Знайти шлях до людства. Чому "Ти космос" є найактуальнішим фільмом про комунікацію в епоху ізоляції.

В українському кінематографі стосунки з космосом виявляються досить складними. На відміну від Голлівуду, для нас космічний простір ніколи не був ареною для епічних битв чи експансій. Він завжди слугував метафорою. Українське кіно рідко, але іноді вміло входить у сферу високих жанрів. Коли це відбувається — чи у антиутопії "Атлантида", чи в магічному реалізмі "Памфір" — стає очевидним, що жанр для нас не є самоціллю, а лише інструментом, фоном для глибокої екзистенційної драми. Повнометражний дебют Павла Острікова "Ти космос" — це найрадикальніший і, можливо, найчистіший приклад такого підходу. ZN.UA відвідало допрем'єрний показ фільму та ділиться враженнями про його зміст і причини навколо нього такого значного інтересу.

"Ти космос" — це стрічка, що майстерно обгортається в оболонку ретрофутуристичної наукової фантастики, запрошуючи нас в безмежний космічний простір, лише для того, щоб миттєво захопити у своїй клаустрофобічній акустичній композиції.

За сюжетом ми маємо класичний голлівудський сценарій. Космічний вантажник Андрій (Андрюха) Мельник (Володимир Кравчук) виконує свою рутинну, хоча й дещо напружену місію — перевозить ядерні відходи якомога далі від Землі. Але раптом трапляється непередбачене: вибух знищує планету. Андрій опиняється застряглим у своєму космічному кораблі посеред безкрайнього космосу, ставши, очевидно, останньою людиною у Всесвіті. Це може бути ідеальним початком для таких фільмів, як "Марсіянин" чи "Гравітація". Але Остріков, на щастя, обирає зовсім інший, набагато складніший та спокійніший шлях. Коли в ефірі раптово звучить голос француженки Катрін (Алексія Депікер), яка теж дивом вижила і потребує допомоги, фільм остаточно намагається розставити акценти. Це не просто історія про порятунок людства; це, в першу чергу, розповідь про порятунок однієї людини від самотності.

Одне з найзначніших та найсміливіших рішень режисера Острікова полягає в тому, як він вирішує [не]показувати Катрін. Її образ не з’явиться на екрані до самого завершення фільму. Вона стає лише голосом у навушниках Андрія, кінематографічним фантомом, акустичним відображенням.

Остріков створив вражаючу аудіальну стрічку. У цьому фільмі головним спецефектом є не космічні кораблі (хоча художник-постановник Владлен Одуденко виконав свою роботу на відмінно), а тембр голосу, тріск радіоінтерференцій і тиша, що виникає між діалогами. Уся картина зосереджена на очікуванні відповіді. Режисер вміло стискає безмежний космічний вакуум до обмеженого простору кабіни, де єдиним зв'язком із зовнішнім світом є звук.

Остріков, виявляється, зробив ще один крок уперед — хоч і абсолютно випадково. Як точно помітила режисерка Наталка Ворожбит після прем'єри, у фільмі не було субтитрів чи перекладу реплік Катрін. Це виглядало як справжнє мистецьке рішення: сміливий крок — відчути самотність, а не лише побачити її. Глядач, так само як і Андрій, був змушений не просто слухати слова, а розгадувати інтонації, шукати сенс у паузах і емоціях.

Як згодом розповів Павло Остріков, цей "прийом" став наслідком технічного збою під час показу. Це, можливо, найвлучніше порівняння для цього фільму. "Ти космос" – це настільки ретельно продумана художня концепція, що навіть такі, на перший погляд, недоліки стають частиною загального задуму. Ця випадковість вдало закрила драматургічний трикутник, змусивши глядача опинитися на одній хвилі з персонажем. Ми не просто спостерігали, як він слухає, – ми разом із ним вбирали в себе звуки, так само відчайдушно намагаючись зрозуміти сенс у потоці незнайомої мови. Це створює ідеальну атмосферу недомовленості. На відміну від фільму "Вона" (Her) Спайка Джонза, де голос виступає самостійним об'єктом захоплення, тут голос є лише ниткою, що веде до реальної людини, образ якої ми старанно малюємо в нашій уяві.

У цій медитативній та повільній наративній структурі прихована певна пастка. Ритм, який спочатку заворожує і захоплює, у другій половині фільму може стати надто монотонним. Місцями виникає відчуття, що форма та естетичні прийоми починають переважати над емоційним розвитком сюжету, що трохи випробовує терпіння глядача. Вибрана форма — герметична драма, зосереджена на аудіальному сприйнятті — вимагає від глядача повного занурення. І якщо на мить втратити цю тонку хвилю, існує ризик залишитися поза нею до самих фінальних титрів.

