"Він був відданим прихильником порохоботів": Андрій Ісаєнко про загрози з боку росіян, Зеленського та дронів у спальні.

Зі зростом два метри та непохитними принципами, що не підлягають комерціалізації, Андрій Ісаєнко на сьогоднішній день є одним із найпопулярніших акторів в Україні. Проте його шлях до визнання був непростим — він зазнав багатьох відмов через свій ріст і стикався з непростими моральними дилемами.

Про ультиматум московським продюсерам, родича, який воює на боці окупантів, перетворення з "порохобота" на прихильника Зеленського та залаштунки серіалу "Жіночий лікар. Нове життя" - у відвертій розмові Андрія Ісаєнка для РБК-Україна.

Основні моменти з інтерв'ю:

Це стислий виклад бесіди. Повну версію інтерв'ю з Андрієм Ісаєнком можна переглянути на YouTube-каналі РБК-Україна LIFE.

-- Час і часу в соцмережах виникають дискусії про те, хто повинен грати військових у фільмах. Ви до якої когорти належите?

-- У кіно повинні грати актори. Якщо військовий актор, без питань, але раптом не підходить типаж - у кіно повинні зніматися актори. Це, вибачте, наша територія.

Професійно втілити щось можуть тільки актори. Бувають моменти, коли знімають типаж, але мені здається, що важке емоційне навантаження типаж просто не зможе зробити. Що це означає знімати типажів? Тому в кіно повинні зніматися актори. Так само, як у театрі повинні грати актори.

-- Останнім часом ми спостерігаю, коли в кіно кличуть блогерів, співаків, ведучих. Як ви до цього ставитесь?

Цілком нормально. Це всього лише маркетинговий прийом, незалежно від обставин. Мета — залучити більше глядачів та фанатів конкретної особистості. Великі ролі нечасто дістаються всім. Іноді особа може виконати певний типаж або з'явитися в камео, граючи саму себе.

Ваша роль у виконанні Михайла Гончара. Багато людей сприймають вас саме через цю призму. Як ви ставитеся до цього? Чи не побоюєтеся стати залежними від одного персонажа?

Я ніколи не відчував страху стати жертвою певної ролі і завжди прагнув зніматися в інших проектах, щоб мати можливість проявити себе в різних образах. Під час роботи над другим сезоном я одночасно брав участь у двох або трьох інших зйомках.

Я також зауважила, що ви берете участь у різноманітних проектах. Виникає враження, що ви не відкидаєте жодних пропозицій, що надходять до вас. Чи, можливо, ви все ж таки вибираєте?

Ні, я не відмовляюся. Звичайно, траплялися випадки. Всього я відмовлявся двічі, і обидва рази це були роботи одного й того ж режисера. В іншому випадку я не маю причин відмовлятися. Чому відмовлятися? Мені на даний момент все імпонує. Я уважно вивчаю сценарій, щоб уникнути будь-яких непорозумінь. Але поки все, що мені пропонують, мені до вподоби, я тільки радий. Нехай буде так.

А причина – це що може бути?

Вигаданий персонаж, який може бути або абсолютно нейтральним, або ж викликати певні суперечки. У нашій культурі люди цінують можливість поговорити, в той час як суспільство не повинно різко реагувати на різні конфлікти або помилки.

Чи є у вашій професійній кар'єрі роль, яку, на вашу думку, глядачі або критики могли б недооцінити?

-- Я не знаю. Мабуть, ні. Всі оцінили. Усе, що я роблю, це відгукується, є якась критика. Якщо вона конструктивна, я радо приймаю, роблю висновки.

Якщо робота виглядає поверхнево, я просто ігнорую її. На жаль, у нас існує дефіцит кваліфікованих критиків, які могли б дати справжню оцінку, як у кінематографі, так і в театральному мистецтві. Вони є, але їх не так вже й багато.

Якщо ти звертаєш увагу на те, що людина детально вивчила тему, переглянула виставу та аналізує її з урахуванням відповідних аспектів і підходів, це є раціональним і конструктивним. Такий погляд варто враховувати.

Ваша донечка також брала участь у зйомках "Жіночого лікаря". Поділіться, будь ласка, своїми враженнями від цього досвіду. Я чула, що вона сама проявила бажання зніматися.

