Вирішуємо проблеми з пожежами за допомогою конкретних заходів або ж оновлюємо систему. Експерти аналізують політику щодо ветеранів і її наслідки для кожного громадянина України.

Чи вибрати локальні налаштування, чи ж провести повне оновлення системи?

Уявіть собі старий, пошарпаний коцик, що вже має численні дірки та латки. Ось такою є наша державна система. Якісні соціальні послуги відсутні для всіх, а кількість ветеранів зростає – їх вже понад 1,5 мільйона. Тому ми розробляємо цілеспрямовані рішення для них. У лікарнях харчування загалом залишає бажати кращого, і там також перебувають військовослужбовці. Тому ми виділяємо додаткові кошти, щоб забезпечити краще харчування саме для військових, але не для всіх пацієнтів. І таких «латок» потрібно багато в різних сферах.

Це означає, що держава зараз обрала шлях печворку. "Тут шматочок перешили, тут, а часто базова тканина прогнила настільки, що ці шматочки не будуть триматися", -- каже директорка зі стратегічного розвитку БФ "Здорові рішення", правник, керуюча партнерка ILF Тетяна Гавриш.

Фото: БФ 'Здорові рішення' Тетяна Гавриш

Заступник керівника Міністерства ветеранів Руслан Приходько фактично підтверджує, що система функціонує саме так: "На відміну від інших галузей, ми повинні забезпечити і гарантувати ветеранам, що їхнє життя буде комфортним. Як цього досягти? Через реалізацію політики. Коли всі механізми та сфери працюватимуть бездоганно, можна буде стверджувати, що це вже не є необхідним".

Хто ж такий ветеран?

Усі експерти, які були опитані в рамках цього проєкту, відзначають, що в Україні існує глибоко вкорінене сприйняття ветеранів, яке асоціюється переважно з учасниками Другої світової війни та військовими конфліктами в Афганістані.

"Відповідно до цієї рамки, ветеран -- це щось атономізоване, юніт, який відривається від суспільства, покривається капсулою якихось пільг, якихось соціальних послуг, але існує вже поза суспільним життям, поза щоденним", -- каже Тетяна Гавриш.

Хоча наша війна, що розпочалася у 2014 році, надає новий контекст.

Коли я одягнений таким чином, виникає думка: "Ну, рука не функціонує — впав на лижах!" Коли я перебував у лікарнях, ніхто не ставив запитань. Було зрозуміло, що влітку 2022 року лижі в Харківську область не привозили, — ділиться своїми роздумами ветеран та голова Громадської антикорупційної ради при Міністерстві оборони Юрій Гудименко. — Але це питання стосується психології. Суспільство не зробило важливого висновку: ви не знаєте, як виглядає ветеран війни. Він може бути будь-яким. У Києві півміста завісили білбордами з зображеннями панків, реперів — усі вони є тут. Війна триває довго, і є люди, які були демобілізовані досить давно. Вони можуть носити елегантні костюми або мати ірокез. Це може бути тендітна дівчина чи навпаки. Це може бути абсолютно будь-хто. Тому гідність повинна поширюватися на всіх.

Сучасний ветеран в Україні – це особа різного віку, від молодих людей, які ще не досягли 30, до тих, кому за 60. Це можуть бути як чоловіки, так і жінки. Серед них є підприємці, а також ті, хто не встигли пожити в цивільному світі або отримати освіту, адже пішли на захист своєї батьківщини. В загальному, це люди, які мають значний досвід цивільного життя, зазначає Івона Костина. "Такі особи приєднуються до армії під час активної фази конфлікту, і на них впливають не лише військові обов'язки. Після служби вони повертаються до мирного життя. У нашій країні вже немає добровольчих формувань, а також строкової служби у традиційному розумінні; натомість існує мобілізаційна служба. Отже, концепція ветеранства – це досвід, що відкритий для розвитку та адаптації."

