Дідух у домі — предки за столом. Майстриня Інна Дембовська ділиться таємницями створення різдвяних декорацій.

У домі на кордоні Волині та Полісся під стелею невідступно висів павук, виготовлений із соломи. Перед настанням різдвяних свят вся родина збиралася разом при свічках, аби власноруч створити нові прикраси. Бабуся Олександра очолювала цей процес: малеча виготовляла найменші ромби, дорослі – більші, а вона сама займалася виготовленням центральної частини. Так, традиція передавалася з покоління в покоління.

Сьогодні онука відомої бабусі Інни Дембовської, яка славиться своїми вміннями, не лише продовжує родинні традиції, але й ділиться знаннями з іншими, показуючи, як відродити ці стародавні символи у власних домівках. У бесіді з майстринею ми дізнаємося, чому павук приносить добрі новини, а з дідухом на вечерю завжди приходять наші предки.

Сумнівні вечори під м'яким світлом свічок.

Інна Дембовська стверджує, що не може згадати, коли вперше тримала в руках соломку. Це почалося ще в дитинстві — у бабусиному домі Олександри завжди були присутні павуки. А коли наближалися свята, вся родина збиралася на декілька вечорів, щоб створити нові витвори.

Цікаво, що в бабусиному будинку тоді не було електрики, тож ми виготовляли павуків при світлі свічок та ламп. Працювали старанно, адже це було для кількох родин. Бабуся виховала восьмеро дітей, які подарували їй 34 внуків, а вона встигла побачити ще 11 правнуків.

Інна ділиться спогадами: "Моя бабуся завжди казала, що процес створення павука є тим, що згуртовує нашу сім'ю. Кожен член родини брав участь у виготовленні: внуки створювали маленькі частинки, старші діти – більші елементи, а вона відповідала за центральну частину. Це було те, що нас єднало."

Пані Інна ділиться спогадами про те, що день народження її дідуся припадав на 6 січня, що за старим стилем є Святвечором. Тому щорічно вся велика родина збиралася разом, щоб відзначити цю подію. Святкування проходило за всіма традиціями.

Ознайомтеся: Молодий керівник музею. Віталій Данило зберігає спадщину своєї рідної громади та веде "Жуківських бабусь" (ФОТО, ВІДЕО)

Дідусь з великою урочистістю вносив дідуха до дому, розміщуючи його в кутку під іконами. Після вечері на столі залишали кутю та ложки — для душ предків, які, за традицією, повинні були завітати на вечерю.

Те, що колись було родинною традицією, з часом стало справжнім професійним захопленням. Інна Дембовська тепер викладає декоративно-прикладне мистецтво в Коломийському педагогічному коледжі. Її донька продовжила цю справу, перейнявши захоплення матері. Крім того, пані Інна організовує майстер-класи по всій Україні, відроджуючи забуті ремесла.

Дідух - не ялинка

Павук - не просто прикраса для інтер'єру. Це символ благої вістки, що має дохристиянське коріння.

На мою думку, це тісно пов'язано з язичницькими епохами, - міркує пані Інна. - Новий рік символізує перехід у новий час. А також, з народженням Ісуса Христа, виникла нова традиція святкування, що наклалася на цю подію.

Форма павука теж несе сакральне значення. Піраміда, що постійно обертається, створює особливу енергетику. А для хліборобів, звісно, стебла й зерно були святими, першочерговими.

Ось варіант з унікальним викладом: "Зверніть увагу: Уляна Маляр зазначає: 'Моя бабуся завжди говорила, розмірковуй про своє життя, адже те, що ти робиш, залишить слід за тобою'."

Павука створювали, в основному, з житньої соломи, пояснює майстриня, адже в ті часи на Волині вирощували більше жита, ніж пшениці. У південних областях, навпаки, переважала пшениця.

Кажуть, що раніше використовували кінське волосся для плетіння, але пані Інна згадує, що і її бабуся, і прабабуся працювали з нитками — адже вони самі ткали вдома, і нитки завжди були під рукою.

Цікаво, що в павуках не спостерігається регіональних варіацій, на відміну від дідухів. Причина цього досить проста: ремесло практично зникло, і лише в деяких селах можна знайти поодинокі приклади, які збереглися завдяки пам’яті старших мешканців.

