"Геть з путіном і Трампом": враження та емоції з Берлінале.

На Берлінале відбулася прем'єра стрічки, що розповідає про Львів у часи війни, згідно з інформацією ZAXID.NET.

Вже в вечірній час стане відомо, як журі на чолі з Тодом Гейнсом вирішить розподіл нагород на 75-му Берлінському кінофестивалі. Ми покладаємо великі сподівання на стрічку Катерини Горностай "Стрічка часу" — чуттєву, делікатну та правдиву працю про українські школи під час війни. Цей фільм є єдиним документальним твором серед 19 конкурсантів. Інші режисери та режисерки представляють свої власні історії, які варіюються за своєю цінністю.

Перед роздачею "ведмедів" розповімо про п'ять найцікавіших конкурсних картин. На жаль, цього року їх було небагато.

У "Блакитному місяці" Річарда Лінклейтера ми бачимо портрет автора бродвейських мюзиклів, лібретиста Лоренца Гарта (Ітан Гоук). Він відомий, зокрема тим, що написав разом із композитором Річардом Роджерсом мюзикл "Оклахома!". Саме у фоє театру й розгортається дія фільму. Все вкладається в один вечір 31 березня 1943 року.

"Синій місяць" (сцена з кінострічки)

Фільм став справжнім тріумфом для Гоука, який невпинно присутній у кожному кадрі. Він ділиться веселими спогадами з минулого та володіє екраном (хоча його виступи швидше нагадують театральну сцену).

Майстерність Лінклейтера долає надмірну театральність, що лежить в основі самої ідеї фільму.

Гарт - автор текстів пісень Blue Moon, Manhattan, My Funny Valentine тут поданий іронічно.

Окрім Гоука, який тут є головною принадою, хоч його й важко впізнати, у картині знімались Маргарет Кволлі ("Субстаніція"), Ендрю Скотт ("Ріплі") та інші.

Корейський режисер Хон Сан Су у своїй стрічці "Що природа говорить тобі" створює унікальну атмосферу, спираючись на діалоги. Як і в попередніх роботах, фільм пронизує медитативний настрій, приправлений іронічними нотками. Головна героїня вперше запрошує свого хлопця до батьківського дому, але родичі поводяться незвично, а сам молодик, захопившись алкоголем, починає говорити зайве.

"Які послання несе тобі природа?" (сцена з фільму)

Хон Сан Су регулярно представляє свої "невеличкі" фільми на Берлінському кінофестивалі практично щороку. Протягом 2020-х він брав участь в основному конкурсі шість разів і чотири рази здобував нагороду за режисуру. Здавалося б, це могло б набриднути, але ні, його роботи продовжують привертати увагу. Хоча новизною вони не відзначаються.

Мішель Франко регулярно відвідує найпрестижніші кінофестивалі. Цього разу він представляє свій новий фільм "Мрії", в якому знялися Джессіка Честейн та знаменитий мексиканський танцівник Ісаак Ернандес.

Фільм виявився надзвичайно своєчасним. Питання імміграції з Мексики стало в США надзвичайно актуальним. Однак, Франко працював над цим проектом ще до того.

"Сни" (фрагмент з кінокартини)

Фільм розповідає про роман між іммігрантом з Мексики та донькою багатія, яка також є однією з керівниць сімейного благодійного фонду. Дженніфер переживає за свою кар'єру і тому приховує свої почуття до Фернандо, що призводить до частих конфліктів і навіть розривів у їхніх стосунках. У результаті, Фернандо вирішує припинити будь-яке спілкування з Дженніфер, а вона намагається знайти способи, щоб знову звернути на себе його увагу.

Мішель Франко - режисер радикальний, не уникає він цього і у новій картині. Головна тема, яку він досліджує, - нерівність та експлуатація. Франко поєднує мелодраматичні прийоми з політичною сатирою, а романтичні мрії - з трагедією. Франко вміє завдяки камерній історії досліджувати глобальні речі. "Мрії" - не найкраще його кіно, проте все одно сильне.

Фільм французької режисерки Люсіль Гаджихалілович під назвою "Крижана вежа" розповідає про дівчинку, яка вирішує втекти з прийомної сім'ї і знаходить притулок в загадковій будівлі. Це виявляється знімальний майданчик для фільму "Снігова королева". Як глядачам, так і самій героїні важко зрозуміти, де проходить грань між казкою та дійсністю, мистецтвом і сном. Це справжня магічна коробка, яка відкривається поступово і демонструє далеко не найприємніші аспекти життя.

"Льодяна башта" (сцена з фільму)

Між підліткою (Клара Пачіні) та актрисою, що грає королеву (Маріон Котіяр), зав'язуються дивні стосунки. Цікаво, що режисера фільму грає радикальний режисер Гаспар Ное, що дає картині додаткових кіношних сенсів.

Проте, стартуючи з захоплюючої оповіді, режисерка не може уникнути заїжджених штампів.

Однак французькі Альпи, комічний Ной та приголомшливо холодна й прекрасна Котіяр створюють образ, який дійсно вартий уваги.

Найзначнішим фільмом конкурсу (досить очікувано, варто сказати) став "Континенталь 25" румунського режисера Раду Жуде. Кожна його робота стала кіноманським шедевром. Не став винятком і "Континенталь 25".

"Континенталь 25" (сцена з фільму)

Цей фільм пронизаний сарказмом і водночас глибокою трагедією. Він розповідає про докори совісті та про те, як сучасне суспільство намагається з ними впоратися, наприклад, через щомісячні внески в 2 євро на підтримку України. Головна героїня, судова виконавиця, виселяє безпритульного літнього чоловіка з підвалу, і той намагається звести рахунки з життям прямо на її очах. Вона намагається впоратися з відчуттям провини, але, на жаль, ніхто не може її підтримати в цій боротьбі.

Жуде не має високої оцінки людства, і цей фільм є одним з підтверджень того, що він справді правий.

Раду Жуде ставить свій підпис на власному портреті.

На Берлінському міжнародному кінофестивалі існує цікава традиція: перед початком прем'єри місцевий фотограф створює знімки учасників фестивалю. Ці фотографії потім розміщуються в фестивальному палаці, де зірки залишають свої автографи.

Раду Жуде перетворив підпис на плакаті на політичну заяву. Він написав "Fuck Putin + Trump".