Чак Вепнер: має українське походження, зумів відправити Мухаммеда Алі в нокдаун і став натхненням для створення персонажа Роккі Бальбоа.

26 лютого Чак Вепнер, американський боксер, відзначив своє 86-річчя. Він став відомим як прототип культового персонажа Роккі Бальбоа з кіно. Багато хто не здогадується, що коріння Чака Вепнера сягає українських земель.

Роккі Бальбоа - найвідоміший вигаданий боксер, герой фільму Сільвестра Сталлоне, як відомо, мав прізвисько Італійський Жеребець (Italian Stallion). Але якщо пильно подивитися на етнічне походження його автора Сільвестра Сталлоне та його прототипа Чака Вепнера, то картина буде не дуже італійською.

Сценарій знаменитого фільму "Роккі" (1976) був натхненний поєдинком між видатним чемпіоном світу Мухаммедом Алі та претендентом Чаком Вепнером, який відбувся 24 березня 1975 року в місті Річфілд, штат Огайо. Хоча Алі був явним фаворитом, він зусиллями довів свою перевагу, здобувши перемогу технічним нокаутом у 15-му раунді. Проте в 9-му раунді Вепнер здивував усіх, відправивши легенду боксу в нокдаун — це був четвертий і останній нокдаун у кар'єрі Найвеличнішого.

Саме сюжет про непереможного андердога, який раптово протистоїть чемпіонові на рівних, став ключовим моментом для маловідомого тоді актора Сільвестра Сталлоне. Результати цього фільму вражають: три Оскари, серед яких - нагорода за найкращий фільм року, а також сім номінацій, з яких дві отримав Сталлоне за свою гру в головній ролі та оригінальний сценарій. При бюджеті всього 1,1 мільйона доларів, він зібрав 225 мільйонів у світовому прокаті. Фільм також увійшов до списку національної культурної спадщини США, складеного Бібліотекою Конгресу, і став початком успішної франшизи з шести частин, що виходили з 1976 по 2006 рік.

Отже, хто ж є тією особистістю, на якій оснований образ Роккі?

Чарльз Вепнер з'явився на світ 26 лютого 1939 року в Нью-Йорку. Його коріння походить з України, Німеччини та Польщі.

Хлопець зростав та вчився битися на вулицях міста Байонна, штат Нью-Джерсі. Його перевезли туди, коли йому був усього рік. Чак до 13 років жив із матір'ю, дідом та бабусею у кімнаті, яка була переобладнаним вугільним сараєм. Щодо науки бійки у Байонні він згадував:

"Це місто було непростим, переповненим людьми, які прибули з портів і військово-морської бази, і вам доводилося боротися за своє місце під сонцем."

У юності Вепнер був завзятим спортсменом. У середній школі Байонни його зріст (196 см) допоміг йому отримати місце в баскетбольній команді. Потім Чак грав у баскетбол у поліцейській лізі.

Ще під час навчання у школі Вепнер зробив вибір на користь служби в морській піхоті США, надихнувшись фільмом "Бойовий клич" (Battle Cry, 1955).

Там він приєднався до боксерської команди, здобувши славу бійця, який може витримувати потужні удари своїх суперників, і завоював титул чемпіона армії на одній з авіабаз. У статті журналу Sports Illustrated 1975 року зазначалося, що Вепнер врятував життя трьом морським пілотам, витягнувши їх з палаючих літаків.

Після служби герой нашої розповіді застосовував свої боксерські навички, працюючи "вишибалою".

У 1964 році він розпочав свою кар'єру професійного боксера і здобув популярність як клубний боксер на Північному Сході, виступаючи в Нью-Йорку та містах свого рідного штату Нью-Джерсі. Через схильність до частих кровотеч при розсіченнях, його швидко охрестили "Кровотеча з Байонни" (The Bayonne Bleeder). Це прізвисько, спочатку образливе, він перетворив на свій бойовий псевдонім.

