"Пробудження дотику і звуку"

У нацпарку "Сколівські Бескиди" на Львівщині облаштують безбар'єрний маршрут ZAXID.NET

Ваші способи орієнтування в просторі - це дотик і голос. Ви перебуваєте в абсолютній темряві, що нагадує найглибшу ніч, коли стрілки годинника показують третю годину після опівночі. Обережно доторкайтеся до стін і уникайте різких рухів. Закрийте очі - так вам буде легше. Ви знаходитесь у львівському музеї "Третя після опівночі", зануреному в темряву.

Інклюзивний та інтерактивний музей "Третя після опівночі" на Личаківській, 8 працює у Львові з 2023 року. Найкраще у його просторах орієнтуються незрячі гіди, які супроводжують відвідувачів впродовж 90 хвилин, руйнують стереотипи та показують, яким є світ у темряві.

ZAXID.NET досліджує, як функціонує і чим зацікавлює мандрівників інтерактивний музей "Третя після опівночі".

Львівський музей "Третя після опівночі" знаходиться в атмосферній двоповерховій будівлі, зведеній у XIX столітті, на вулиці Личаківській. Я, Таміла, з народження не бачу, тому темряву сприймаю як звичний стан. Разом зі своїми зрячими друзями Валентином і Марією ми зустрічаємось біля входу до музею і спускаємось вниз по сходах.

Ми залишаємо всі речі, що світяться, у камері схову, аби не зіпсувати власну прогулянку в темряві. Адміністраторка Христина роздає квитки, які ми повинні віддати гідові Остапу.

"Мій дебютний робочий день співпав з першим днем Остапа, гіда, який не бачить. Раніше я ніколи не мала досвіду спілкування з незрячими людьми, тому була дуже нервовою, коли допомагала йому дійти до зупинки та сісти в потрібний автобус," - ділиться адміністраторка.

Христина стверджує, що незрячий гід чудово орієнтується в навколишньому середовищі. Щоб забезпечити безпеку під час екскурсії, важливо слідувати його порадам і уникати різких рухів руками, аби не завдати шкоди один одному. Адміністраторка дає стислу інструкцію щодо використання білої тростини. З кімнати чути голос Остапа, який запрошує всіх у екскурсійний простір.

У темряві орієнтуватися допомагає гід, який не бачить. Зображення створено за допомогою штучного інтелекту.

Після короткого знайомства хлопець попереджає, що темрява неприродна для нашого мозку, тож він всіляко намагатиметься адаптуватись: "Ви можете відчувати мерехтіння чи дивні спалахи. У кожного організму це проходить індивідуально. Ви можете у будь-який момент екскурсії вийти на світло".

Мабуть, лише тепер стало очевидним, як поєдналися хвилювання і цікавість. Звуки, аромати, дотики — це ті елементи, які допомагають людям із порушеннями зору справлятися з повсякденними завданнями, водночас залишаючись непоміченими для тих, хто сприймає світ через зір. Спокійний та впевнений голос Остапа вселяє довіру, і я, покладаючись на нього, рухаюсь вздовж стіни. Я відчуваю себе впевнено, хоча вперше перебуваю в музеї. Тут практично немає перешкод, і простору вистачає. Наша перша задача — відкрити двері квартири за допомогою ключа. Марія вирішується на це, і їй вдається здійснити задумане з першої спроби.

Остап вказує, куди слід звертати, на що звертати увагу. У цій квартирі, як і в багатьох інших, де живуть люди з вадами зору, є чимало вільного простору в центрі кімнати. Усі меблі розміщені вздовж стін. Знайшли фортепіано. Чому б не спробувати зіграти в темряві? Кілька акордів із саундтреку до гри Assassin's Creed, виконаних Валентином, і ми продовжуємо досліджувати квартиру: відчуваємо предмети, визначаємо висоту стелі та меблів.

"Чи здатні сліпі самостійно заварити чай? Які орієнтири вони використовують, наливаючи гарячу воду?" — запитує Остап, отримуючи безліч вірних відповідей.

