Переформулюй свою свідомість! Чому звинувачення Росії на адресу України в нацизмі виглядають абсурдно, і чи не настав момент, коли Путіну варто заглянути у власне відображення?

Одна з головних проблем, пов'язаних із російським лідером Володимиром Путіним, полягає в його нездатності визнати, що він перебуває у світі ілюзій, який сам створив. Він сам же й обурився на цей світ і тепер намагається з ним боротися. Це призводить до абсолютно абсурдних звинувачень на адресу України. Одним із таких звинувачень, яке періодично підхоплює російська пропаганда, є твердження про прихід до влади нацистів в Україні, що нібито виправдовує необхідність денацифікації країни для забезпечення миру.

І зовсім не важливо, що ніхто з українських нацистів ніколи не потрапляв в поле зору. Особливо це стосується вищих ешелонів влади. Путін, що сидить у Москві, має свою точку зору.

OBOZ.UA пояснює, що таке денацифікація, які причини її виникнення в українсько-російських переговорах, і ставить риторичне питання: чи не слід росіянам зазирнути у власне відображення?

Знешкодь це.

Термін "денацифікація" безпосередньо асоціюється з подіями Другої світової війни та необхідністю адаптувати післявоєнну Німеччину до нових реалій. Звичайно, не всі німці підтримували нацистський режим, але значна частина населення була під впливом гітлерівської ідеології. Тому виникла потреба вжити заходів для вирішення цієї проблеми.

Британський історик Фредерік Тейлор у своїй книзі "Вигнання Гітлера: окупація та денацифікація Німеччини" писав, що формально членами Націонал-соціалістичної робітничої партії (НСДАП) Німеччини, яку Адольф Гітлер очолював з 1921 року до самогубства у 1945 році, були 8 мільйонів німців з понад 79 мільйонів (перепис за 1939 рік). Але ідеологію нацизму сповідувала не лише НСДАП. До Німецького робітничого фронту входили ще близько 25 млн німців, "Націонал-соціалістична народна благодійність" - ще 17 млн і т. д.

Отже, в кінці війни союзники виявилися в ситуації, коли величезна частина післявоєнної Німеччини потребувала елементарного очищення свідомості, щоб звільнитися від всього того негативу, який був привнесений Адольфом Гітлером та його прихильниками.

Для цього країни антигітлерівської коаліції у серпні 1945 року на Потсдамській конференції затвердили програму денацифікації, яка повинна була усунути від влади (у тій чи іншій формі) усіх причетних до нацистського режиму, а паралельно - провести демократизацію суспільства та державних інститутів.

Якщо говорити відверто, Україна вже пройшла свій процес "денацифікації", до якого так прагне московський диктатор. Лише він мав іншу назву і не був спрямований проти нацистів. Ви пам'ятаєте про декомунізацію? Ось це і є те саме!

Демократизація владних інститутів і суспільства? Зроблено!

Усунення від влади політиків, які намагалися розвалити країну зсередини і штовхнути її у вир громадянської війни. Зроблено (на жаль, не остаточно, але прогрес є прогрес)!

Віддалитися від Москви, яка стала сучасним символом нацизму, - це виконано!

Загалом, перш ніж Путін або будь-хто інший почне говорити про денацифікацію України, потрібно дати відповідь на одне важливе питання:

Де ж тоді цифрова трансформація?

Чи може статися так, що українці настільки захопилися демократією, що не усвідомили, як на їхній території почав розповзатися нацизм? Давайте спробуємо з'ясувати, з чого все почалося.

Умовною початковою точкою був третій президент України Віктор Ющенко, який пішов проти нав'язаної радянсько-російською пропагандою думки про те, що Степан Бандера, Роман Шухевич, діячі ОУН та воїни УПА - "бандітскоє отрєбьє". Виявилося, якщо суспільству дати нормальну інформацію та пояснення про минуле, то всі страшилки про "пасобніков нацистов" перетворюються на причини для жартів.

Звичайно, в Україні залишалися різноманітні проросійські маргінали (та й не лише вони), які продовжували підтримувати московські заяви про нібито реабілітацію нацизму в нашій країні тощо. Проте, окрім смолоскипної ходи на честь дня народження Бандери, яка викликала більше занепокоєння в Кремлі, ніж у самій Україні, жодних "бандерівських" революцій тут не сталося. Ця хода перетворилася на символ вшанування людини, яка боролася за незалежність України.

Невдовзі після цього інтерес до Бандери почав знижуватися, оскільки кремлівська пропаганда справила вплив на частину населення. Це призвело до приходу до влади забороненої нині в Україні Партії регіонів та майбутнього президента-втікача Віктора Януковича. Вони стали одними з перших представників влади в Україні, які активно просували російську пропаганду та скарги на утиски російськомовного населення. Також варто згадати відоме висловлювання "Донбас годує всю Україну", хоча згодом стало зрозуміло, що цей регіон насправді є дотаційним і витягує ресурси з державного бюджету, але це вже інша тема.

Янукович та його оточення настільки розгулялися після повного "захоплення" влади (Партія регіонів контролювала президента, Кабінет Міністрів та, з великими труднощами, Верховну Раду. - Ред.), що вирішили зупинити євроінтеграційний курс України і здійснили різкий поворот на 180 градусів — прямо до Москви.

Суть проблеми полягала в тому, що українці, які виступили проти Януковича під час Помаранчевої революції 2004 року, вже усвідомили, що об'єднання в потрібний момент може створити справжні дива. Тим часом Янукович разом зі своїми кураторів з Кремля вирішили знову повторити помилки минулого, сподіваючись, що контроль над правоохоронними органами та застосування сили, які у 2004 році не спрацювали для Леоніда Кучми, змінять ситуацію на свою користь.