Екранна хімія з'являється немов із нічого. Ми самі створюємо уявлення про Катрін, яку Андрій неосмислено, майже наївно, формує з пластиліну. Цей фільм підтверджує: для глибокого зв'язку не обов'язково, щоб погляди перетиналися. Головне — це спільна енергетика.

Остріков свідомо обирає незвичного для цього жанру героя. Андрій Мельник — не благородний дослідник чи вчений, а космічний вантажник, що займається перевезенням ядерних відходів. Він є простим персонажем (в найкращому сенсі цього слова), "сіллю" космосу, і в цьому криється його головна перевага. Остріков навмисно знижує емоційний градус типового наративу. Його герой сприймає апокаліпсис не як персонаж екшн-фільму, а як звичайна людина: з розгубленістю, інколи навіть комічно, вживаючи колоритну лексику та хмельницький суржик.

Вивести на екран концепцію, де 90% часу актор є єдиним об'єктом у кадрі, – це справжнє випробування для артиста. Володимир Кравчук з цим завданням впорається вражаюче. Його ключовий інструмент полягає не в діях, а в реакціях. Драматургія фільму базується не на тому, що він робить, а на тому, як він сприймає навколишнє.

Ця "абсолютна простота" персонажа виявляється досить ризикованою. У замкнутому просторі фільму герой Кравчука змушений витримувати майже двогодинний крупний план. Існує тонка грань між зворушливою "простотою" та поверховою "простакуватістю". У деяких моментах стрічка небезпечно наближається до цієї межі, де мотивація героя (врятувати Катрін за будь-яку ціну) виглядає скоріше як сценарний прийом, аніж природний розвиток цього "простого" персонажа.

Однак саме ця антипатія до героїзму надає фільму особливого шарму. В історію також вливається третій персонаж – бортовий комп’ютер Максим, голос якого належить Леоніду Попадьку, котрий, як і Кравчук, нині є військовослужбовцем у Збройних силах України.

Це "дружбан" Андрія, його єдиний співрозмовник до появи Катрін. І в певний момент, аби зберегти життя Андрія, робот імітує голос Катрін. Блискучий і моторошний хід. Фільм про екзистенційну самотність миттєво стає алегорією на наш час, де штучний інтелект вчиться ідеально підробляти людські емоції. Що краще: рятівна імітація зв'язку чи нищівна правда про його відсутність?

"Ти космос" — це фільм, що відзначається спокійним і медитативним темпом. Його ритм створюється завдяки тривалим статичним кадрам та відчуттю очікування відповіді в ефірі.

Ця одноманітність є свідомим вибором режисера, який має під собою не лише художні, а й наукові підстави. Остріков почав розробляти сценарій ще в 2011 році. Дізнавшись, що між персонажами на відстані 700 мільйонів кілометрів не може бути миттєвого зв'язку, а виникатимуть тривалі паузи в три години, концепція остаточно трансформувалася в екзистенційну драму.

Те, що глядач може сприйняти як ритмічне провисання, насправді є фізично реалістичною й нестерпною нудьгою космічного очікування. Фільм змушує нас фізично відчути цю нелюдську, розтягнуту в часі порожнечу. Це кіно не для нетерплячих. Воно вимагає від вас співналаштуватися, співвслухатися.

Історія створення цього фільму відображає його сюжетні лінії. Зйомки, які розпочалися у 2021 році, були призупинені через масштабне вторгнення у 2022 році. Проект був тимчасово заморожений, а актори вирушили на фронт. Важливу роль у виробництві відіграла копродукція та підтримка Європейського фонду солідарності. Фільм реалізований за сприяння Державного агентства України з питань кіно компанією ForeFilms у співпраці з бельгійськими партнерами.

Незважаючи на всі труднощі та виробничі виклики, "Ти космос" є креативним, чуттєвим, іронічним та надзвичайно зворушливим фільмом.

Фільм, створений на тлі війни, перетворюється на глибоко емоційний символ нашої реальності: нація, що існує в умовах постійних втрат зв’язків, з надією прислухається до ефіру, прагнучи почути голос близької людини. А фінал з жайворонками — втілення надії, створеної з пластиліну в безкраїх просторах космосу — залишає після себе світле, але водночас тривожне відчуття.

Павло Остріков створив стрічку, у якій йдеться про те, що найглибший вакуум не існує десь у космічному просторі, а перебуває в нашій душі. І єдиний шлях його подолати — це почути голос іншої людини, яка відповість: "Я на зв'язку. Я тебе чую".

"Ти космос" у кінотеатрах країни з 20 листопада.