Церква, фінансування якої забезпечив оперний артист, а її декоруванням займався січовий стрілець.

Церква Покрови в Суходолі: український сецесійний стиль та Акт Злуки ZAXID.NET

Церкву у селі Новий Витків Шептицького району збудували на початку XX століття. Її меценатами були оперний співак Олександр Мишуга та граф Станіслав Бадені. Храм будували і оздоблювали видатні українці. Про неї детальніше розповіли на сторінці проєкту "Сакральна спадщина Львівщини".

Церква, зведена у 1910 році, вирізняється архітектурною візантійською стилістикою, доповненою сучасними розписами та іконостасом. Проектуванням цього святого місця займався архітектор Василь Нагірний. Ікони були створені Осипом Куриласом, а художники Павло Ковжун та Михайло Осінчук, які тісно співпрацювали з Українською греко-католицькою церквою та митрополитом Андреєм Шептицьким, займалися оформленням стін нововитківської церкви. Яскраві орнаменти та сюжетні розписи в стилі української сецесії, які вдало поєднують візантійські фрески з національними мотивами, збереглися до наших днів. Ці розписи нагадують роботи таких митців, як Модест Сосенко та Юліан Буцманюк, які працювали в подібній стилістиці.

Ангели Осінчука перегукуються з фресками Сосенка і Буцманюка (фото Олекси Піджарого)

Будівництвом храму керував архітектор Яків Рудницький. Відомий оперний співак Олександр Мишуга, уродженець Нового Виткова, також зробив значний внесок у реалізацію цього проекту. У вираження вдячності, місцеві жителі залишили на стіні напис: "На пам'ять Олександра Мишуги, світового слави оперного співака, вірного сина українського народу, щедрого жертводавця на народні потреби. *7.VI.1853.†9.ІІІ.1922".

Меморіальна табличка Олекси Мишузі (зображення Олекси Піджарого)

Дідич Нового Виткова, граф Стефан Рафаль Бадені, замовив вітражі для вівтарної частини церкви у майстерні Желенського в Кракові. Проектування цих вітражів здійснив Стефан Вітольд Матейко, який є родичем відомого польського живописця Яна Матейка. На вітражах зображені святі Кикилія, Стефан та сцена розп'яття.

Вітраж із зображенням розп'яття (фото Олекси Піджарого)

Ікони, що прикрашають іконостас, були створені польським художником Константином Дзбанським. Кожна з них містить імена меценатів, які їх замовили. На іконі Христа Страстотерпця є напис: "Цей образ Σправив ВаΣіли Кузік разом із своєю дружиною Хвескою для прощення своїх гріхів та гріхів своїх батьків R. P. 1758", що вказує на те, що ця ікона була перенесена з більш старої церкви.

У верхніх ярусах іконостасу, які були створені до початку Першої світової війни, можна знайти роботи Осипа Куриласа, котрий пізніше брав участь у січових стрільцях. Він також виконав великий образ для престолу "Вознесіння Господнього" та зобразив святих на царських і дияконських воротах.

Ікони Осипа Куриласа (зображення Олекси Піджарого)

Це були початкові та найважливіші етапи роботи в храмі. Процес розпису стін тривав до 1936 року. Цим займалися справжні майстри своєї справи - відомі художники Павло Ковжун і Михайло Осінчук. Проте, на жаль, Ковжун пішов з життя у 1939 році, і далі роботу продовжував лише Осінчук, вже в умовах війни. Проте, йому не вдалося завершити розпис вівтарної частини та бабинця.

"Розписи Ковжуна та Осінчука вирізняються сучасною стилістикою, що має зв'язок із школою Михайла Бойчука, яка черпає натхнення з візантійських фресок та національних мотивів. Великі площини оформлені складним і насиченим кольоровим орнаментом. Художники створили унікальний стиль, що відрізняє їх роботи," - зазначила мистецтвознавиця Оксана Бойко.

Фігури персонажів створював Осінчук, тоді як Ковжун відповідав за проєктування та розробку візерунків.

В храмі можна побачити ікони українських святих - Володимира, Ольги, Кирила та Мефодія. Крім того, там розташований картуш, на якому викарбувані прізвища героїв, що віддали життя за незалежність України, а над ними височіє тризуб. У часи радянського режиму цей символ був замальований.

Меморіальна дошка на честь загиблих героїв (фото Олекси Піджарого)

У радянські часи церкву використовувала РПЦ, яка вирішила закінчити недовершені розписи. Проте зробила це нефахово. Вже у 1990-х роках громада захотіла повністю перемалювати храм, включно з цінним малярством довоєнних митців. Втім, їх таки переконали і відреставрували стінопис Ковжуна та Осінчука.

Реставратори зʼясували, що автентичне зображення св. Йосафата Кунцевича у совєтський час аматорськи покрили постаттю св. Миколая. Також були замальовані меморіальні картуші з іменами місцевих учасників національно‑визвольних змагань та Олександра Мишуги.

Сучасні фрески, що збагачують архітектурний стиль храму (фото Олекси Піджарого)

Нерозмальовані стіни отримали нове життя завдяки художникам-реставраторам під керівництвом Оксани Садової та Олега Рішняка. Їхні роботи виконані в тій же техніці та стилі, що й оригінальні малюнки. Цінна українська тематика була збагачена зображеннями святих Антонія і Теодозія, Бориса і Гліба, Василія Великого та Івана Золотоустого.