Фото: EPA/UPG

Тобто в Україні ветераном може стати будь-хто. Це вже величезна група людей, і вона буде ще більшою. Проста математика:

у нас уже понад 1,5 млн ветеранів і ветеранок; за прогнозами уряду, після війни матимемо 5-6 млн ветеранів і їхніх родин; за прогнозом Інституту демографії, до 2033 року, скоріш за все, нас буде десь 26 млн.

Отже, кожен п'ятий українець стане ветераном або ж членом родини особи, яка була ветераном.

Але як ми сприймаємо ветерана після його повернення? За словами Руслана Приходька з Міністерства ветеранів, "це особа, яка виступає лідером у суспільстві, здатна забезпечити не лише себе та свою сім'ю, але й надавати підтримку іншим, що говорить про гідність та успішність".

Проте нам ще потрібно досягти цієї соціальної структури.

Герой, але борись за обіцяні переваги.

Держава продовжує зусилля, щоб об'єднати те, що, здавалося б, не можна поєднати: піднесення військового досвіду до сакрального статусу та глибоко вкорінений радянський патерналізм.

Отже, з одного боку, державні органи проголошують наших ветеранів героями, а з іншого - запроваджують систему пільг, яка призводить до частих суперечок між ветеранами та водіями в маршрутках через безкоштовний проїзд. І знову ми стикаємось із наслідками нашого пострадянського спадку.

Група експертів згадує, яким чином була розроблена існуюча система пільг для ветеранів.

Зображення: Макс Требухов та Юрій Гудименко

"У період написання більшості законодавчих актів, що стосуються ветеранів, а саме в 1990-2000-і роки, парламентарі створювали ці нормативні акти з метою отримання голосів на виборах. Це стосувалося, в основному, ветеранів радянських воєн, Другої світової війни та частково миротворців, - зазначає Юрій Гудименко. - Водночас вони усвідомлювали, що з кожним роком ветерани вмирають, адже більшість з них - це ветерани Другої світової. Це означає, що щороку фінансове навантаження на бюджет зменшується, відкриваючи можливості для нових ініціатив, що можуть принести голоси на майбутніх виборах."

Однак спочатку настав 2014 рік, а потім 2022-й. Протягом цих років кількість ветеранів зростала стрімко: "Але законодавство не можна просто скасувати, - зазначає Гудименко. - Виявилося, що для сотень тисяч ветеранів ці кілька десятків пільг все ще діють. Проте в якийсь момент їх реалізація зупинилася. Адже одне діло - планувати забезпечити житлом 10 000 осіб, і зовсім інше, коли на житло претендують сотні тисяч. Це фізично неможливо. Та ж ситуація стосується й компенсацій за проїзд, комунальні послуги та інші витрати. Наша країна не є багатою, і з 2014 року ми ведемо війну. У нас немає такого бюджету, щоб виконати обіцянки, дані державою людям на кшталт мене".

Image: facebook/Ruslan Prykhodko Ruslan Prykhodko

Його слова підтверджує й Руслан Приходько: "Класичний приклад: завжди буда колишня виплата до п'ятого травня. Історія її виникнення - просто десь в 1998-му році перед виборами ветерани Афганістану пропонували якісь варіанти. У нас не так багато варіантів як у держави. Держава вимушена проводити реформи. Вимушена структурувати і шляхом аудиту трансформувати напрямки, витрати ресурсу. Сьогодні ми таку модель фінансову описуємо в рамках реформи всієї ветеранської політики".

Бо якщо держава не здатна виконати обіцянки, що ми будемо мати? Соціальну напругу і конфлікти всіх з усіма. Наприклад, у травні 2025 року в львівському Ощадбанку ветерана обслуговували поза чергою, як це передбачено правилами, на що відвідувачі відкрито почали його ображати. Також регулярними є конфлікти водіїв маршруток з ветеранами через право безоплатного проїзду.

"... у сфері транспорту в Чернігові нас неофіційно іменують "покемонами". Мовляв, ми якісь шаромузики, що живуть на халяву, розумієте? І тоді вони кажуть: "О, покемон прийшов"" - наводить слова ветерана дослідження Українського ветеранського фонду.