Вона сама висловила бажання. Без моєї участі її затвердили. Я прийшов, щоб "перевірити" своїх дочок. У залі вже було троє маленьких акторок. Я залишив свою дитину в павільйоні і сказав: "Сиди тут, не відходь, я скоро повернуся".

Поряд із нею проходила продюсерка і запитала: "Чи чекаєш на когось?" А де твоя мама?". Дівчинка відповіла, що вона з татом. Продюсерка поцікавилася, хто ж її тато. Марія відповіла: "Андрій Ісаєнко".

Потім зайшла продюсерка і повідомила: "Ми знайшли дівчинку". Я запитав: "Де вона?" Вона відповіла: "Це ваша донька". Я сказав: "Без жодних проб, я не дам їй можливості зніматися в кіно".

Того ж дня ми відправилися на запис проб. Мені їх надіслали, я переглянув і відповів: "Добре, якщо ти цього хочеш, Марійко, йди".

Серед тих, хто пробувався, вона справді була найсильніою. Вона живіша була. Вона якось не сильно відокремлювала камеру. Що камера стоїть, що камера не стоїть.

А перші знімальні дні з нею - це страх просто. Я забував, що загальний план знімається, і вона щось починає говорити, я до неї нахиляюся. А! Загальний план же знімаємо, тому я сидів, тримав себе в руках, щоб з нею разом не грати все це. Я потім відокремився.

Коли малюк знаходить спокій, його вже неможливо обіграти. Я пам'ятаю випадки, коли вона просто вражала своїми ходами, і в такі миті думав: "Ні, я б на таке навіть не наважився".

Ви вважаєте, що у неї є перспектива в кінематографі?

Якщо вона забажає, я вважаю, що в неї є потенціал, оскільки вона жива, а її психіка активна. Але це тільки в разі, якщо вона цього захоче. На даний момент, здається, вона не відмовиться піти на зйомки, але наразі їй більше до душі дублювання.

-- Ви розповідали, що в кіно важко закріпитися з таким зростом як у вас - два метри. Чому?

Звісно, але обери партнерку таку, щоб оператору не доводилося сильно напружуватися. Коли ми працювали над "Козаками. Абсолютно брехливою історією", у нас був дяк високого зросту. А також у проекті брала участь Міла Сивацька, яка, в свою чергу, була невисокою.

Так от для неї з коробок викладали десь п'ятиметрову доріжку, щоб вона могла пройти до нас. Тому що по камері, по кадру це некрасиво.

Проте, в будь-якому випадку, режисери та продюсери висловили бажання працювати з вами.

Я добився цього, я наполегливо стукав і нарешті зумів потрапити.

Чи дійсно траплялися випадки відмов, пов’язані з таким значним зростом?

Були. Де ж нам знайти таку партнерку? Навіть жодних пропозицій щодо ролей не надходило.

Як це пережити, коли відмови не пов'язані з акторською майстерністю, а лише з фізичними даними?

-- Це нормально. Якби я на це сильно звертав увагу й засмучувався через це, я сидів би на одному місці. Це не двигун, це зворотна тяга. Треба все одно пережовувати й тулити далі. Я так тулив-тулив і притулив.

Андрій Ісаєнко поділився своїми думками в інтерв'ю для РБК-Україна, обговорюючи, чому в кінематографі уникають знімати акторів з високим зростом (інфографіка: РБК-Україна).

-- Ваш російсько-український період. Як ви взагалі для себе його осмислюєте? Чи був він важливим у становленні як актора? Чи можна було б обійтися без нього?

-- Можна було. Якби в нас кіновиробництво було на тому рівні хоча б як зараз, то без проблем. Там не було гіперталановитих людей, які талановитіші за наших.

Я брав участь у зйомках "Захара Беркута" разом із голлівудськими акторами. Не можу стверджувати, що вони мають більший талант. Якщо порівнювати Роберта Патріка та Віктора Жданова, для мене Жданов є значно більш обдарованою особистістю.

Не існує жодного періоду, за який можна було б висловити велику вдячність. Все зводиться до того, що виконувалася певна робота. За це нехай нам дякують, адже вони знімали у нас за нижчими цінами. Гонорари акторів в Україні та Росії суттєво різняться. Там існував ринок, куди реалізовували свої продукти, тому й ціни в них були дещо вищими.