Орієнтуватися можна за допомогою звуку, ваги або навіть текстури. Ми беремо індикатор для вимірювання рідини і по черзі наливаємо воду в чашку. Марія трохи нервує, але впевнено визначає за звуком, що чашка досить велика. Це мене вразило, оскільки раніше я не вірила, що в темряві органи чуття людей, які звикли бачити світ, дійсно починають працювати більш ефективно і загострюються.

Остап запрошує мене сісти за стіл і в темряві написати листа. Я беруся за написання, використовуючи шрифт Брайля.

"Ой, куди ж я подів конверт? – вигукує Валентин, обшукуючи стіл, – Здається, тільки тепер усвідомив, чому для людей з вадами зору так критично важливо, щоб усе було на своїх місцях."

"Коли будете відривати стрічку, щоб запечатати свій конверт, не забудьте поглянути на нього," - говорить Остап.

Коли плівка розривається, з'являється яскраве світло. Остап посміхається — це всього лише фізичні явища.

Під час туру учасникам надається можливість написати лист. Зображення створене за допомогою штучного інтелекту.

З квартири вирушаємо в сад. Під ногами м'яке покриття трави, під пальцями рук - пліт з очерету, вуха вловлюють звуки птахів. Ми простягаємо руки догори - торкаємось гілок, листя і яблук. Жартую, чи не пробував хтось зривати плоди й ламати гілки цього дерева.

"Всіляке буває на екскурсіях, - каже гід, - Йдіть на мій голос. Попереду двері з табличкою. Пропоную їх обстежити".

На дверях розташовано повідомлення: "Виставка у темряві. Картини, що оживають", виконане рельєфними літерами та шрифтом Брайля. У виставковій залі лунає спокійна музика, а вздовж стін стоять столики з різноманітними експонатами. Використовуючи наші руки, ми намагаємось розпізнати архітектурні форми. Валентин, майбутній архітектор, зміг розгадати практично всі. Я ж назвала жінку з обмеженими можливостями "Венерою Мілоською".

У музеї ви маєте можливість доторкнутися до копій знаменитих будівель. Візуальні образи були створені за допомогою штучного інтелекту.

Визначити персонажів фільмів не так просто, проте гід надає корисні підказки. Щодо картин, справа теж не легка, хоча після кількох хвилин роздумів мені вдалося "впізнати" "Мону Лізу" роботи да Вінчі та уявити, який на дотик "Крик" Мунка. Схоже, всі вже звикли до того, що я беру когось за руку і кажу: "Подивись". На початку екскурсії це викликало сміх.

Слухаю гомін людей і звук автомобілів. Наступний етап нашої екскурсії - це вулиця.

"Продовжуйте йти вздовж фасаду будівлі," - зауважує екскурсовод, легенько стукаючи пальцями по поштовій скриньці "Укрпошти", в яку ми тільки що опустили наші написані в сутінках листи.

"Валентино, зупиніться, там дорога!" - закликав гід. - "Як ви гадаєте, чи здатна незряча людина йти, не знаючи, що чекає попереду?"

Після наших заперечень Остап видає білі тростини. Далі ми добираємось до світлофора, натискаємо на кнопку, очікуючи сигнал для переходу, і нарешті опиняємось на протилежному боці вулиці. Ми стоїмо серед шуму. Це ринок. Досліджуємо різноманітні товари.

"Тама, Тама, Тама, що це?", - запитує Валентин.

Таким скороченням він називає мене лише в екстрених випадках. Допомагаю визначити предмет. Остап запрошує нас до кафе, аби перепочити та поспілкуватись.

Коли хтось заходить до закладу, двері сповіщають про це мелодійним дзвіночком. Всередині лунають спокійні бесіди відвідувачів. Ми обираємо місце за круглим скляним столом.

Остап Нестеровський, який з народження не має зору, працює гідом у музеї з 2023 року. Одночасно він навчається на третьому курсі політології у Львівському університеті Франка та мріє стати політичним аналітиком.

Молодий чоловік самостійно вирушає на роботу та до університету. Нові місця він спочатку досліджує разом із друзями або родичами, які детально роз'яснюють, де знаходяться різні об'єкти, та дають корисні поради щодо того, на що слід зосередити увагу.