"Я пережив серйозну кровотечу. Протягом своєї кар'єри мені зробили 328 швів. За 16 років мій ніс було зламано дев'ять разів," - поділився він в одному з інтерв'ю для BBC.

Протягом семи років (1967-1974) Вепнер утримував титул чемпіона штату Нью-Джерсі у важкій вазі. Однак у цей період він зазнав кількох тяжких поразок у поєдинках проти відомих конкурентів з інших регіонів. Серед них були технічні нокаути від майбутнього чемпіона світу Джорджа Формана в серпні 1969 року та колишнього чемпіона світу Сонні Лістона у червні 1970 року.

До речі, це був фінальний поєдинок Лістона. Після бою Вепнеру було потрібно накласти 72 шви на обличчя. Пізніше, по завершенню своєї кар'єри, Чак стверджував, що Лістон мав найпотужніший удар серед усіх боксерів, з якими він зустрічався в рингу.

Після невдачі від Лістона у вересні 1970 року Вепнер вперше вирушив за океан, щоб провести бій у Лондоні проти чемпіона Європи Джо Багнера. На жаль, цей поєдинок також завершився для нього поразкою в третьому раунді технічним нокаутом через розсічення ока. Багато фанатів боксу тоді почали вважати, що його кар'єра на вершині професійного боксу добігає кінця.

Проте, після поразки від Багнера, Чак здобув дев'ять перемог у наступних одинадцяти поєдинках, серед яких була і перемога над колишнім чемпіоном WBA у важкій вазі Ерні Терреллом у червні 1973 року, коли він виграв за очками. Це дозволило йому піднятися на 8 місце в рейтингу, що офіційно надало йому можливість претендувати на титул чемпіона світу, яким на той момент володів легендарний Мухаммед Алі.

Цілком несподівано 36-річний Вепнер отримав можливість поборотися за титул.

Команда Мухаммеда Алі дійшла висновку, що він може стати гідним суперником для чемпіона після його легендарного поєдинку з Джорджем Форманом, відомого як "Гуркіт у джунглях" (The Rumble in the Jungle), який відбувся в жовтні 1974 року в Кіншасі, Заїр.

Клівлендський магнат Карл Ломбардо вклав 1,3 мільйона доларів у фінансування поєдинку між Вепнером і Алі за титул чемпіона світу у важкій вазі. Мухаммед Алі отримав гарантовану суму у 1,5 мільйона доларів, тоді як Вепнер уклав угоду на 100 тисяч доларів. Ці виплати значно перевищували будь-які його попередні гонорари.

Алі вважався явним лідером: коефіцієнти на його перемогу становили 10:1. Він тренувався в доволі невимушеній атмосфері, зазначаючи, що його тривала успішна кар'єра зумовлена відносно легким підходом до підготовки, оскільки його опоненти зазвичай не були надто сильними.

Тим часом, Вепнер віддано займався важкими тренуваннями в Кетскіллах протягом восьми тижнів під наглядом свого менеджера Ела Бравермана та тренера Білла Презанта.

Презант передбачив, що поєдинок стане справжнім сюрпризом. Перед цим боєм Вепнер мав можливість тренуватися цілий день, адже з 1970 року його звичний розклад включав ранкові роботи на дорожніх будівництвах, а вдень - торгівлю алкогольними напоями. Вечорами ж він присвячував час тренуванням і спарингам у боксерських клубах Байонни.

Бій відбувся 24 березня 1975 року в Richfield Coliseum, розташованому в Річфілді, штат Огайо, недалеко від Клівленда. Перед початком поєдинку журналіст звернувся до Вепнера з питанням, чи зможе він витримати боротьбу з чемпіоном. Вепнер, за свідченнями, нібито відповів:

"Я завжди був на межі виживання. Якщо я витримав службу в морській піхоті, то з легкістю впораюся і з Алі!"

