Талановитий український митць Мурашко: шлях від європейського визнання до більшовицької кулі в потилицю.

Цей злочин оточений легендами та традиційними натяками з боку московської влади. Вірогідно, що через понад сто років його розгадати вже не вдасться.

Приблизно о першій годині ночі з 14 на 15 червня 1919 року, неподалік від будинку на вулиці Багговутівській, 25 (тепер відома як Загорівська) у Києві, патруль з матросів-балтійців затримав Олександра Мурашка та його дружину Маргариту Мурашко-Крюгер. Подружжя поверталося додому після відвідування друзів, але в столиці вже діяла комендантська година. "Моремани" вимагали документи, і після їхньої перевірки дружину відпустили, тоді як чоловіка конвоювали "для розгляду". Однак насправді його незабаром застрелили, в характерному для чекістів стилі - в потилицю.

На ранок наступного дня мешканці Лук'янівки виявили тіло чоловіка — українського художника та викладача, одного з засновників Української академії мистецтв (УАН), який на той час виконував обов'язки ректора та голови Ради Академії. Відомості про смерть цього відомого київського митця з'явилися на сторінках більшовицької газети "Известия ВЦИК" 17 червня 1919 року: "Пізніше тіло Мурашка виявили біля будинку номер 18 на Дорогожицькій вулиці. Зловмисники зняли з покійного костюм, персні та забрали гроші". Однак його вдова не погодилася з цією версією, адже "бандити" (можливо, це були чекісти чи анархістські моряки, які виконували накази спецслужб) залишили на чоловікові цінну шпильку та добрі черевики. Небіжчика поховали на Лук'янівському цвинтарі.

Трохи раніше, 5 березня 1919 року, вулицями столиці України знову, вже вдруге після погромів, які понад рік тому здійснювали загони підполковника Муравйова, маршували підрозділи більшовиків, а війська Директорії УНР на чолі з Симоном Петлюрою відкочувалися на захід. Це було вже друге "пришестя" московських більшовиків, підтриманих місцевими колабораціоністами на чолі з Миколою Щорсом. Саме влітку 1919 року більшовики, на фоні поразок на фронтах - і від білих росіян, і від українців, розпочали шалений терор в Києві, Харкові, Полтаві. Однією з жертв червоних окупантів і стала людина з проукраїнськими поглядами.

...Серед вітчизняних художників усіх часів Олександр Олександрович Мурашко (1875-1919) займає зовсім осібне місце. Самобутній митець, якого багато фахівців вважають першим імпресіоністом, насправді синтезував у своїй творчій манері цілу низку стилів і напрямків. І головне: його картини в Західній Європі мали шалений успіх, про який тільки мріяли багато художників.

Олександр Мурашко, котрий на світ з’явився під прізвищем Крачковський, народився 26 серпня 1875 року (за старим стилем) у Києві. Він був дитиною, народженою поза шлюбом. Його мати, Марія Крачковська, вирішила віддати хлопчика на виховання родичам у Борзну, що на Чернігівщині, де за його долю відповідали бабуся та дядько. Лише через вісім років, після того як мати вийшла заміж за іконописця Олександра Мурашка в Чернігові, вона забрала сина до себе. Вітчим виявився суворим і деспотичним, наполягаючи на тому, що пасинок повинен працювати виключно в майстерні як художник, що створює релігійні ікони.

У процесі тривалої та суперечливої реконструкції Володимирського собору, де його вітчим працював як майстер з оздоблення, юнак зустрів видатних представників мистецтва, серед яких були Віктор Васнецов, Михайло Нестеров і Михайло Врубель. Ці художники помітили в ньому значний талант, що обіцяв великі перспективи.

Після втрати матері, у віці 18 років молодий чоловік був офіційно усиновлений і отримав нове прізвище – Мурашко. Раніше він вже був направлений до Києва, щоб навчатися в Рисувальній школі, заснованій його рідним братом вітчима – відомим українським художником-реалістом Миколою Мурашком.

Незабаром під патронатом відомого київського мистецтвознавця та художнього критика Адріяна Прахова, який очолював групу художників, що розписували Володимирський собор, а також за підтримки таких митців, як Васнецов і Нестеров, 19-річний молодик вирушає до Санкт-Петербурга. Тут він стає студентом Вищого художнього училища при Академії мистецтв, де навчається в майстерні свого земляка Іллі Рєпіна. Його дипломна робота — історична картина "Похорон кошового" (1900) — здобула перше місце серед курсових проектів, продемонструвавши, що на світовій арені мистецтва з'являється майстер високого рівня. Для цієї картини позував Михайло Старицький, видатний український письменник та театральний діяч. Робота, що справила значний резонанс серед художників та експертів, була придбана музеєм Академії мистецтв і нині прикрашає експозицію Національного художнього музею в Києві.

Отже, після того як Олександр Мурашко здобув золоту медаль і титул художника, а також щорічну стипендію у розмірі 2000 карбованців, він вирушає в подорож до Західної Європи на пенсії. Спочатку він відвідує Італію, а потім продовжує свій шлях через Австрію, Німеччину та Францію.

Олександр Мурашко, черпаючи натхнення з найкращих традицій "передвижників" та реалістів, таких як Карл Брюллов і Ілля Рєпін, а також під впливом своїх перших наставників — дядька Миколи Мурашка, Миколи Пимоненка та Віктора Васнецова, пройшов шлях навчання в Парижі та Мюнхені. Ці міста, хоч і визнані, але дуже різні у світі мистецтва, стали для нього ареною для численних експериментів. Мурашко не відкидав реалізму у своїй творчості, але з роками все більше занурювався у пошуки нових живописних форм і засобів вираження.