Ще один ветеран в іншому дослідженні Українського ветеранського фонду зазначає, що процес адаптації є складним через існуючі стереотипи щодо ветеранів: "Цивільні люди вважають, що ти отримав статус ветерана лише для того, щоб отримати якісь пільги або привілеї. Я, як особа з інвалідністю 2 групи, намагаюся не просити про допомогу, поки це не є абсолютно необхідним".

Фото: dneprlife.net

Дослідження показує, що надання пільг може призводити до виникнення стереотипів щодо ветеранів, які сприймаються як нездатні до праці громадяни, що потребують підтримки від держави та суспільства.

Юрій Гудименко підкреслює, що в Україні існує певний дисбаланс у сприйнятті ветеранів: "На жаль, ветерани не розглядаються з психологічної точки зору як частина оборонного сектору. Хоча вони є резервом для майбутніх конфліктів і повинні слугувати прикладом для наступних поколінь, їх сприймають переважно як елемент соціальної політики. Нещодавно в Офісі Президента виникли пропозиції, щоб ліквідувати Міністерство у справах ветеранів і передати його функції до Міністерства соціальної політики, а не Міністерства оборони. Це питання не лише соціальних пільг і пенсій. З точки зору управління, кожне міністерство повинно мати відповідний парламентський комітет. Міністерство соціальної політики має комітет, що займається соціальними питаннями, але Міністерство у справах ветеранів не має свого комітету, лише підкомітет у рамках соціального комітету. Про що ми можемо говорити в такій ситуації?"

Чи свідчить наявна державна структура про те, що ветерани фактично виключаються з активного життя суспільства? Незважаючи на численні програми щодо оренди та придбання житла, бізнес-інкубаторів і т.д.? Тетяна Гавриш згадує зустріч у Міністерстві охорони здоров'я, під час якої вона стала свідком того, як чоловіка з двома високими ампутаціями піднімали охоронці на руках, аби потрапити до кабінету міністра: "Це було принизливо. Таке враження, що ми, як суспільство, не сприймаємо їх як активних учасників. Вони потрібні нам не лише для перемоги у війні, але й для відновлення. У нашій свідомості ми, по суті, виключаємо їх".

"Моя мета – подолати радянське сприйняття терміна 'інвалід'. Сьогодні ми розвиваємося в культурному, філософському та інфраструктурному аспектах, щоб кожна людина могла вільно жити, не залежачи від свого фізичного або психічного стану", - зазначає Руслан Приходько.

Фото: EPA/UPG Окрема система послуг для ветеранів - подорожник на відкриту рану?

Тут ми стикаємось зі спокусою, яка постійно переслідує політиків: у часи, коли існує безліч проблем – радянська спадщина все ще відчувається, законодавство застаріле, а старі еліти намагаються зберегти статус-кво – виникає небезпека обрати ризикований шлях. Це може призвести до спроби латати системи, які вже зазнали серйозних ушкоджень і потребують радикального оновлення.

Наприклад, в Україні існує проблема з недостатньо розвинутою системою соціальних послуг, яка не була реформована. У зв'язку з цим, держава вирішила створити спеціальні підрозділи помічників для ветеранів. Наразі їх кількість складає близько 2500 осіб. Основне завдання цих спеціалістів полягає в наданні підтримки родинам ветеранів під час процесів лікування, реабілітації та інші важливі етапи.

Міністерство ветеранів вважає створення мережі ветеранських центрів по всій країні своїм ключовим проєктом на 2026 рік.

Крім того, вводять тривале домашнє обслуговування виключно для ветеранів, які мають складні діагнози, спричинені бойовими травмами.

В інших напрямках також спостерігаються ініціативи. Проте це не єдина ефективна система для всіх. Насправді, це небезпечний шлях, що супроводжується певними ризиками.

