Диригент Ігор Блажков: вперше в історії виконується.

Майбутній диригент з'явився на світ 23 вересня 1936 року в Києві. Його батько, який працював інженером, добровільно вирушив на фронт і зник безвісти у 1942 році. Мати, яка мріяла про кар'єру в музиці, прагнула потрапити до консерваторії, але їй заважали соціальні обмеження того часу. Як виявилось, її батько був адвокатом, а не представником робітничого класу, що автоматично ускладнювало її шанси на навчання. В результаті, вона закінчила бухгалтерські курси, куди брали без особливих вимог через брак студентів. Проте, незважаючи на обставини, вона зберегла свою любов до музики і стала для сина його першим вчителем музичної грамоти.

Валентин Сильвестров. Пам'яті Ігоря Блажкова (січень 2026) Пізній старт, короткі хвилі

Проте систематичне музичне навчання Блажкова почалося значно пізніше - у віці 14 років, коли більшість його ровесників вже закінчили навчання. Вплив літніх симфонічних концертів у Першотравневому (тепер Маріїнському) парку, під керівництвом Натана Рахліна та Костянтина Симеонова, спонукав Блажкова твердо вирішити стати диригентом. Після року навчання в єдиній на той час вечірній музичній школі для дорослих в Україні (тепер вона носить ім'я Кирила Стеценка) та ще двох років в училищі, у 1954 році Блажков вступив на факультет диригування Київської консерваторії. Це вражаюча історія, адже зазвичай абітурієнти мають не менше десяти років професійної підготовки. Він навчався настільки успішно, що отримував персональну стипендію (імені російського композитора, прізвище якого Міністерство культури України виключило з назви цього навчального закладу лише наприкінці 2025 року).

Ідилія закінчилася в момент, коли студент вирішив виступити з оркестром оперної студії консерваторії, виконуючи сюїту з балету "Жар-птиця" Ігоря Стравінського — композитора, чия творчість була під забороною в СРСР. Стравінський залишив Росію в 1910 році і продовжив свою кар'єру у Франції та США, здобувши громадянство обох країн. Внаслідок цього виступу студента виключили з консерваторії, але через півроку його поновили (хоча вже без стипендії) завдяки наполегливості матері, оскільки вищі партійні органи врахували, що його батько загинув на війні.

У 1959 році, під час державного іспиту з диригування, Блажов знову став за пульт, вибравши ту ж саму сюїту. У той час йому було 23 роки. Через два роки, коли режим трохи послабив контроль, йому нарешті дали можливість реалізувати свій задум. Завдяки Блажову, музика Стравінського вперше з початку 1930-х знову пролунала в СРСР після десятиліть суворої заборони.

Стравінський став одним із численних символів "ворожого Заходу", які привернули увагу Блажкова. У контексті російської романтичної музики, яка спочатку нав'язувалася як колоніальна норма, а згодом була прийнята професійною музичною спільнотою як єдина "висока" традиція (плоди цього досі відчуваємо), молодий диригент звернувся до нових джерел – ультракоротких хвиль. Саме на УКХ була можливість ловити трансляції таких фестивалів, як "Варшавська осінь" та Загребське музичне бієнале – ці передачі були фрагментарними, зашумленими, з перебоями сигналу. Радіостанції, які їх транслювали, у СРСР були під забороною, і ті обірвані сигнали, що доходили до слухачів, давали лише часткове уявлення про справжнє звучання. Але навіть цього було достатньо, аби крізь тріск і перешкоди у квартирі Блажкова на вулиці Чкалова (тепер – Олеся Гончара) прорвався новий музичний вимір.

Посланцями цієї нової ери стали П'єр Булез, Карлгайц Штокгаузен, Луїджі Ноно, Бенджамін Бріттен та Ернст Кшенек. Незабаром Блажков почне обмінюватися листами з цими видатними композиторами, і вони з захопленням відповідатимуть цьому молодому та амбітному музиканту! Згодом він стане першим, хто представить їхні твори на сцені Радянського Союзу.

"Київський передовий рух"

Наприкінці 1950-х років у Блажкова сформувалася група однодумців, які розділяли його захоплення новою музикою. На початку до складу цієї команди входили композитор Леонід Грабовський та музикознавиця Галина Мокрєєва, яка стала його дружиною, а згодом до них приєдналися Валентин Сильвестров, Віталій Годзяцький і Володимир Загорцев. Багато з цих молодих людей, які активно слухали, обговорювали та вивчали музику ХХ століття, були учнями Бориса Лятошинського. Зустрічі однодумців стали неформальним навчальним закладом, де знання здобувалися через широке листування Блажкова. Він отримав навчальний посібник з 12-тонової композиції від Ганса Єлінека, який потім був перекладений Грабовським з німецької мови, і на кожну зустріч учасники приносили виконані завдання. Найуспішнішими з перших композиторських експериментів стали роботи Сильвестрова. Його твори "П’ять п’єс" та "Тріада" незабаром підкорили західну аудиторію — завдяки листуванню Блажкова, який мав можливість безпосередньо спілкуватися зі Штокгаузеном і знайомити його з музикою київських авангардистів.