Чемпіон домінував у поєдинку, хоча претендент застосовував доволі нечесні методи. Проте в дев'ятому раунді Вепнер змусив Алі впасти на канвас, завдавши удару в корпус. Але, згідно з версією Алі, цей нокдаун трапився через те, що Вепнер наступив йому на ногу під час атаки. Чак повернувся до свого кута і звернувся до Ела Бравермана:

"Садись в авто, ми прямуємо до банку. Тепер ми мільйонери!"

На це менеджер відповів:

"Тобі слід повернутися. Він підводиться і виглядає розгніваним."

У фінальних раундах бою Алі впевнено перевершив Вепнера, завдавши йому травм над обома очима та зламавши ніс. Вепнер відставав у суддівських оцінках, коли Алі відправив його на підлогу за 19 секунд до завершення 15-го раунду. Рефері встиг порахувати до семи, перш ніж оголосити технічний нокаут.

Одним з глядачів бою був Сільвестр Сталлоне, який був вражений стійкістю та гідністю претендента. Протягом чотирьох днів він безперервно писав сценарій фільму, який у майбутньому зробив його мегазіркою.

Після сутички з Мухаммедом Алі Вепнер ще дев'ять разів з'являвся на професійному рингу, здобувши 5 перемог і зазнавши 4 поразки.

У 1976 році він зустрівся на рингу з реслером Андре Гігантом і зазнав поразки, коли Андре викинув його за межі рингу. Ця битва, до речі, стала джерелом натхнення для Сталлоне при створенні сюжету фільму "Роккі ІІІ", зокрема епізоду з Галком Хоганом.

Останній бій Вепнер провів 2 травня 1978 року: за титул чемпіона штату Нью-Джерсі у важкій вазі проти проспекта Скотта Френка, відомого важким лівим хуком. Вепнер програв матч у 12 раундах рішенням суддів, але знову продемонстрував неабияку стійкість. Після цього він оголосив про завершення кар'єри. Його професійний рекорд склав 52 бої: 36 перемог (17 КО), 14 поразок (9 КО), 2 нічиї.

Після завершення кар'єри в боксі Чак почав зловживати наркотиками. У 1979 році Сильвестр Сталлоне намагався запросити його в якості спаринг-партнера для зйомок у "Роккі II", проте через свої наркотичні проблеми він не зміг пройти кастинг.

У листопаді 1985 року Вепнера було заарештовано за звинуваченням у вживанні та розповсюдженні наркотиків, коли під час таємного поліцейського розслідування у нього виявили чотири унції кокаїну. Згідно з угодою про визнання провини, його було засуджено у 1988 році до десяти років позбавлення волі. Чак просидів 17 місяців у в'язниці, а потім провів ще 20 місяців у програмі інтенсивного нагляду в Нью-Джерсі.

У 2003 році Вепнер ініціював судовий процес проти Сільвестра Сталлоне, вимагаючи компенсацію за використання його особистості як натхнення для створення серії фільмів про Роккі.

Спір було вирішено з актором у 2006 році за невідому суму.

Зі свого боку, Сталлоне неодноразово публічно заперечував, що саме Вепнер надихнув його на створення Роккі.

Вепнер більше десяти років спільно з третьою дружиною Ліндою займався торгівлею алкогольними напоями.

У 2011 році телекомпанія ESPN показала документальний фільм під назвою "Справжній Роккі" (The Real Rocky).

Також про Чака Вепнера зняли два ігрові кінофільми: "Чак" (2016, у головній ролі - Лів Шрайбер) та "Бешкетник" (The Brawler, 2019, у головній ролі - Зак Мак-Гоуен).

У 2022 році в парку Коллінз у Байонні була встановлена статуя Чака Вепнера.

До речі, про зв'язок з Україною Сільвестра Сталлоне відомо набагато більше, ніж у Чака Вепнера. Дідусь та бабуся його матері Жаклін (уродженої Лейбофіш) з батьківського боку, Чарльз та Роза Лейбофіш, були єврейськими мігрантами з Одеси.