Як ви вважаєте, до початку повномасштабної війни, популярність вам більше забезпечили російські чи українські проекти?

"Кіборги". Такої впізнаваності я раніше не відчував.

Отже, якщо я правильно зрозумів, це стало моментом, коли повернення на російський ринок стало неможливим?

-- Так. Мене колись прямо в Москву кликали. Грубо кажучи, через тиждень прем'єра "Кіборгів" у кінотеатрах. Вони якесь кіно збирались знімати, їм українець потрібен був. А це продюсерський центр Тодоровського. Звісно, якби мені і сказали до 2014-го, що Тодоровський пропонує десь позніматись, то я погодився б.

А там ще й роль хохла-зрадника. Я кажу: "Ви розумієте, що все, між нами прірва. Не буде цього. Я не піду. По-перше, не хочу в Росію їхати і зніматись. А по-друге, я не хочу грати хохла зрадника".

Це два принципи, які я ніколи не зможу переступити у своєму житті. Я рішуче відмовив і додав: "Будь ласка, не телефонуйте мені і не піднімайте цю тему знову".

Чи є інші ролі або образи, які ви ніколи не погодитесь виконати? Я вже зрозуміла, що хохол-зрадник — це один із них.

Якщо українській кіноіндустрії знадобиться актор для ролі зрадника, я з радістю візьмусь за цю роль. Для мене немає таких персонажів, яких я б не зміг втілити на екрані.

Якщо це якось політично буде, я не буду зніматись. А якщо це просто заради продукту, заради мистецтва, то з задоволенням і зрадника, і кого хочеш.

-- А після того, як ви відмовили, чи не виникло у самого нерозуміння до колег, мовляв, чому ви не хочете кинути роботу там і працювати лише в Україні?

Звісно, це сталося. Я багато разів обговорював це з ними. Вони відповідали, що це лише робота. Але я швидко їх забував і переходив далі. Зараз ми говоримо про час після 2014 року. Це вже історія. Твоя країна піддалась агресії з боку тієї, де ти тепер хочеш працювати — це абсурд. Я не можу цього зрозуміти.

-- Ще один фільм, де ви також знімалися, "Раша гудбай". На мою глядацьку думку, для мене це була низького сорту робота.

Для мене це, безумовно, чудова сатира. Я сприймаю цей фільм саме як витвір якісної сатиричної творчості.

Якщо я не помиляюся, основна ідея полягала в тому, щоб ментально залучити українців, які наразі живуть в умовах тимчасової окупації. Як ви вважаєте, чи вдалося цього досягти?

Я хочу поділитися, що отримав чимало повідомлень із східних регіонів, де люди висловлювали вдячність за це кіно, навіть російською мовою. Зазвичай я не відповідаю на повідомлення російською, але ті, хто звертався з цих територій, дякували мені за фільм.

Ви згадували раніше, що у вас є родичі в Росії. Це родичі близького кола чи, можливо, далеких зв'язків?

Це моя двоюрідна сестра з боку матері. У мене бабуся родом із Сибіру, і всі її родичі досі живуть там. Вони мають радикально негативне ставлення до України.

Коли розпочалася війна в її повному обсязі, я не отримав від них жодного повідомлення, адже миттєво відреагував на ситуацію. Вони запрошували нас приїхати до них, обіцяючи захист. У сестри моєї матері також є син, який служить у російській армії. Інша родичка висловила свої вибачення за дії своєї країни.

-- Вам якось болить через цей факт?

-- Ні. Абсолютно. Я спокійно вичеркнув людей з життя і все. До побачення. Це вже не родичі. Мені здається, що викреслити людину за її погані вчинки набагато легше. Це так ніби людина тобі допомагає викреслити її з твого життя.

Ваше висловлення: "Можливо, було б чудово, якби моя дитина мала можливість ознайомитися з оригінальними творами Чехова. Адже в російській культурі існували постаті, які зробили значний внесок у світову драматургію та культуру загалом." Чи збереглися у вас ці ж думки?