Наприклад, у Сполучених Штатах існує окрема система медичного обслуговування для ветеранів, яка була створена після Другої світової війни. "В Україні відсутня така паралельна система для ветеранів, і ми не можемо собі це дозволити," - зазначає Івона Костина.

Зображення: Veteran Hub, автор Івона Костина.

Тетяна Гавриш зазначає, що нині ветерани та ветеранок сприймають як окремий елемент суспільства, про який потрібно "попіклуватися". Це сприйняття часто асоціюється з тягарем для суспільства: "Коли для ветеранів створюють окремі програми у системі охорони здоров’я або призначають спеціальних фахівців у громадах, ми фактично ізолюємо цих людей. Це можна назвати позитивною дискримінацією, але насправді ми стикаємося з їх маргіналізацією".

Група фахівців висловила думку, що роль помічника ветерана є надзвичайно важливою, проте вона в основному відповідає обов'язкам соціального працівника, якого слід додатково підготувати. На їхню думку, не варто створювати паралельну структуру. "Якщо ми стверджуємо, що ветерани завжди потребують допомоги, то який сигнал ми тоді передаємо?" - риторично запитує Тетяна Гавриш.

Чому ж держава обирає метод тимчасового вирішення проблем, замість того, щоб розробити єдину, інтегровану систему для всіх? Адже ми стикаємося з викликами тут і зараз.

"Усі знають про основні проблеми, але коли в центрі уваги опиняється ветеран, ситуація набуває зовсім іншого відтінку. Саме тоді ми згадуємо про наше загострене почуття справедливості. Повернувшись з війни, людина просто прагне, щоб інші виконували свої зобов'язання щодо неї належним чином. Нічого зайвого, нічого більшого. Якщо ви надаєте якусь послугу, робіть це якісно", - зазначає Руслан Приходько, заступник міністра у Міністерстві у справах ветеранів.

Фото: EPA/UPG Родина ветерана у парку в Києві, 29 травня 2024 року.

Таким чином, ми частково адресуємо проблему, але нам терміново потрібні зміни в усій екосистемі. Адже сьогодні така підтримка потрібна ветерану, і вона забезпечена в рамках окремої системи, але що робити, якщо завтра така ж допомога стане необхідною його матері, сестрі, коханій, онуку, близькому другу чи хрещеному?

Ветерани пройшли через досвід, який привів їх до станів і ситуацій, з якими раніше стикалися інші: літні люди, діти, діти з особливими потребами, особи з вродженими інвалідностями, люди, які стали жертвами дорожньо-транспортних пригод, а також ті, хто втратили економічну активність або не мали можливостей для її набуття. Івона Костина зазначає, що ці категорії населення часто залишалися поза увагою суспільства. Однак нині все змінилося. Тепер у подібні ситуації потрапляють переважно молоді чоловіки, які мають сім'ї, соціальний капітал і досягнення в цивільному житті, здатні продовжувати заробляти. І раптом вони виявили безліч проблем, які раніше не були в центрі уваги. Цей момент є для мене особливо тривожним, оскільки ми в кризовий час бачимо потреби цієї групи, а в майбутньому будь-хто з нас може опинитися в подібній ситуації. Це унікальна можливість змінити умови як для себе, так і для тих, хто служитиме завтра, а також для людей, які зіткнуться з такими потребами через 20 років.

Системні рішення мають складний характер. Це безперервний процес взаємодії між міністерствами, урядом, Верховною Радою, Офісом Президента, громадами, активістами, експертами та іншими зацікавленими сторонами.

Ми, звісно, можемо продовжувати ліпити латки. А можемо перешити нарешті саму тканину. Бо що заводиться в старих коциках? Міль. Ми тільки починаємо розгортати тему, тому стежте за нашими сторінками, підписуйтеся на Уoutube-канали, ставте свої запитання і діліться власним досвідом. І напишіть, кого з експертів ви б хотіли почути у цьому проєкті.

Фото: EPA/UPG Молодий протезований ветеран проходить повз Народний меморіал загиблим захисникам України на Майдані Незалежності в Києві.