"Це стало справжнім випробуванням": акторка Анастасія Іванюк, зірка серіалу «Скарби», розповіла про роль, що перевернула її життя, та про роман з колегою, який розпочався з неприязні.

У щирому інтерв'ю актриса Анастасія Іванюк розповіла про свій шлях до перевтілення в сувору головну героїню з непростою історією. Вона також поділилась деталями своїх особистих взаємин із колегою по сцені.

Спілкуватися з українською актрисою Анастасією Іванюк неможливо "по правилам". Вона не схожа на інших зірок, які приховують свої справжні почуття за маскою популярності. Анастасія відкрито ділиться своїми переживаннями, відчуттями від обстрілів, сльозами радості при зустрічі з морем та мріями про підкорення Евересту. Проте за її чутливою натурою криється залізна дисципліна та справжній професійний ентузіазм.

Сьогодні її ім'я асоціюється з телепрем'єрою серіалу "Скарби". Це розповідь про невеличке містечко, де за кожним парканом приховані таємниці, а родинний затишок виявляється лише ілюзією. Для Анастасії роль Віри, дівчини, яка пережила інтернат і несправедливе ув'язнення, щоб відновити свою гідність і знайти шлях додому, стала справжнім переворотом у її кар'єрі.

Як відчути на собі "сталевий панцир", коли в душі ти залишаєшся ніжною дівчиною? Чи можливо гармонійно поєднати палке кохання з професійними суперечками на сцені? І чому часом найбільш тернистий шлях відкриває нам найцінніші істини?

Редакція сайту 1plus1 зустрілась з Анастасією, щоб розібратися: де закінчується акторська гра і починається справжнє життя, як не розгубити себе у світі великих амбіцій і що насправді є головним "скарбом" для кожної людини.

Детальніше про це та безліч інших тем — дізнайтеся з нашої захопливої та глибокої бесіди.

У вашої героїні надзвичайно складна історія, повна труднощів — інтернат, зрада близьких, ув'язнення. Як ви почувалися, занурюючись в цю складну роль?

До цього часу я ніколи не виконувала подібних ролей. Як правило, мені пропонували або образи "негативних героїнь", або ж милих, традиційних персонажів. Але тут я отримала можливість зіграти сильну жінку, яка постійно веде боротьбу, адже життя їй нещадно випробувало. Це стало для мене справжнім випробуванням.

"Я ніколи не брала участі в таких ролях."

Згадую, коли я прийшла на прослуховування, мені вручили довгий монолог, що складався з кількох сторінок. Я відчула потребу вивільнити з себе всю свою внутрішню силу. Тому вирішила змінити свій зовнішній вигляд: одягнула чорний, суворий ансамбль і намалювала різкі стрілки на очах.

Коли режисер з яким ми вже працювали раніше, побачив мене, то лише сказав: "Ого, то ти вирішила ось так?". Я просто хотіла через цей брутальний вигляд розбудити в собі внутрішню Віру (посміхається).

-- А наскільки ви самі схожі з Вірою? Або, наприклад, в чому взагалі різні?

Відверто кажучи, я мріяла б мати таку ж стійкість, як у неї, здатність залишатися вірною своїм переконанням, незважаючи на думки інших, навіть близьких людей. У Віри може бути безліч опонентів, але це не спиняє її.

У повсякденному житті я значно м'якша і чутливіша. Безперечно, у мене є внутрішня сила, і якщо мене вивести з рівноваги, я можу продемонструвати цю частину себе. Проте Віра завжди живе в стані захисту. Усі труднощі, з якими вона зіткнулася, сформували її такою, якою вона є. Якби не цей досвід, вона була б набагато лагіднішою, але життя підготувало її до боротьби.

"Навколо Віри можуть бути всі проти, але вона не відступить."

Яка з рис характеру Віри викликає у вас найбільше зах admiration?