"Звісно, можна впоратися самостійно, але це займе набагато більше часу, і часто потрібно просити незнайомців про допомогу. Я майже повністю освоїв свій рідний Сихівський район і знаю кілька важливих маршрутів, які мені зараз потрібні. На вулицях люди часто підходять до мене і пропонують свою підтримку, особливо біля пішохідних переходів чи світлофорів. Іноді трапляються дуже кумедні ситуації. Наприклад, одного разу, коли я вже майже перейшов дорогу, я почув, як жінка кричить мені: 'Зупиніться, почекайте! Я вас зараз проведу', - ділиться своїм досвідом Остап."

Найбільшою проблемою для нього є громадський транспорт - хоч застосунок на смартфоні й допомагає дізнатись час прибуття, але не завжди вдається визначити номер маршруту. Особливо, коли на зупинку під'їжджають два однакові великі автобуси, які не обладнані зовнішніми динаміками для озвучування. У таких випадках Остап просить допомоги в людей. Інколи замість відповіді є мовчання.

Біла тростина, що слугує допоміжним засобом для людей з порушеннями зору. Зображення створене за допомогою штучного інтелекту.

Також для Остапа некомфортно, коли його інвалідність привертає забагато уваги. "Дуже незручно, коли, наприклад, в транспорті водій змушує звільняти для мене місце з обов'язковим гучним оголошенням про те, що я незрячий", - зізнається хлопець.

Головний корпус Львівського університету, де навчається Остап, не обладнаний тактильними смугами. Через це хлопцеві важко орієнтуватися у довгих і широких коридорах, щоб знайти потрібну аудиторію.

З перших днів роботи у музеї Остап проводить екскурсії для дорослих та дітей. Він говорить, що підхід можна знайти до кожної людини.

"Ми регулярно навчаємо їх, яку лексику слід використовувати, і замінюємо слово 'сліпий' на 'незрячий', - зазначає Остап. - Приємно бачити, що навіть невеликі корекції та пояснення можуть допомогти дітям розвивати толерантність до інших."

Після бесіди в кафе ми вирушаємо на вулицю, де світло сліпуче яскраве. Остап закликає тих, хто бачить, примружити очі, аби полегшити процес адаптації до освітлення. Остання частина нашої екскурсії - це ознайомлення з рельєфно-крапковим шрифтом Брайля, що використовується незрячими для читання та письма. Ми залишаємо крапкові записи на своїх квитках, щоб зберегти спогади про відвідування музею.

"Подивіться, які приємні й акуратні ці крапки на дотик!", - дивується Валентин, - Я думав, що метал просто порве папір. А як чітко тут збережена симетрія в розташуваннях клітинок і рядків!".

Ідея створення проєкту належить подружжю бізнес-аналітиків Аліні Марненко та Володимиру Дідусу. Їх спонукали до цього розповіді друзів про подібні музеї за кордоном. Музей "Третя після опівночі" вперше відкрив свої двері в Україні в Києві у 2017 році. Через шість років, у 2023-му, він започаткував свою діяльність у Львові.

Директор музею Аліна Марненко поділилася, що ідея створення музею у Львові з'явилася вперше наприкінці 2019 року. Однак через пандемію COVID-19 цей проект довелося відкласти.

"У 2022 році процес відкриття львівської філії стартував як спроба релокації. Я тоді була переконана, що нам доведеться закрити київську філію, і цей переїзд був останнім шансом зберегти проєкт. Проте в результаті нам вдалося не лише зберегти київський музей, але й успішно відкрити філію у Львові," - поділилася Аліна Марненко.

Загалом музей у темряві об'єднує в собі кілька великих ініціатив. Окрім екскурсій, команда має власну благодійну організацію "Фундація 03:00", яка збирає гроші на відновлення зору. На сайті "Третьої після опівночі" можна підвісити екскурсію, а у крамничці музею є змога придбати різноманітні аксесуари: брелоки з літерами шрифтом Брайля чи тактильні листівки, крафтові вироби, які створюють незрячі гіди, чи подарунковий сертифікат на екскурсію.

Засновниця музею Аліна Мироненко розповідає, що в умовах повномасштабного вторгнення складно планувати масштабування музею. Проте є плани відкривати нові філії в Україні в інших містах.