Безсумнівно, у Парижі він відкрив для себе творчість таких видатних імпресіоністів, як Каміль Пісарро, Альфред Сіслей, Клод Моне та Едґар Деґа. Також у знаменитому Луврі він насолоджувався картинами свого улюбленого іспанського майстра Дієго Веласкеса. У Мюнхені та Відні Олександр Мурашко захоплювався німецькими та австрійськими інтерпретаціями стилю модерн, відомими як "югендстиль" та "сецессіон". Водночас у Франції набував популярності стиль "ар-нуво" (нове мистецтво), який мав своїх видатних представників, серед яких були чеський художник Альфонс Муха і француз Моріс Дені.

Поступово Олександр Мурашко все більше, чи точніше -- майже виключно, звертається до портретного живопису. Тяжіння до створення непарадних портретів проявилося у митця ще в молодому віці, під час роботи у іконописній майстерні вітчима.

Величезна колекція жанрових картин художника, створених на самому початку XX століття, викликала яскраву та схвальну реакцію як глядачів, так і мистецтвознавців. Серед них можна виділити роботи "Парижанки. Біля кав'ярні" (1902-1903), "Дівчина в червоному капелюсі" (1903) та "На ковзанці. Портрет Олександри Іванівни Мурашко" (1905).

Як зазначала українська мистецтвознавиця Валентина Рубан, художник "широко і сміливо" підходив до зображення людини. Він не надавав великого значення побутовим деталям, віддаючи перевагу напівжанровим образам. З невеликими винятками, його персонажі зазвичай представлені в знайомому оточенні, але майже завжди позбавлені активних дій. Натомість, у його роботах чітко простежується органічний, хоч і акцентований, елемент взаємодії моделі з глядачем – погляди персонажів у Мурашка майже завжди спрямовані на того, хто їх спостерігає. Особливо яскраво проявляється внутрішня свобода художника в портретах, створених у період з 1901 по 1910 роки.

Олександр, перебуваючи у столиці Франції, регулярно надсилав свої художні твори до Академії, де їх завжди високо оцінювали. Молодому митцеві двічі продовжували термін навчання. Лише у 1904 році він повернувся до Санкт-Петербурга, але вже з Мюнхена. Однак у Санкт-Петербурзі панувала неспокійна атмосфера, оскільки Перша російська революція була в розпалі. Наступного року Олександр Мурашко вирушив у нову подорож разом із видатним українським промисловцем і меценатом Олександром Терещенком, сином відомого Ніколи Терещенка. Вони відвідали Францію, Італію, Алжир та Туніс.

Після повернення до Російської імперії він недовго залишався у Санкт-Петербурзі, а згодом вирушив назад до рідного Києва. У цьому місті, де панував яскравий колорит і сонячні промені, художник активно долучився до заснування Київського товариства художників. У 1913 році він також відкрив власну художню студію, де організував уроки живопису та малювання.

"Навесні 1909 р. О.О. Мурашко вперше бере участь у міжнародній художній виставці у Мюнхені, де його картини "На ковзанці..." та "Карусель" дістали найвищу оцінку, а митця запрошено для участі у виставках у Берліні, Відні, Амстердамі та інших європейських мистецьких центрах. Як відзначає Микола Бурачек, "художник був закоханий у життя, умів знайти у буденному реалізмі дійсності і красу, і поезію. При тому завжди залишався сам собою. Жагуча пристрасть до кольору, до ефектів сонячного світла, до різнобарвних нюансів виявляли в Мурашкові справжнього сина України, її сонця, її мальовничого різнобарв'я" (Ольга Друг, Дмитро Малаков. "Особняки Києва", К., "Кий", 2004). На жаль, слід картини "Карусель" губиться у бурхливому XX столітті, її місцезнаходження невідоме й досі. Роботи Олександра Мурашка стали окрасою художніх музеїв у Будапешті, Бухаресті, Нью-Йорку, Мюнхені, він бере участь у славетному Венеційському бієнале, престижних виставках у Берліні, Дюссельдорфі, Кельні...

У 1909 році Олександр Мурашко укладає шлюб з Маргаритою Крюгер, яка стає не лише його помічницею, а й натхненням. Її старша сестра, Анна Крюгер, була художницею і вчителькою, а також дружиною Миколи Адріяновича Прахова — сина Адріяна Прахова, який відіграв важливу роль у житті та творчому становленні Олександра Мурашка. Таким чином, їхні долі переплелися, і Олександр з Миколою стали родичами.

У недавні роки своєї творчості художник все частіше зосереджується на українських мотивів, створюючи такі роботи, як "Зима" (1905), "Селянська родина" (1914), "Праля" (1914) та "Продавчині квітів" (1917).

На початку Національної революції 1917–1921 років художник активно долучився до формування Української держави. Він став одним із засновників Української академії мистецтв, а на першій зустрічі очолив одну з двох майстерень живопису (іншу очолював художник Федір Кричевський, молодший брат відомого архітектора та живописця Василя Кричевського). Серед тих, хто заклав основи цього мистецького осередку, були знакові постаті українського мистецтва: Михайло Бойчук, Микола Бурачек, Абрам Маневич, Георгій Нарбут та інші.

Трагічна загибель Олександра Мурашка від московських червоних окупантів сталася в розпал його творчого розквіту. Він не досяг навіть 45 років. Ілля Рєпін, відомий художник, писав Михайлові Нестерову, з яким Олександр Олександрович підтримував дружні стосунки: "Він - найталановитіший та найоригінальніший з усіх моїх учнів". Така висока оцінка відомого майстра живопису, серед учнів якого були Борис Кустодієв, Валентин Сєров, Ігор Грабар, Філіп Малявін, говорить сама за себе...