Мене вражає її відвертість. Вона ніколи не приховує правду, навіть коли вона може бути важкою для сприйняття. Віра усвідомлює, що її висловлювання можуть викликати неприязнь. Вона знає, що її можуть атакувати або намагатися порушити її особисті межі.

"Мені імпонує її відвертість."

Проте вона залишиться відвертою, щоб її совість була непорочною. Ця внутрішня сила справляє на мене велике враження.

-- Любов у житті Віри з'являється не в найкращий момент. На вашу думку, чи рятує це почуття її, чи ускладнює все ще більше?

Відверто кажучи, на початку це створює чимало труднощів. Якби не почуття, Віра просто продовжувала б йти своїм шляхом, дотримуючись звичних принципів: сувора, свідома, завжди готова дати відсіч і не задумуючись про те, як її вчинки впливають на інших. Але з'являється людина, яка здатна змінити її. Це стає справжнім випробуванням для Віри.

Я пригадую момент, коли герой Жені Лісничого, Богдан, ігнорує її. Віра, звісно, вражена! Те, що вона наважилася зробити перший крок, потребувало від неї величезних зусиль. А він відповідає: "Дякую, до побачення" і просто йде.

Пам’ятаю, як переживала цю ситуацію — це було справжнім ударом в серце. Раніше їй не доводилося відчувати нічого подібного. Безумовно, згодом це почуття переверне її життя на краще, але спочатку воно стало справжнім випробуванням для її сили духу.

"Кохання змінить її життя на краще, але на старті воно випробування на міцність"

-- А як щодо вашого кохання? Кажуть, що багатьох акторів зводить сцена, але не завжди з першого погляду. Як відомо, у вас із Дмитром Соловйовим спочатку не було симпатії, тож коли ви зрозуміли, що між вами щось змінюється?

У мене виникає дивне відчуття, ніби ми зустрічалися вже двічі. Наша перша зустріч запам’яталася мені особливо. Діма спостерігав за мною і говорив усім навколо: "Навіщо ви взяли цю дівчину сюди?". Мені тоді виповнилося всього 18, я старалася на всі 100%, повністю віддаючись роботі, а він лише ходив, скептично коментуючи всі мої зусилля. Я дивилася на нього і думала: "Боже, хто це? Що це за рудий невіглас?"

"Мене переслідує відчуття, що ми вже зустрічалися раніше."

Більше того, можна сказати, що Діма фактично забрав у мене друга (сміється). Я дуже любила проводити час із актором Геннадієм Василенком, ми були немов нерозлучні. І раптом з’являється Діма, вони починають сміятися й жартувати, постійно кудись йдуть удвох, а я залишаюсь сама і лише думаю: "Гена, як ти міг це зробити?". Я була просто вражена незадоволенням від Дмитра.

Але пізніше, коли ми почали працювати разом у театрі, то відбулося наше друге знайомство. Та людина тоді і той Дмитро, якого я знаю зараз -- для мене два різні чоловіки. Сцена зближує дуже тактильно, а спільні сніданки, обіди та вечері під час нескінченних репетицій дозволяють пізнати людину набагато глибше. Так воно і зав'язалося (посміхається).

Як довго ви разом?

Приблизно два роки тому. Я не з тих, хто звик вести облік днів у календарі, у мене просто немає такої практики. Але наша історія знайомства дійсно була захоплюючою.

Я була такою дівчинкою з пухкими щічками, яка постійно всім незадоволена, і він -- ходив навколо й не розумів, що я тут роблю. Мабуть, він просто тоді ще мене "не розгледів" (сміється).

Як важко поєднувати театральні професії з особистими взаєминами?

Насправді, я відчуваю справжню радість від того, що Діма також є актором. Він здатний зрозуміти мене так, як ніхто інший. Я можу прийти до нього, поділитися своїми переживаннями, і він завжди знаходить вірні слова — не просто стандартне "все буде добре", а щось значно глибше і змістовніше.

"Він сприймає мене так, як ніхто інший не може."

