася, і бетонні плити завалили людей. Деякі загинули на місці, інші опинилися під уламками, а деяких вдалося врятувати живими протягом наступних днів.

Невдовзі після події російська сторона почала поширювати різноманітні альтернативні версії, включаючи теорії про "внутрішній вибух" і припущення про "українських терористів". Однак ці наративи швидко почали розпадатися під тиском об'єктивних фактів, свідчень та візуальних доказів. У цей момент трагедія маріупольського драматичного театру привернула увагу міжнародних правозахисних організацій та журналістів.

Що сказав світ

Дослідження інцидентів у драматичному театрі було проведено рядом авторитетних міжнародних організацій. Amnesty International визнала, що російські військові завдали авіаудар по цивільному об'єкту, що слугував притулком для людей.

У звіті цієї організації зазначається, що не було виявлено жодних свідчень щодо військового використання театру, а напис "ДІТИ" був чітко помітний і не міг бути проігнорований випадково. Human Rights Watch підтвердила, що в будівлі знаходилися сотні мирних жителів, підкресливши, що навіть у разі гіпотетичної присутності військових поруч, це не могло виправдати завдання такого удару.

Цю атаку охарактеризували як серйозне порушення міжнародного гуманітарного права. Важливу роль у розслідуванні відіграла команда Forensic Architecture, яка використала супутникові знімки, відеоматеріали, фотографії та просторовий аналіз для відтворення послідовності подій. Дослідники довели, що характер пошкоджень свідчить про авіаудар, а не про "внутрішній вибух".

Агентство Associated Press, спираючись на результати власного розслідування та свідчення свідків, повідомляло про сотні загиблих. Однак, встановити точну кількість жертв досі не вдається, оскільки Маріуполь залишається під окупацією, а частина доказів була знищена або прихована.

Танці на кістках. Відкриття "відновленого" драмтеатру

Офіційним обличчям відкриття став Денис Пушилін. У своїй заяві він одразу зафіксував потрібну окупаційній владі версію: назвав драмтеатр "взорванным украинскими боевиками" та наголосив, що "завдання відновити" будівлю нібито поставив президент Росії.

Наступними були наведені аргументи, що мали знівелювати будь-які питання щодо відповідальності: "три роки відновлення", "більше 300 осіб під час пікових етапів", "відтворення історичного вигляду", "повернення скульптур", "сучасні технології". Усе це подавалося як свідчення "відродження", хоча найголовніше — причина, чому будівля взагалі стала руїною, залишалося поза увагою.

Поруч із Пушиліним на церемонії стояв губернатор Санкт-Петербурга Олександр Бєглов -- як представник міста, якого Кремль просуває в ролі "шефа" Маріуполя. Його присутність закріплювала картинку опіки й "відбудови": мовляв, велике російське місто "допомагає" меншому.

У даному контексті Петербург повинен був постати в ролі благодійника, а не як елемент системи, що спричинила руйнування в Маріуполі. Пропаганда особливо акцентувала увагу на Володимирі Машкову — голові Союзу театральних діячів Росії та відомому актору, який після 2022 року став одним із найбільш помітних облич російської агресії.

В Україні Машков розглядається не як "особистість театру", а як підтримувач агресії та пропагандист війни – його заочно засудили українським судом за розповсюдження військової пропаганди. Тому його присутність на місці масового вбивства цивільних не сприймається як культурний акт, а скоріше як символічний акцент у політичному ритуалі.

І в цій ролі він сказав фразу, яку російські медіа охоче рознесли як головний "меседж" вечора: "культуру не можна знищити" -- мовляв, театр знову відкриває двері для глядачів, бо "культуру не знищити". На тлі будівлі, яку світ знає як місце трагедії, ця репліка звучала не як про мистецтво, а як про спробу заглушити пам'ять.

Завершальним акордом заходу став концерт, що отримав символічну назву "Петербург — Мариуполь. Разом назавжди!": на сцені виступали артисти з Санкт-Петербурга та тимчасово окупованих регіонів, звучали урочисті виступи, і все це слугувало одній меті: продемонструвати "нормальність" і "свято" в тій місцевості, де ще в березні 2022 року люди гинули під уламками.

