Екзотичний сад та дерев'яні сирні коники. Як працює та створює мистецтво франківський скульптор Михайло Мурафа.

На вулиці Івана Франка, навпроти ліцею №5, заховався маленький будинок з прекрасним садом. Не кожен знає, що тут проживає знаменитий скульптор, кераміст і художник Михайло Мурафа. Він є одним із авторів внутрішнього оформлення франківського драматичного театру.

Цей сад став втіленням мрії пана Михайла, яку він реалізував 25 років тому. І сьогодні він продовжує втілювати нові задуми, які з часом лише множаться, повідомляє Репортер.

Сад, що розташований через дорогу від навчального закладу.

Михайло Мурафа згадує, що ще в дитинстві звертав увагу на цей будинок, коли разом з мамою йшов на базар. У 1999 році йому вдалося придбати його завдяки підтримці тодішнього мера Зіновія Шкутяка. Разом із будівлею він також отримав земельну ділянку, яку відразу ж засадив рослинами, а навколо збудував паркан.

Площа тут не надто велика. У центрі розташоване коло, яке традиційно використовують в садах, - розповідає Михайло Мурафа. - Я задумував додати кілька маленьких сегментів і прикрасити їх скульптурами. Одного разу, відвідуючи симпозіум керамістів у Латвії, я натрапив на невеличкий сад з кумедними статуями біля одного з музеїв. Ця ідея з тих пір не полишала мене, тож я вирішив створити щось подібне тут.

У саду Михайла Мурафи росте безліч різних дерев. Тут можна знайти пальми, які на зимовий період переносять у приміщення. Навесні розцвітають магнолії, даруючи красу своїм квітам. Також є барбарис, який, хоча й у малих кількостях, приносить плоди, зважаючи на особливості клімату. Між кущами та деревами ховаються фігурки, створені з живоплоту. Над головою звивається виноградна лоза, додаючи особливого шарму цьому саду.

"Ось у мене є тис ягідний," - говорить пан Михайло, вказуючи на рослину. "Цей вид є досить рідкісним і важко адаптується до умов середовища. Його мені подарував один академік. Тис росте досить швидко, але на ньому є отруйні ягоди - вони мають солодкий смак, проте дуже небезпечні для життя."

В даний момент садом опікується син Михайла Мурафи, який із задоволенням піклується про рослини. Тим часом пан Михайло зізнається, що його більше цікавить процес створення нових ідей, а не підтримка існуючих.

Читайте: Не в музей, а в посудомийну машину. Гончар Сергій Дутка перетворює косівську кераміку на сучасне мистецтво.

У саду час від часу організовують виставки, і в такі моменти ворота відкриті для всіх бажаючих. Однак навіть у будні дні пан Михайло з нетерпінням чекає на відвідувачів. Він розповідає, що сюди часто приходять студенти художніх навчальних закладів міста, щоб малювати. Для зручності цих заходів власник створив додаткові ворота та заїзд з вулиці, щоб можна було безперешкодно доставляти необхідні інструменти і обладнання.

"Радісні дитячі роки" та зникле панно

Михайло Мурафа з'явився на світ у селі Бовшів, що розташоване неподалік Галича. Він отримав освіту в Косівському училищі прикладного та декоративного мистецтва, яке сьогодні відоме як Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва. Відтоді митцю вдалося створити безліч скульптур та інших художніх витворів, які в основному натхненні народними та природними темами.

Коли я вчився у Косові, там був акцент переважно на ужитковій кераміці - тарілки, куманці, вази. А мені хотілося робити щось кругле, - пригадує художник. - Я уже там починав робити ліплення. Мої перші роботи були маленькі, зараз вони у краєзнавчому музеї. До речі, перші роботи я пробував робити в кольорах, притаманних косівській кераміці. Згодом вирішив, що раз я вже живу у Франківську, немає сенсу випалювати їх на косівський манір.

Своєю найвідомішою роботою пан Михайло вважає панно, яке було створене в фоє драматичного театру в Івано-Франківську спільно з Василем Вільшуком та Йосипом Косовичем. Улюбленою його скульптурою є "Щасливе дитинство", виконане для дитячого садка в Франківську. Ця робота особливо близька митцеві через особисту історію, пов'язану з нею, а також через технічну складність, адже всередині скульптура абсолютно порожня. Наразі вона зберігається в краєзнавчому музеї, оскільки дитсадок урочисто передав її автору як знак вдячності.

Читайте: Укладати життя по дереву. Майстер інкрустації Микола Грепіняк з села Річка береже давнє ремесло (ВІДЕО)

Ще одне знаменитое панно, створене Мурафою, прикрашало інтер'єр франківського театру ляльок. Проте, після трагічного інциденту у 1994 році, коли обвалилася стеля в сусідньому фотосалоні, це панно було втрачено.

"Був шматок дуба, а вийшла скульптура"

У будинку Михайла Мурафи зараз панує активність. Кожен природний елемент може перетворитися на справжній шедевр.

Я блукаю серед людей у пошуках каменю, який підходить для роботи, - ділиться Михайло Мурафа. - Кожен камінь має свої прожилки, тому потрібно видалити зайве. А в масиві, що залишається, я вже починаю розгледіти форми. Наприклад, ось тут у мене зображена мати Тереза. А ось з пенька я створив жіночу фігуру. Коли бачу у когось шматок дерева, запитую, чи не потрібен він, а якщо ні - забираю. Спочатку це був просто шматок дуба, а в результаті вийшла справжня скульптура.

Зараз Михайло Мурафа працює над колекцією дерев'яних коників за мотивами гуцульських сирних виробів. Каже, коли побачив відео, як роблять сирних коників, відчув просто таки необхідність повторити те саме з дерева. З придбанням спеціального маленького станка допомогла письменниця Лариса Мончак. Зараз більшість готових коників з вершниками "поїхали" до Києва на виставку. У майстерні залишився останній, але скоро він наздожене решту в столиці.

Що стосується війни, пан Михайло зазначає, що вона не має значного впливу на його творчий процес, оскільки він не перебуває в її епіцентрі. Проте деякі його твори свідчать про інше. Наприклад, жахлива скульптура під назвою "Окупант" вражає своєю темою. Військова проблематика також проглядається у багатьох його живописних полотнах.

Читайте: "Незважаючи на переслідування, випромінював доброту". Сьогодні ми відзначаємо століття з дня народження Опанаса Заливахи.

Іноді скульптури стають для мене обтяжливими - вони викликають відчуття пилу та шуму. Тоді я беру в руки фарби і починаю малювати. Я не вважаю себе художником, просто малюю так, як мені хочеться, - розповідає Михайло Мурафа. - Оця робота називається "Надія", а ця - "Сумна звістка". А тут - "Захисники".

Багато робіт пана Михайла продали на аукціонах і так зібрали гроші на потреби українських військових.

Скульптор також регулярно створює надгробні пам'ятники для своїх колег, які пішли з життя. Він активно бере участь у різноманітних виставках, хоча за всю свою кар'єру не отримав жодної премії чи нагороди. Як він сам зазначає, у радянські часи цьому завадила його родинна історія, пов'язана з УПА, а тепер ситуація не змінилась. Проте його пристрасне прагнення до мистецтва залишається незмінним.