Зараз, можливо, це відбувається менше, але якщо вона колись ознайомиться з творами Чехова російською або англійською, адже вони вже представлені в різних перекладах, я вважаю, що це все ще чудова драматургія. На основі цієї драматургії створено багато інших творів. На жаль, так сталося. На жаль, це дійсно існує.

Проте я не стану заважати їй читати це. Моя дитина усвідомлена, вона гордо носить звання українки. Тому я не відчуваю жодних побоювань з цього приводу.

Повернутися до російської культури ми ніколи не зможемо. Ми не збираємось повертатися. Я просто кажу, що для загального розуміння драматургії і всього іншого, це структурно гарно зроблені речі, на яких вчилось багато людей по всьому світу, не тільки постреадянський простір.

Я усвідомлюю, що ця культура має ворожий характер. І я не намагаюся переконати її вивчити це. Якщо вона вирішить знайомитися саме з цією драматургією, я не стану цьому перешкоджати. Лише з цією, оскільки все інше, як-от Достоєвський чи інші, вже є занадто складним.

У мене виникло відчуття, що ви маєте певний скепсис щодо нашого теперішнього президента.

Отже, так і сталося. Я був досить скептично налаштований щодо цієї особи. Він не був моїм вибором, я не підтримував його на виборах. До 2022 року я не вважав його впливовим президентом.

На даний момент я маю іншу думку. Моя позиція поступово еволюціонувала, і я вважаю, що це сталося в позитивному напрямку. Це зовсім нова особистість. Він дійсно трансформувався на краще для всієї України. Зараз, на мою думку, він робить все можливе для нашої країни.

Я відверто був порохоботом. Я це визнаю, без питань. Якщо у мене змінилась думка, то це гарний президент. На жаль, обставини не ті, в яких хотілось би, щоб ця думка змінилась. Але як є.

Який, на вашу думку, президент найбільше сприяв розвитку українського кіно та культури?

Під час президентства Порошенка в Україні з'явилися повнометражні фільми. Якщо б Ющенко не мав поруч Юлію, він міг би стати найкращим главою держави.

Він прекрасний економіст, наскільки я знаю, і тому, може, у нас було би все добре, якби він не піддався владі тієї жіночки.

Коли йдеться про відновлення українського кінематографа, важливо зазначити, що це сталося під час президентства Порошенка. Значно збільшилися фінансові вливання в кіноіндустрію. Виникло безліч конкурсів, а в період з 2014 по 2019 рік було створено багато нового контенту. Це можна назвати справжнім "бумом".

Фактично, розвиток друку активно розпочався в період з 2014 по 2019 рік. У цей час, у відповідь на зростаючий попит на українське, держава надавала свою підтримку. Хоча обсяги цієї допомоги не завжди відповідали нашим сподіванням, все ж вона мала місце.

-- А є роль, за яку вам соромно?

-- Ні.

А до цього ви стверджували, що це "Мухтар".

Я можу згадати "Мухтара", але зараз розумію, що це все ж було важливою частиною мого розвитку. Я отримав там певний досвід. Не можу стверджувати, що виконав свою роль погано.

Андрій Ісаєнко в інтерв'ю РБК-Україна про ролі, які ніколи не зіграє та чому (інфографіка: РБК-Україна)

Хотіла б виділити окремий розділ для вашої сім'ї та стосунків. Як довго ви вже разом з Олесею?

-- 15 років. 14 лютого у нас було перше побачення. Ми просто їхали з одної халтури і заїхали випити кави чи коньяку, не пам'ятаю, щось у кафе.

15 років тому, 14 лютого, ми провели час разом і усвідомили, що, напевно, почнемо зустрічатися. 19 лютого відбувся наш перший поцілунок.

-- Хто ж став ініціатором запрошення на зустріч?

Там стало очевидно, що це дійсно важливо. Звичайно, я запропонував: «Поїдемо, трохи розслабимось». В той момент вона не була самотньою. І вона погодилася, що вже було досить знаковим.

Я не був певен, чи вона дійсно була щаслива в тих стосунках. Не збираюся втручатися в її особисте життя. Але я хотів би провести з нею час. Якщо вона не проти і теж має бажання бути зі мною, то чому б не дати собі шанс?

-- Через три місяці ви зробили їй пропозицію руки і серця.

