Єдине і незалежне: прощання з художником, активістом та українським захисником Давидом Чичканом.

#Мистецтво та розваги #Політика

Изображение: Зоряна Стельмах

Цей текст не може не бути особистим, субʼєктивним. Бо Давида я знав.

Коли я дізнався про його смерть, моє сприйняття спочатку відмовлялося вірити у це, сприймаючи новину як щось абсолютно нелогічне. Мабуть, така реакція є типовою для багатьох у подібних ситуаціях. Давида вбили? Як таке можливо? Чи не йдеться про когось іншого? Може, це всього лише помилка?

Безжальна ясність настала, звісно, дуже швидко.

Тепер необхідно навести ці офіційні дані, ту холодну інформацію, що відображає трагічну дійсність.

Изображение: Facebook/Anya Wtikenwneider Давид Чичкан

Давид з'явився на світ у Києві 15 квітня 1986 року в родині творчих особистостей – художників Іллі Чичкана та Тетяни Ілляхової. Його прадід, Леонід Чичкан, був відомим художником-соцреалістом та професором Київського художнього інституту, а дідусь, Аркадій Чичкан, належав до кола художників-нонконформістів і брав участь у знаменитій "Виставці 13-ти" у 1979 році. Давид успадкував цю творчу спадщину, займаючись графікою, живописом і створенням муралів. Він сповідував анархо-синдикалізм – напрямок анархізму, що акцентує увагу на децентралізації, солідарності та соціальних перетвореннях через вільні профспілки, які мають контроль над засобами виробництва. Його роботи відзначалися плакатною стилістикою та політичною спрямованістю. У своїй повсякденній діяльності Давид був активним антифашистом, регулярно вступаючи в конфлікти з праворадикальними угрупуваннями, які не раз намагалися зірвати його виставки.

Влітку минулого року Давид вирішив стати добровольцем і вступив до Збройних Сил України. Він служив у мінометному розрахунку піхотної роти Першого батальйону 241-ї бригади, отримавши звання старшого солдата. Під час відбиття атаки ворога 8 серпня він отримав серйозні поранення і, на жаль, помер наступного дня, 9 серпня. У Давида залишився маленький син.

Зображення: Instagram.com/davidchichkan Давид Чичкан у військовій службі

Ми зустрілися вже давно, понад десять років тому, в період мого захоплення субкультурами антифашистів та анархістів. Давид залишив враження людини, яка є цілісною — відкритою, щирою та без двозначностей. Він активно боровся на вулицях, повністю усвідомлюючи ризики, що нависали над ним: у той час на пострадянських теренах спостерігався ріст активності агресивних правих угруповань, для яких жорстокі напади — навіть до вбивств — на представників інших рас чи ідеологічних супротивників стали звичною практикою. Для Давида вступ до лав Збройних Сил України — це продовження його життєвих принципів: адже фашистська російська влада тепер загрожує свободі та самому існуванню української нації.

Його художні твори не завжди резонирували зі мною, проте безсумнівно відзначалися тією ж якістю цілісності, що була притаманна Давидові. Слід зазначити, що в нашій культурі концепція політичного мистецтва доволі скомпрометована роками радянського формалізму, і саме Чичкан став одним із тих, хто повертав цій темі нове звучання.

Перед днем прощання вдова митця Анна розмістила повідомлення на своїй сторінці у Фейсбуці:

Давид завжди уявляв собі, яким має бути похорон анархіста. Давайте спробуємо втілити цю ідею в життя.

Изображение: Зоряна Стельмах

Колону автомобілів очолювало авто з гучномовцями, з яких звучали анархістські пісні, а також "Україна" та "Плине кача". За автомобілем йшли сотні людей: родина загиблого, його товариші по службі, активісти, молодь-анархісти, митці та кінематографісти. Прапори України поєднувалися з знаменами анархістських, анархо-синдикалістських, феміністичних та ЛГБТ-ініціатив. Молоді люди тримали в руках репродукції його творів. Одна з картин, на якій Давид планував зобразити загиблого товариша, назавжди залишиться незавершеною.

Изображение: Зоряна Стельмах

Виступали рідні й друзі Давида, ті, хто з ним служив, митці. Згадували його та його ідеї. Бандуристка Марина Krutь виконала одну зі своїх найвідоміших пісень "Воля":

Мама, не сумуй.

Ти подарувала мені життя для свободи.

І ціною власної жертви.

У полі розцвітуть соняшники.

Це, напевно, було саме те прощання, яке мріяв Давид. Яскраве. Щире. Без зайвого пафосу. Під серпневим сонцем у місті, яке Давид не дозволив затягнути в темряву.

У минулому житті Давид залишив коментар під знімком твору американської художниці: "О, Десятерику, я вже взяв у неї інтерв'ю, - так що ти також проведеш інтерв'ю зі мною!)) Але спочатку мені потрібно стати справжнім стріт-артистом, тож трохи почекай".

Не встигли.

До побачення, приятелю.

Изображение: Зоряна Стельмах

Изображение: Зоряна Стельмах Изображение: Зоряна Стельмах

Изображение: Зоряна Стельмах

Изображение: Зоряна Стельмах "Давид був тією рідкісною людиною, яка живе згідно зі своїми принципами"

На наше звернення своїми спогадами про Давида Чичкана поділилася художниця та кураторка Оксана Брюховецька:

Коли я йшла сюди, у мене була думка, що перш за все ми висловлюємо співчуття родині. Однак насправді я також відчуваю себе частиною тієї спільноти, до якої належав Давид. Це відчуття охоплює ширше поняття спільності, яке він втілював у своїй розумінні країни та громадянського суспільства. Я відчуваю відповідальність за те, щоб зберегти пам’ять про нього, його творчість та його дії на майбутнє.

Давид був справжнім винятком серед людей: він вірно дотримувався своїх переконань і втілював їх у своєму житті. Часто можна спостерігати, як люди голосно проголошують певні ідеї, однак у своєму повсякденному житті не дотримуються їх. Це питання одвічне: чи зобов'язана людина, яка висловлює свої погляди, застосовувати їх у всіх аспектах свого існування? Історія показує, що навіть видатні філософи не завжди дотримувалися своїх власних теорій. Але Давид належав до тих, хто жив за своїми принципами без компромісів.

Изображение: Зоряна Стельмах

Його опір пануванню, ієрархії та капіталістичному споживанню виявлявся в найпростіших моментах. Коли ми просто проводили час разом, він міг відмовитися від відвідування дорогого ресторану, що повністю відповідало його принципам. Я не зустрічав жодної людини з мистецького середовища, яка б змогла вчинити так само. Це виглядало дивно, викликало усмішки, але насправді підтверджувало, що його ідеї були глибоко вкорінені в його серці, і він жив відповідно до них.

Нам знадобиться час і різноманітні підходи до аналізу, щоб усвідомити значення його мистецтва для України. Він звертався до видатних постатей української думки та політичних концепцій минулого, одночасно формуючи утопію, якою мріяв бачити майбутнє України: без ієрархії, без домінування, антифашистську, феміністичну та соціалістичну. Він зафіксував образи людей, чиї погляди поділяв, з якими активно співпрацював. Слово "документація" тут звучить дещо незвично, адже його творчість є виразною і художньою, але в ній відображені реальні, конкретні особистості, що наділяє їх статусом історичних свідчень.

Виставка Давида Чичкана та можливість діалогу

Изображение: Зоряна Стельмах