"Червоне золото" античної епохи. В Іспанії було виявлено неповторну техніку живопису давніх римлян.

Міжнародна група дослідників оприлюднила результати інноваційного аналізу настінного живопису в античному місті Карфаген-Нова (сучасна Картахена, Іспанія).

Об'єктом вивчення став Дім Сальвія -- розкішний особняк кінця I -- початку II століття нашої ери. Науковцям вдалося виявити унікальну техніку нанесення фарб, яка раніше не була задокументована на Іберійському півострові, що свідчить про надзвичайну винахідливість давніх майстрів.

У фокусі дослідження опинилася парадна їдальня (біклінум), де настінні розписи збереглися в своєму оригінальному вигляді. За допомогою мікроскопічного аналізу, рентгенівської дифракції та раманівської спектроскопії, науковці виявили, що декоративний шар складається з чотирьох складних рівнів. Натомість звичайної повітряної вапни, художники обрали мікритову вапну з місцевих кар'єрів, додаючи до розчину шматочки мармуру, кварциту та доломіту, що надавало матеріалу додаткову міцність і візуальний блиск.

Найбільшим відкриттям став метод роботи з кіновар'ю -- надзвичайно дорогим пігментом на основі сульфіду ртуті, який в античності називали "червоним золотом". Через високу вартість та хімічну нестабільність кіновар рідко використовували в чистому вигляді. Дослідники виявили складний "рецепт": спочатку художники наносили шар жовтого вохристого пігменту (гетиту), а поверх нього -- суміш кіноварі з дешевшим гематитом.

Ця багатошарова структура виконувала дві важливі функції. По-перше, вона дозволяла економно використовувати обмежені сировини, зберігаючи при цьому насичений і престижний колір. По-друге, жовтий підшар виступав у ролі хімічного бар'єру, що запобігав потемнінню кіноварі під впливом світла та вологи. Раніше подібну техніку спостерігали лише в далекому Ефесі, що свідчить про наявність спільної мережі технічних знань у межах Римської імперії.

Палітра Дому Сальвія також включала в себе "єгипетську синь" — перший у світі синтетичний пігмент, виготовлений шляхом нагрівання піску та міді до високих температур. Митці поєднували його з "зеленою землею", щоб отримати різноманітні відтінки, які відображали красу листя та води. Це дослідження свідчить про те, що римські майстри були не лише декораторами, а й справжніми експертами в матеріалознавстві, які поєднували мистецтво з хімією та інженерією для створення вічної краси.