Ми почали жити разом всього через два тижні. Чи навіть швидше — можливо, тиждень чи півтора. Я одного разу зауважив, що ти тепер моя цивільна дружина. На це вона відповіла: "Не хочу цього, адже вже була цивільною дружиною, і не маю бажання знову ставати нею".

І ми поїхали й подали заяву. 19 травня ми подали заяву, 19 серпня ми одружились, а 19 жовтня у нас народилась дитина.

15 років спільного життя. Під час масштабного конфлікту багато пар розпалися або стикнулися з кризовими етапами у стосунках. Чи були у вас ситуації, коли потрібно було виявити певні проблеми та обговорити їх?

Звичайно, були певні моменти, але все це було відомо, про це обговорювали і продовжують говорити разом. Я не можу зрозуміти, в чому криється таємниця. У Олесі зелені очі, можливо, вона справжня відьма.

Взаємини - це, по суті, праця. Це серйозна праця. Її потрібно виконувати. Тому ми обидва стараємось працювати над цим.

Ваша дружина є режисером, і, наскільки мені відомо, ви брали участь у її проектах. Яка тематика ваших розмов вдома? Чи обговорюєте ви професійні аспекти? Чи виникають у вас суперечки на цю тему?

Вона із задоволенням обговорює це, тоді як я не маю бажання. Говорити про роботу вдома — це не для мене. Це справді важко.

Ми працюємо над театральною постановкою, вона виконує роль режисера, а я — один з акторів. Після того як у нас відбулася репетиція, я вирушив до театру, де виступив у нашій виставі. Повернувшись додому, я знову чую від неї коментарі та думки про нашу роботу.

Я відповідаю: "Будь ласка, не зараз, я ще не готовий занурюватися в третій театральний етап сьогодні". Вона ж обожнює обговорювати роботу, її ідеї виникають, і їй потрібно їх озвучити та закріпити. А мені було б простіше просто помовчати.

Андрій Ісаєнко поділився в інтерв'ю для РБК-Україна своїми думками про 15-річний союз із дружиною Олесею та розкрив секрети успішного шлюбу (інфографіка: РБК-Україна).

-- Приблизно рік тому в будинку, де ви мешкаєте, сталося влучання російського шахеда. Ви пригадуєте цей момент? Ви тоді перебували безпосередньо в помешканні?

Так, я дійсно спав. Дружина з малюком перебували в коридорі, дитина теж була в обіймах сну, але Олеся не могла заснути. Я прокинувся від гучного вибуху. Це сталося в першому під'їзді, а ми мешкали на восьмому.

-- Після того моменту якось змінилося сприйняття тривог, війни?

Олесі стало значно лячніше. І Маруся теж відчула зміни. Я вважаю, що це пов'язано з її зростанням: вона починає усвідомлювати навколишні реалії, краще розуміє поняття смерті та інші важливі аспекти життя.

Коли звучить тривога, ми прямуємо на паркінг. Раніше ми не відвідували це місце. Зазвичай ми збиралися в коридорі або виходили на перший поверх до ліфта.

Ви зазвичай втілюєте образи потужних чоловіків, але що може викликати сльози у Андрія Ісаєнка поза сценою?

-- Коли народилась донька, я став дуже сентиментальним. Все, що стосується дітей, у викликає бурю якихось емоцій. Якщо це якась погана історія з дитиною, мені це болить.

-- Якби ви могли залишити послання собі 20-річному, що написали би в тому листі?

Все вірно, продовжуй так, і не турбуйся ні про що.

Якщо б ваше життя стало основою для кінострічки, хто б виконав роль Андрія Ісаєнка?

Досить вражаючий актор, справжній талант.

Як би ви назвали цю плівку?

"Не впади духом". Я прибув сюди з Запоріжжя. Це також свій шлях. Я спостерігав, як чимало моїх знайомих переживають важкі часи.

У Запоріжжі мені намагалися перешкодити, хотіли затримати. Я працював на радіоринку, де, як з'ясувалося, довелося зіштовхнутися з проблемами, пов'язаними з продажем піратських дисків. Я виплатив штраф і якось вийшов з цієї ситуації. У житті кожної людини є безліч обставин, які можуть вивести з правильного шляху.