Валентин Сильвестров - п’ять фортепіанних композицій, створених у 1961 році (присвячені Ігорю Блажкову). Виконання здійснює Євген Громов.

На початку 60-х років XX століття в Києві відбувся Огляд творчості молодих композиторів, де були представлені, зокрема, роботи Валентина Сильвестрова та Леоніда Грабовського. Галина Мокрєєва присвятила цим митцям захоплену статтю в польському виданні Ruch muzyczny, водночас жорстко критикуючи інші твори програми, які належали авторам, що підтримували офіційну культурну лінію. У результаті її звільнили з посади викладача в спеціалізованій музичній школі імені Лисенка, а Блажкова, який з 1958 року керував Державним симфонічним оркестром України, також був усунутий зі своєї посади.

Ситуація здавалася безвихідною. Проте в той момент сталося те, чого ніхто не очікував.

Фото: antikvar.ua Молоді музиканти 1960-х об'єднані інтересом до сучасних світових тенденцій Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський, Віталій Годзяцький, Ігор Блажков, Андрій Волконський. Київ, 1966. Кумир

Восени 1962 року, після майже півстолітньої перерви, до Радянського Союзу завітав Ігор Стравінський. На той час Блажков вже кілька років підтримував з ним листування, але найголовніше — він був одним з небагатьох диригентів, здатних виконувати партитури цього видатного композитора, який мав американське та французьке громадянство, але чия музика тривалий час була заборонена в СРСР. Ця співпраця відкрила для Блажкова нові можливості: з 1963 по 1968 роки він обіймав посаду диригента у Ленінградській філармонії. Розпочавши з творів Стравінського, молодий диригент швидко звернувся до міжнародних класиків і вперше в Радянському Союзі виконав ряд творів Арнольда Шенберга, Антона фон Веберна, Чарльза Айвза, Едгара Вареза та інших.

Одночасно Блажков почав просувати і творчість "київських авангардистів", що у Ленінграді було зробити легше, аніж у Києві, - з огляду на колоніальний характер радянської культурної політики, який передбачав особливо жорсткий контроль саме в Україні. Зокрема, у 1965 році відбулася прем'єра "Спектрів" Сильвестрова, що стала сенсацією: композитора викликали оваціями дванадцять разів. Там само після київського бойкоту він зміг вперше виконати "Симфонічні фрески" Леоніда Грабовського.

Однак, непоступливість диригента не дала йому змоги затриматися на цій посаді надовго. Виконання авангардної західної музики, що абсолютно не відповідала принципам соціалістичного реалізму, зрештою було охарактеризоване як "ворожий ідеологічний виклик". Блажкова звільнили, і він повернувся додому.

Зображення: Є. Кондратьєва. Ігор Блажков і Ігор Стравинський. Москва, 1962 рік. "Вперше втілюються в життя".

Комісія Міністерства культури СРСР ледь не позбавила Блажкова можливості виступати на сцені, але під час голосування не вистачило необхідної кількості голосів для ухвалення цього рішення. Тим часом, матеріали засідання були розіслані до всіх концертних організацій Радянського Союзу. Лише одна особа не злякалася співпраці з опальним диригентом — директор Республіканського об'єднання "Укрконцерт" Володимир Кулаков. Саме він доручив Блажкову працювати з Київським камерним оркестром.

Завдяки новому призначенню, Київська філармонія стала платформою для прем'єр творів таких композиторів, як Вітольд Лютославський, Євген Станкович, Вітаутас Баркаускас, Валентин Сильвестров та багатьох інших представників сучасної та класичної музики XX століття. Водночас, Блажков звернув увагу і на старовинну музику, що призвело до частіших виконань західноєвропейського бароко на філармонічній сцені, хоч і в сучасних, а не в історично-інформованих версіях.

Валентин Бібік. Симфонічний концерт для скрипки, альта та камерного оркестру, твір номер 61. У виконанні: Богодар Которович (скрипка), Мела Тененбаум (альт), під керівництвом диригента Ігоря Блажкова.

