Свято гумору: 11 комедій від Чапліна до Лукіча

1 квітня святкується День сміху, також відомий як День всіх дурнів. Щодо його походження існує безліч версій — від Індії до Стародавнього Риму. Проте більшість істориків вважає, що це веселе свято пов'язане з весняним рівноденням, коли люди влаштовували масові веселощі. Напередодні цього дня кінокритик Ігор Кромф підготував підбірку комедій різного жанру, від класичних фільмів Чарлі Чапліна до кримінальних комедій, щоб кожен міг знайти свій улюблений варіант сміху.

"Вогні великого міста" (1931), реж. Чарлі Чаплін

Зображення: з публічних ресурсів Сцена з кінострічки "Вогні великого міста"

Безсмертна класика світового кіно. Німий фільм, який зняли вже у звукову еру, тому що Чаплін до останнього вірив у перемогу візуалу над звуком.

Зворушлива та водночас комічна розповідь про безпритульного, що рятує сліпу продавчиню квітів і закохується в неї. У процесі низки пригод вона впізнає його, коли повертається зір. Чаплін згадував, що цей фільм був натхненний історією про циркового клоуна, який втратив зір, але намагався здаватися зрячим, щоб не зашкодити емоційному стану своєї маленької доньки.

"Вогні великого міста" є однією з найвидатніших комедій епохи німого кіно, що демонструє талант Чапліна як сценариста, актора та режисера, а також його вміння створювати візуальний гумор.

"Монті Пайтон і Священний Грааль" (1975), реж. Террі Гілліам й Ерік Айдл

Зображення: Вікіпедія Плакат до фільму

"Монті Пайтон" — культова британська комедійна група, що популяризувала абсурдний гумор і привнесла його у телевізійний простір.

Не має сенсу детально викладати сюжет цієї сюрреалістичної та сатиричної історії, яку створили "Монті Пайтон", спираючись на численні перекази про найвідомішого міфічного героя англійської історії – короля Артура. "Монті Пайтон і Священний Грааль" – це чудова можливість ознайомитися з піонерами абсурдного гумору в кінематографі. Особливо, враховуючи, що в квітні фільм з'явиться на великих екранах, а в його дубляжі братиме участь український стендап-комік Василь Байдак, чия творчість значною мірою черпає натхнення з "Монті Пайтон".

"Пропала грамота" (1983), реж. Борис Івченко

Кадр з фільму "Пропала грамота"

Поки в Британії 1970-х на всю губу розважалася група "Монті Пайтон", в радянській Україні літератор-шістдесятник, а також модний тоді сценарист Іван Драч зібрав в оберемок гумор й іронію Гоголя та Квітки-Основ'яненка, авантюрно-любовну лінію роману Олекси Стороженка, живу мову Марка Кропивницького, а також безліч народних небилиць -- і створив з усього цього козацький комедійний бойовик усіх часів і народів.

Працюючи над цим джерелом народних жартів, режисер Борис Івченко явно надихався чи то "Хорошим, поганим, злим" Серджіо Леоне чи "Сімома самураями" Акіри Куросави. Хоча, звісно, багато в чому фільм тримається на харизмі Івана Миколайчука, який створив канон козака в кіно: п'є горілку відрами, влучно стріляє і фехтує, може обіграти в карти самого чорта.

"Пропала грамота" — це неперевершена комедія, яка вдало поєднує українську ідентичність, народні традиції та літературні мотиви. Хоча фільм був знятий у середині 1970-х, через цензурні обмеження він зміг потрапити до глядачів лише в 1983 році.

"Король комедії" (1982), режисер Мартін Скорсезе.

Постер до фільму "Король комедії"

1980-ті роки стали етапом креативного експериментування для Мартіна Скорсезе, коли він досліджував різноманітні жанри, від спортивних драм до нових інтерпретацій життя Ісуса Христа. Саме в цей період він створив свою найвдалішу роботу, що поєднує елементи трилера та комедії — "Король комедії".

Історія стендап-коміка, який не може розсмішити публіку (Роберт Де Ніро), але мріє про роботу в популярному вечірньому ток-шоу. Його прагнення настільки сильне, що він готовий на крайнощі, навіть стати маніяком. Скорсезе створює напружений трилер, пронизаний чорним гумором, від якого стає моторошно. Цей фільм варто переглянути шанувальникам "Джокера" Тода Філліпса, адже він демонструє, звідки бере початок структура сюжету цього кінокоміксу.

"Вражаючі повороти" (1993), режисер Джон Тертелтауб

Сцена з фільму "Неймовірні повороти"

Спортивне кіно часто зосереджується на важких драмах: як особа намагається стати кращою версією самої себе. Проте не завжди шлях до успіху має бути сповнений драматизму. Саме тому існує жанр спортивної комедії, який також порушує теми страждань спортсменів, але робить це через призму гумору.

"Круті віражі" -- це реальна історія першої в історії Ямайки національної збірної з бобслею, яка виступила на Олімпіаді в Калгарі 1988 року, де й уперше побачила сніг.

Чудова оповідь про те, що ключ до успіху полягає в тому, щоб завжди пам'ятати про свою справжню сутність. Це також одна з найкращих сімейних комедій, створена за класичним діснеївським принципом "сміх разом із душею".

"Картки, фінанси, два пістолети" (1998), режисер Гай Річі.