Звичайно, іноді виникають суто професійні суперечки. Наприклад, під час репетицій перед виставою я можу раптово спалахнути емоціями і сказати: "Чому ти не робиш так, ми ж про це домовлялися!". А він може підійти і тихо зауважити: "Настю, зараз моя сцена, не відволікай увагу на себе". В такі моменти я буквально стискаю зуби, щоб залишитися нерухомою і дати йому можливість проявитися (сміється).

Ми переносимо роботу у наш дім, розглядаємо ролі під час вечері, і я вбачаю в цьому лише позитив — це нас згуртовує.

-- Якщо згадати ваш шлях разом, що в цих стосунках для вас сьогодні найцінніше?

Розуміння. Ми пережили чимало важких моментів, оскільки обидва маємо сильні емоції. Раніше, коли я починала кричати, Діма відповідав мені тим же. Це призводило до безвихідної ситуації. Нам знадобився час, щоб змінитися – навчитися відчувати, що саме потрібно один одному в даний момент.

"Ми пережили нелегкі часи, адже обидва маємо сильні емоції."

Зараз я дуже нервую через обстріли, то він знає, коли треба просто помовчати, а в які моменти підійти й обійняти. Найгостріше я відчуваю потребу в ньому, коли починається повітряна тривога, а Діма на гастролях. Я лягаю у ванну й думаю: "Боже, де він? Чому я одна?". У такі моменти, як ніколи, розумієш, наскільки людина тобі дорога.

-- Ви дуже рано почали професійний шлях, ще під час навчання вже працювали в театрі й знімалися. Чи було у вас відчуття, що дорослішати довелося швидше, ніж хотілося?

Ой, ні! Не можу точно сказати, чи це добре, чи погано, але я щиро дбаю про свою внутрішню дитину. Ми, можна сказати, в хороших стосунках. Часто, навіть під час сеансів з психотерапевтом, я закриваю очі і веду бесіду з маленькою Настею.

Моя дитинство — це мій безцінний скарб. Хоча мені вже 27, я все ще відчуваю глибокий зв'язок із собою, як у 18 чи 10 років. Для акторки це справжня суперсила. Я можу втілити в життя образ сильної жінки, "вимкнувши" свою дитячу частину, а також відкриватися та бути максимально щирою і ніжною. Сподіваюся, що навіть у 80 років я зможу зберегти цей зв'язок зі своєю внутрішньою дівчинкою (усміхається).

Театр Лівого берега - це особливий простір у вашому житті. Які унікальні враження ви отримуєте від театру, які не можуть бути передані через кіно?

Театр завжди є простором для розвитку та творчого процесу. У кіно я приходжу, щоб поділитися здобутими знаннями, використовуючи вже готові професійні інструменти. Натомість, саме в театрі я їх створюю. Кожна вистава унікальна. Ми постійно експериментуємо та шукаємо нові сенси. Якщо б ми повторювали одне й те саме, глядачі, як і ми, швидко втратили б інтерес.

Театр підтримує акторів у постійній формі. Сучасні умови кінематографії вимагають швидкого реагування: проєкти реалізуються в рекордно короткі терміни, і потрібно бути готовим ще до початку зйомок. Саме театральні тренування допомагають мені досягти цієї професійної швидкості та витривалості.

"Театр підтримує акторів у творчій формі."

-- А якщо б обрати між кіною і театром, що б ви обрали?

Ні, я не в змозі зробити вибір. Це дві невід'ємні складові моєї роботи. Щиро кажучи, сама думка про те, що одна з них зникне, викликає у мене справжню тривогу.

Коли я думаю про те, що постійно знімаюся у фільмах, мені стає тривожно. Це означає безперервні ранні підйоми та нові колеги по знімальному майданчику. Я відчуваю потребу іноді "зупинитися": відвідати театр, одягти свій костюм і самостійно накласти грим. Це мої маленькі ритуали, які дозволяють мені на деякий час залишитися наодинці з роллю. Я ціную обидва ці світи.