Вона вже починає відновлюватися, і ми багато чого засвоїли, - зазначає майстриня.

Павука підвішували до балки під стелею, і він міг залишатися там протягом цілого року — його змінювали тільки тоді, коли він повністю знищувався. Це суттєво відрізняє його від дідуха.

Дідух - це зовсім окрема розповідь. Його створювали з ретельно відібраного колосся, заготовленого влітку. Це міг бути як перший, так і останній сніп, в залежності від місцевості. Кожен регіон мав свої унікальні традиції та методи виготовлення цього символічного атрибута.

У родині пані Інни дідух був у формі снопа, гарно перев'язаного стрічкою. А от на Франківщині робили невеликих дідухів на три ніжки з розгалуженням - щоб зручніше було ставити.

Читайте: Хустка - як гонір. Як їх носили на Гуцульщині, Покутті, Опіллі та Бойківщині (ФОТО)

Збирали колоски різних сортів: неодмінно жито, пшеницю, овес, льон, а також додавали різноманітні трави для аромату і квіти – кожен за своїм уподобанням. Дідухи виготовляли в домашніх умовах, кожна родина творила їх по-своєму.

Як ще кажуть - дідух до хати, біда з хати, - говорить пані Інна. - Саме слово розкриває суть: дід-дух, дух предків. Це присутність померлих дідів і прадідів на святій вечері. Ми не маємо втрачати своїх коренів - і коли дідух до хати, відповідно всі предки з нами вечеряли.

Після вечері все залишали на столі - кутю, ложки, адже вважали, що душі предків повинні прийти на вечерю. Дідух стояв протягом всіх різдвяних свят. По завершенні свят у різних регіонах його спалювали, в деяких випадках обмолочували колосся, яке потім давали курям або використовували для посіву. Лише після цього його спалювали.

"Для того, щоб душі могли вільно вирушати, не затримуючись у домі," - роз'яснює пані Інна.

Інна Дембовська рішуче заперечує ідею вважати його альтернативою новорічній ялинці, що стало поширеною думкою в деяких колах:

Ці два поняття не варто порівнювати, адже вони абсолютно різні. Ялинка символізує святкову атмосферу, тоді як дідух і павук є частиною нашої культурної спадщини.

Традиція відновлюється.

В останні роки спостерігається значний підйом інтересу до дідухів та павуків, зазначає Інна Дембовська.

Її особливо тішить характер запитів. Люди не просто хочуть купити готовий виріб - вони хочуть навчитися робити самі.

Питають - може, ви поможете, як виготовляти, ми б прийшли на майстер-клас, тому що ми хочемо самі зробити, тобто не купити - а самі навчитися, - розповідає пані Інна.

Це має вирішальне значення для підтримки традицій.

Якщо молодь або навіть люди похилого віку візьмуть на себе ініціативу навчатися самостійно, вони зможуть передати ці знання своїм дітям, що допоможе зберегти традиції та родинне тепло. Адже саме в цьому і полягає суть родинного затишку – у єдності та підтримці один одного.

У своїй педагогічній практиці жінка помічає, що молоді люди дійсно проявляють інтерес. Студенти факультету образотворчого мистецтва з ентузіазмом створюють павуків і дідухів. Серед них уже є й ті, хто займається цим на професійному рівні.

Нещодавно пані Інна проводила майстер-клас у Києві для голів громад - поважних дорослих людей.

Мене вразило, з якою відданістю вони працювали, як щиро ставили запитання та проявляли інтерес. "Ми в захваті, адже ці елементи створені власноруч, і це так захоплююче!" - ділиться майстриня. Вони настільки прагнули самостійно все виконувати, що навіть не дозволяли втручатися: "Ні-ні-ні".

Минулого року павуки Інни стали окрасою вітрин ЦУМу в Києві. Вона проводила майстер-класи в кафе в Полтаві та надсилала свої творіння до Харкова. Її павуки також представлені в музеї в Косові та в музеї "Писанка" в Коломиї.

Найбільший павук, який робила пані Інна, мав вражаючі розміри - одна сторона була 1,2 метра при довжині однієї соломинки всього 10 сантиметрів. А найбільший її дідух мав близько семи метрів.