Другий шанс для занедбаних об'єктів: як трансформувати старі культурні палаци у сучасні молодіжні простори.

У більшості українських міст досі стоять колишні палаци культури - монументальні будівлі, які колись були осередками життя спільнот. Їх будували за типовими проєктами у 1950-1980-х роках: великі зали, просторі фоє, сцени, приміщення для гуртків і спортзалів.

Після розпаду СРСР заводи, що фінансували ці простори, зникли, а разом із ними занепадати стали й самі будівлі. Сьогодні, за даними Міністерства культури, понад половина клубних закладів в Україні не використовується або перебуває в аварійному стані.

Але для архітекторів, урбаністів та представників вуличних культур ці будівлі - не баласт, а потенціал. Їхня просторова гнучкість, простота форм і колективна функція дають шанс перетворити "заброшки" на новітні культурні осередки.

У містах Європи реновація модерністських будівель стала звичним явищем, а не просто модним трендом. Давні школи, кінотеатри та промислові об'єкти перебувають у процесі перетворення на креативні хаби, коворкінги, арт-центри та молодіжні простори, при цьому зберігаючи свою архітектурну унікальність.

Одним із примітних прикладів є мережа GAME StreetMekka, розташована в Данії.

Данський досвід показує: старі будівлі можуть залишатися історичними, але водночас відповідати потребам сучасних спільнот.

"Не варто зводити нові споруди, якщо можна оживити те, що вже існує, - ділиться думкою Георгій Матюхін, співзасновник спільноти вуличних культур Street Culture. - Залишені радянські будівлі, які можна знайти практично в кожному місті, приховують великий потенціал. Вони ідеально підходять для розвитку стрит- та креативних культур. Такі локації можуть стати активними центрами для молоді та сприяти формуванню динамічної молодіжної спільноти в громадах."

В Україні починають виникати нові підходи до переосмислення модерністської спадщини. Одним із таких проєктів є Urban Camp у Львові, який був реалізований організацією Street Culture спільно з офісом міського розвитку Urban Reform за підтримки міської ради та за участю данської неурядової організації GAME, відомої завдяки мережі StreetMekka.

Раніше палац культури став притулком для людей, які були змушені залишити свої домівки, а згодом перетворився на сучасний простір для молодіжних ініціатив. Тут з’явилися зали для брейкінгу, графіті, кінопоказів і різноманітних майстер-класів. У дворі організували тактичний урбан-парк із безкоштовними спортивними майданчиками та виставковими зонами.

У кемпі також діє Академія лідерів - тут готують активну молодь до просвітницької роботи в регіонах. Крім того, у дворі створено тактичний урбан-парк із безоплатними майданчиками для стритфутболу, баскетболу, брейкінгу та виставкою зоною, а сам центр увійшов до мережі "Твори!" Львівської міської ради.

Подібні концепції Street Culture та Urban Reform вже розробилидля Миколаєва (колишній кінотеатр "Іскра") і Харкова (пошкоджений під час обстрілів кінотеатр "Сучасник").

Там, де це можливо, урбаністи прагнуть не лише відновити споруди, а й інтегрувати їх у міське життя - як простори для зустрічей, творчості, розвитку вуличних та креативних культур і підтримки.

Незважаючи на наявний потенціал, переосмислення модерністських архітектурних об'єктів також пов'язане з певними ризиками.

"Колишні радянські палаци культури мають унікальні архітектурні та урбаністичні риси", - пояснює засновниця Urban Reform, архітекторка та урбаністка Олександра Нарижна. - Вони створені з відкритими просторами, чіткою геометрією, великими залами та продуманими комунікаціями - усе це ідеально підходить для сучасного переосмислення. До того ж усередині часто збережені елементи монументального мистецтва - мозаїка, вітражі, барельєфи, які важливо оберігати, інтегруючи їх у нові проєкти".

Модерністські культурні центри були збудовані з метою сприяння колективній діяльності — організації концертів, кінопоказів, лекцій та спортивних заходів. Саме ця соціальна адаптивність надає їм сучасної значущості.

Повернення життя в такі простори - це не лише про архітектуру, а про пам'ять і спільноту. У країні, що переживає повномасштабну війну, відродження занедбаних будівель може стати частиною ширшого процесу відновлення - фізичного, культурного й ментального.

"Навіть ті будівлі, які постраждали від війни, можуть перетворитися на символи відновлення," - зазначає Анастасія Палій, співзасновниця Urban Reform School та урбаністка. - "Приклад Данії демонструє, що урбаністичні рішення можуть стати потужним інструментом для відновлення надії. Перетворені культурні центри та кінотеатри символізують не минуле, а майбутнє: вони здатні стати основою для нового міського життя та відбудови України після війни."