Листування з провідними композиторками, композиторами та музикознавицями й музикознавцями Західної Європи та США диригент і не думав припиняти. Саме воно, однак, зробило Блажкова "невиїзним". Усі спроби вирушити з Київським камерним оркестром на гастролі завершувалися відмовами. Зрештою 1976 року партійні органи змусили музикантів написати лист про відмову від співпраці з керівником. Формальною підставою було названо церковне вінчання Блажкова з другою дружиною Іриною Морозовою (через багато років після трагічної смерті Галини Мокрєєвої), яке в умовах офіційного державного атеїзму розцінювалося як ідеологічна нелояльність і вважалося несумісним зі статусом керівника державного колективу.

У 1988-1994 роках Блажков знову повернувся до Державного симфонічного оркестру України, ставши його художнім керівником і головним диригентом. Попри вільну репертуарну політику у незалежній державі, "незручного" диригента знову звільнили - цього разу, підступно ліквідувавши саму посаду.

Image: vechirniy.kyiv.ua Igor Blazhkov - Perpetuum Mobile

Несмотря на всі життєві труднощі, безперервний рух - Perpetuum mobile - став не лише символом життя композитора, але й назвою ансамблю, заснованого Балжковим у Спілці композиторів України, який він очолював у період з 1983 по 2002 рік. Мета цього колективу полягала в виконанні творів, які або практично не були представлені в офіційних концертних програмах, або з'являлися у них із запізненням та фрагментарно. У кожній концертній програмі біля одного або кількох творів можна було знайти зауваження "виконується вперше" - в Україні, СРСР або навіть у світі.

У цей період значно активізувалося дослідження Блажкова, яке розпочалося ще в 1969 році, стосовно так званої Бахівської колекції — комплексу рукописів та стародруків, що пов’язані з нотним архівом Берлінської Sing-Akademie. Після Другої світової війни цей архів протягом багатьох років зберігався в Києві, ставши справжньою сенсацією для дослідників та виконавців. Диригент замовляв мікрофільми з рукописами, самостійно обробляв їх, виготовляючи фотокопії, збільшуючи та монтував сторінки, а також розшифровував застарілу нотну орфографію. Він відновлював партії, створював партитури, редагував матеріали і навіть іноді виконував аранжування. В умовах відсутності копіювальної техніки, шлях кожного твору від архіву до концертного виконання був тривалим і виснажливим, і Блажков особисто проводив цей процес.

Фото: Артем Слипачук / "День" Ігор Блажков Пам'ять

Після повернення Бахівського архіву до Німеччини у 2001 році й фактичного згортання діяльності ансамблю Perpetuum mobile Блажков остаточно опинився поза українською інституційною системою. Державних посад він не обіймав, стабільної роботи не мав - митець не був схильний "вбудовуватися" в ієрархічні структури та погоджуватися на напівкомпромісні формати роботи. Безкомпромісність відзначала і його стиль керування, який підлеглі часто сприймали як конфліктність. У численних інтерв'ю початку 2000-х років Блажков прямо говорив, що отримує лише мінімальну державну пенсію, яка не покривала базових витрат і не відповідала ані його професійному статусу, ані обсягу виконаної ним роботи.

У 2002 році він ризикнув переїхати у Потсдам під Берліном. Зміна країни була продиктована не кар'єрними міркуваннями, а елементарними умовами виживання й можливістю продовжувати фахову роботу в середовищі, де доступ до архівів, бібліотек і технічної інфраструктури був краще інституційно забезпечений. Переїзд не означав остаточного розриву з Києвом. Блажков і надалі регулярно приїздив як запрошений диригент: зокрема, в жовтні 2016 року в Києві відбувся його ювілейний концерт до 80-річчя з Національним заслуженим академічним симфонічним оркестром України, у якому солістом виступив його син, піаніст Кирило Блажков.

Олів'є Мессіан. Oiseaux exotiques. Виконують: Кирило Блажков (фортепіано), Національний симфонічний оркестр України; диригент Ігор Блажков.

Масштаб діяльності Блажкова лише побічно засвідчує його величезний репертуар, що охоплював близько 400 творів -- від музики бароко до ключових зразків модернізму ХХ століття та сучасної української композиторської школи. Працюючи в умовах обмеженої автономії українського концертного життя та його залежності від зовнішніх регулятивних рамок, Блажков зробив можливим регулярне сценічне виконання західноєвропейського модернізму, барокової духовної музики й творів українських композиторів різних поколінь. Його внесок, вимірюваний не лише кількістю прем'єр, а передусім створенням безпрецедентної для історії України безперервної тяглості сценічного життя української музики, ще належить повноцінно оцінити.

Зображення: facebook/Євген Громов та Ігор Блажков