Не було хвилини мовчання, не було згадки про загиблих, не було навіть формальної спроби назвати трагедію трагедією. Театр відкривали так, ніби він завжди був лише сценою, а не укриттям, на яке впала бомба.

Телевізійна адаптація "воскресіння"

Відкриття драматичного театру в Маріуполі швидко набула статусу загальнонаціональної телевізійної події. Репортажі про цю подію з'явилися на кількох російських державних телеканалах, проте найбільш вражаючим став сюжет у програмі "Вести недели", ведучим якої є Дмитро Кисельов, на каналі Россия 1.

Розповідь починається в чітко визначених рамках: «театр відновлений із руїн», «вся країна підтримувала», «символ відродження та переходу до мирного життя». Однак, звідки взялися ці руїни і хто їх спричинив – в цій оповіді не розкривається. Війна виступає лише як абстрактна подія минулого, без конкретних винуватців чи відповідальності.

У кадрі з'являються нові ліхтарі, ялинка, що красується біля фасаду, і підсвічений портал. Маріуполь у цьому сюжеті виглядає так, ніби він вже відновив свою колишню нормальність. Для підкреслення емоційної складової вводиться "людська історія" акторської династії та дитини, яка "не пережила обстрілів, але знає аромат куліс".

Це класичний прийом: особиста, зворушлива історія витискає з пам'яті масштабну трагедію. Тема атаки на театр згадується лише мимохідь. Надпис "ДІТИ" охарактеризується як "найстрашніша театральна афіша", проте не розкривається, чому він був розміщений і хто завдав удару.

Сам акт руйнування представлений без зазначення виконавця: "пролунав вибух". В одному з уривків міститься натяк на можливу присутність українських військових, проте без надання доказів і без упомінання міжнародних розслідувань, які це не підтверджують.

У підсумку глядачеві пропонують просту й зручну історію: театр "народився двічі", війна -- лише пауза між двома актами, а нинішнє відкриття -- фінал із відчуттям хепі-енду. У цій версії немає місця для імен загиблих і для питання відповідальності -- саме те, що далі фіксують міжнародні правозахисні організації.

Локація, що більше ніколи не перетвориться на театр.

Сьогодні маріупольський драматичний театр знову має покрівлю, освітлення та сцену. У телевізійних репортажах – усміхнені обличчя, в офіційних документах – терміни на кшталт "відновлення", а в залі – демонстраційні декорації. Та незважаючи на яскраве відкриття, будівля фактично ще не виконує функцію театру.

Прем'єри спектаклів, анонсовані після церемонії, без пояснень перенесли на невизначений час. За словами будівельників, після показового відкриття роботи в приміщенні триватимуть -- залишаються недоробки, які планують усувати вже без камер і почесних гостей.

Цілком ймовірно, що новорічна ялинка, розташована прямо у залі, була елементом оформлення спеціально для цієї події – для делегацій з Петербурга та інших "шанованих" гостей. Проте навіть завершені роботи з ремонту не зможуть усунути основне питання. Для багатьох маріупольців це місце навіки залишиться інакшим.

Не як сцену, а як притулок. Не як залу для глядачів, а як місце страху й надії, які обірвалися 16 березня 2022 року. Для цих людей театр не "відновився" — він зник у той момент, коли на нього впала бомба. Світ запам'ятає цю споруду не завдяки реконструкції, а через трагічні події березня 2022 року.

До моменту, поки в новому залі не буде встановлено публічне визнання цих трагічних подій та пам'яті про загиблих, залишається невизначеним, чи готові маріупольці відвідувати цю будівлю, розуміючи, що вона була зведена на місці масового знищення мирних жителів.

А поки маріупольський драмтеатр залишається не простором культури, а місцем, де під новим світлом рампи ховають стару правду -- про людей, які так і залишилися похованими під бетоном, на якому сьогодні аплодують.

Раніше "Новини Донбасу" повідомляли про те, як музей, що був переміщений до Києва з Маріупольського державного університету, займається збереженням і документуванням фактів про воєнні злочини, скоєні Росією щодо мешканців Маріуполя.