Фото: kinobaza "Карти, гроші, два стволи"

Кримінальна комедія, що занурює глядачів у заплутане життя лондонських банд, де переплітаються покерні розборки, незвичайне садівництво, бізнес із продажу фалоімітаторів, колекціонування зброї та історії батька-одинака. Ця культова стрічка, яка колись здобула величезну популярність у кіосках з VHS, досі вважається одним із найкращих творів Гая Річі.

Мало кому відомо, що цей проект з'явився на світ завдяки Труді Стайлер, дружині Стінга, яка переконала чоловіка інвестувати в творчий дебют молодого режисера. Вона також вмовила його зіграти невелику роль, щоб залучити глядачів. Світове визнання стрічки стало можливим завдяки підтримці Тома Круза, який щиро рекомендував її дистриб'юторам у США.

"Борат" (2006), постановка Ларрі Чарльза

Плакат до фільму "Борат"

Казахстанський журналіст Борат їде в США, де шукає кохання свого життя Памелу Андерсон. Щоправда, не все так просто.

"Борат" є яскравим прикладом гострого й провокаційного гумору, що не підпадає під концепцію політкоректності. У сучасному світі, де панує культура скасування, Ларрі Чарльза та Сашу Барона Коена, напевно, було б піддано жорсткій критиці. Проте в 2000-х роках ще існувала можливість використовувати треш-гумор, який не боявся образити, перетворюючи сатиру на грубу зброю, що влучає прямо в ціль.

Ларрі Чарльз та Саша Барон Коен також спільно працювали над такими стрічками, як "Бруно" (яка колись була заборонена для показу в Україні) та "Диктатор". У цих фільмах вони використовували грубий, провокаційний і часом образливий гумор, торкаючись делікатних суспільно-політичних проблем.

"SuperПерці" (2007), режисер Грег Моттола.

Изображение: megogo "СуперПерцы"

Середина 2000-х років стала неповторною епохою, коли комедії, засновані на простих жартівливих ситуаціях та легкому гуморі, здобули величезну популярність. Це був час творчого злету Джада Апатоу і Сета Рогена.

"СуперПерці" — це оповідь про трьох учнів, які відчувають себе аутсайдерами і прагнуть відчути всі радощі підліткового життя, зокрема, втратити цноту до закінчення школи. Вечірка у подруги здається ідеальним шансом, але все йде не так, як вони планували. Кожен з персонажів переживає свою особливу історію, що перетворює комедію, наповнену жартами про статеві органи, на теплу розповідь про дорослішання, цінність дружби та важливість емоцій у стосунках.

"Скотт Пілігрим проти всесвіту" (2010), режисер Едгар Райт

Постер для стрічки "Скотт Пілігрим проти усіх"

Романтичні комедії стали характерною рисою кінематографа 2000-х років. Виготовлені на основі різноманітних кліше, ці фільми розмножувалися з неймовірною швидкістю, породжуючи франшизи, подібні до пригод Бріджит Джонс.

У 2010 році Едгар Райт вирішив завершити етап розвитку жанру романтичних комедій, який сформувався протягом багатьох років. Його фільм, заснований на канадських коміксах, розповідає про хлопця, який, з усіма своїми недоліками, повинен зібратися з силами, щоб подолати десятьох своїх суперників і завоювати серце Рамони Флаверс. Ця історія не лише використовує, а й переосмислює класичні елементи жанру, зокрема троп Manic Pixie Dream Girl. Крім того, "Скотт Пілігрім" являє собою постмодерний мікс елементів західної попкультури 2000-х років.

"Уход Сталина из жизни" (2017), реж. Армандо Іаннучі

"Уход Сталина из жизни"

Березень 1953 року. Радянський диктатор Сталін пішов з життя, а його тіло опинилося в безладді. Над ним вже кружляють партійні хижаки, серед яких і Лаврентій Берія, і Анастас Мікоян, а також Микита Хрущов і Георгій Жуков. Кожен з них плете свої інтриги, змагаючись за вплив і владу в умовах політичної боротьби за верхівку партійної ієрархії.

"Уход Сталина из жизни" -- це екранізація графічного роману французького письменника Фаб'єна Нюрі, відомого жанровою стилізацією реальних історичних подій. Чорний гумор, абсурд і гротеск тут настільки реалістичні, що легко можна повірити -- це не політична сатира за реальними мотивами, а цілком собі достовірна історична реконструкція.

"Люксембург, столица Люксембурга" (2022), постановка Антоніо Лукіча

"Люксембург, столица Люксембурга"

Драмеді -- жанр, де серйозні проблеми проговорюють у грамотно прописаних діалогах через гумор і (само)іронію; він заполонив кіно останніми роками. Цей формат вийшов зі стендап-комедії та став найяскравішим виразником рефлексій покоління міленіалів.

В Україні першим працював з драмеді режисер Антоніо Лукіч, який розмірковував про відносини міленіалів з батьками. Дебютна робота "Мої думки тихі" була про сепарацію дорослих дітей від матерів, які не хочуть визнавати їхню зрілість. "Люксембург, столица Люксембурга" став історією про міфічність постаті батька в житті дітей з покоління розлучень, до якого належать народжені в 1990-х. Крім того, Лукіч вдало працює в контекстом і простором української провінції, навіть кепкує із сучасності. Хоча, звісно, комічного шарму цьому драмеді додають головні герої у виконанні братів Насірових з гурту "Курган & Агрегат".