-- У багатьох інтерв'ю актори говорять про вигорання. Чи знайоме вам це відчуття?

Мої перші "дзвіночки" -- коли починаю більше спати та відкладати будильники. Спочатку на 20 хвилин, потім на годину... Тоді я розумію: усе, ресурс на нулі, треба дотиснути залишки роботи й терміново їхати на відпочинок.

Іншим знаком мого психологічного стану є безлад у моєму житлі. Коли я починаю просто обходити купи речей, розкиданих по квартирі, це свідчить про те, що я вклала всі свої сили в роботу і в мене не залишилося енергії на повсякденні справи. У такі моменти я нагадую собі: "Зупинись, це вигорання, прийшов час зробити паузу".

Які митці або актори слугують для вас прикладом? Або, можливо, ви вважаєте за краще не порівнювати себе з іншими?

Я прикладаю максимум зусиль, щоб уникати цього. Завжди дотримуюсь принципу: "Не піддавайся ілюзіям, щоб не зазнати розчарування". Врешті-решт, ми всі просто люди – незалежно від того, чи є ми знаменитостями з Голлівуду, чи багатіями.

Наприклад, ми можемо насолоджуватися чудовим фільмом чи серіалом, але не маємо уявлення про те, в яких умовах створювалася ця робота. Іноді трапляється, що людина досягає вражаючого успіху, а потім переживає періоди зневіри та депресії.

Порівняння з іншими, на жаль, негативно впливає на мене. Як тільки відкриваю Instagram і починаю оцінювати чужі досягнення або фізичні форми, відчуваю, як накриває тривога. Тому я вирішую дистанціюватися від цього та зосередитися на власному розвитку і внутрішньому спокої. Я щиро радію успіхам інших, але при цьому намагаюся зберігати фокус на собі — це набагато корисніше для мого ментального здоров'я.

"Я втішаюся успіхами інших, але зосереджуюсь на власному розвитку."

Чим ви віддаєте перевагу займатися, коли прагнете відірватися від роботи та відчути себе "поза обов’язками"?

Море надзвичайно мотивує мене. Зараз я маю можливість бачити його нечасто, і кожного разу, коли я з ним зустрічаюся, на моїх очах з'являються сльози. А коли настає момент повертатися додому, я просто не можу стримати емоцій і плачу, адже прощання завжди так важке.

Нещодавно я познайомилася з горами. Раніше не могла зрозуміти, чому люди витрачають так багато сил і здоров'я на це заняття. Але тепер, зізнаюся, вже активно досліджую, як підготуватися до трекінгу до базового табору Евересту (сміється).

Сама вершина для мене поки щось нереальне. Проте побачити Еверест на власні очі з висоти 5000 метрів -- моя мета на найближчі 10 років. Це було б справжнє звершення і я вірю, що воно здійсниться.

Уявіть, що ви складаєте листа до себе, адресованого на десятирічну перспективу. Які побажання або запити ви б висловили у цьому посланні?

Мені подобається ставити собі запитання, які стосуються майбутнього, а потім намагатися знайти на них відповіді. Першим, напевно, було б питання про війну: "Чи вже закінчилася вона? Чи в порядку мої рідні?"

За десять років мені виповниться 37, і я сподіваюся, що до цього часу буду щасливою та впевненою в собі. Можливо, у мене буде велика родина, або ж я здійсню свою давню мрію — зійду на Кіліманджаро чи навіть на Еверест (усміхаюся).

Я впевнена, що моя професія завжди приноситиме мені задоволення, адже вона стане невід'ємною частиною мого життя. Вірю, що зможу жити в свободі та вільно спілкуватися і творчо виражатися рідною мовою.

Не втрачайте можливість насолодитися новими епізодами серіалу "Скарби" на каналі 1+1 Україна, які виходять з понеділка по четвер о 20:00!