Можливо, події розвивалися б зовсім інакше, якби на дії правоохоронців не з'явилася гідна реакція - молоді активісти з громадського (а згодом і військово-політичного) руху "Правий сектор", які були готові боротися за своє майбутнє, навіть якщо це вимагало б жертв.

Вони стали новою мішенню для кремлівської істерії про "завзятого націоналізму" і майбутньою страшилкою, якою намагалися налякати населення сходу України та Криму.

Проте "Правий сектор", а також ВО "Свобода" і інші націоналістичні рухи так і не змогли стати дійсно впливовими політичними силами в Україні, хоча вони й виконували роль певного голосу (а іноді - й сили) народу.

Крім того, важливо уникати мовних ілюзій, в які потрапив Путін і його оточення. Попри те, що терміни «націоналізм» і «нацизм» звучать подібно, їх значення кардинально різниться. Український націоналізм спрямований на захист української держави та її національної ідентичності, а не на те, щоб піднести себе над іншими народами чи знищити їх.

Що ж до "утисків" російськомовних ... А чи не дивно, що українці в Україні на 20-й рік незалежності все ще змушені були виборювати право читати книги чи дивитися кіно українською? Питання риторичне...

Але хочеться поставити риторичне питання і "старшим браттям" (Адольф з пекла передає вітання адептам вищості однієї нації над іншою): а ви давно в дзеркало дивилися?

На зеркало неча пенять, коли рожа крива (с) Гоголь

Поки в Кремлі кричали про "вовка" в Україні, на вулицях Москви підіймали голови ті, хто почав вголос кричати "Россия для русских", обурюватися через вулицю Кадирова в Москві, наплив в столицю РФ "нєрусскіх" і інші страждання ісконно "русской души".

Безумовно, Путін ніколи прямо не ідентифікував себе з цим рухом (принаймні в офіційних заявах), проте його близький соратник Дмитро Рогозін (майбутній керівник "Роскосмосу" і, за прогнозами, "сенатор" від тимчасово окупованої Запорізької області в 2025 році) ще до того, як Ілон Маск зробив це популярним, демонстрував "зігування". Цікаво, що відео з його публічними емоціями можна легко знайти в інтернеті, але воно обривається якраз у момент, коли Рогозін робить явний жест "від серця до сонця", вигукуючи "Слава Росії". Проте, інтернет має здатність зберігати все. Отже, знайомтеся, пані та панове: Рогозін.

І, що цікаво, "Слава Росії", на відміну від "Слава Україні", в РФ чомусь не вважається нацистським вітанням. Але чи варто шукати логіку там, де здоровий глузд замінили пропагандою?

Той самий Рогозін разом зі своєю політичною силою "Родіна" у 2005 році виступав на виборах з обіцянкою "очистити Москву від сміття", маючи на увазі представників інших національностей, яких доброзичливі росіяни називають, м’яко кажучи, непристойними термінами. Інтернет все фіксує - перевірте самі:

Отже, поки Путін маніпулював конституцією Росії на свій розсуд, зрештою "обнуливши" її, оскільки вона ставила йому перешкоди на шляху до статусу російського фюрера, в країні активно розвивався так званий рашизм — російський націоналізм, що дивно нагадує німецький нацизм, який ставить росіян вище представників інших націй.

Український політолог Антон Шеховцов, який писав наукові роботи про зв'язок ультраправих із Росією, свого часу відзначав, що саме після Революції троянд в Грузії та Помаранчевої революції в Україні Кремль вдався до стратегії "контрольованого націоналізму".

"Контрольований націоналізм являє собою стратегічне використання націоналістичних груп у певних політичних контекстах. У багатьох випадках влада підтримувала націоналістів для зміцнення свого режиму і протидії загрозам, пов'язаним із кольоровими революціями. Вони вважали, що підтримуючи ці радикально-націоналістичні рухи, зможуть зменшити ймовірність того, що націоналісти стануть дестабілізуючою силою для чинного режиму," - зазначив він.

Врешті-решт, Кремль не лише взяв під контроль російський націоналізм, а й повністю його асимілював. Тих, хто виступив проти Москви під час вторгнення в Україну в 2014 році та анексії Криму, просто усунули, а решту інтегрували в пропагандистську кампанію "руского міра", яка почала звучати з усіх можливих джерел.

Саме тут уже пішли відверті заяви про вищість росіян не лише на пострадянському просторі, а в глобальному сенсі. Адже нація, влада якої не здатна забезпечити мінімальні потреби для виживання своїх людей у селах чи трохи поодаль від столиці, раптом вирішила, що вона не просто має якесь значення в історичному контексті, а ледь не обрана Богом...

У голови росіянам почали дедалі активніше (до купи із тезою про "націю, що перемогла нацизм") заливати помиї про націю здорового глузду, націю суспільної моралі і т.д. І це все в країні, де лише за офіційними даними щороку близько 1200 жінок гинуть від рук свого партнера чи родича.

Ось вам альтернативна версія: "Це щось на кшталт 'росія всіх переможе'..."

Вторгнення Росії в Україну в 2022 році ще більше загострило націоналістичні настрої в РФ. Поки диктатор Путін у своїх нічних промовах говорив про демілітаризацію, денацифікацію та інші вигадки, російські війська були відправлені в Україну не лише для скидання влади чи захисту нібито пригноблених російськомовних, а щоб покарати "зрадників русского мира": знищити, калічити, вбивати. Чоловіків, жінок, дітей — усіх без винятку. Буча, Маріуполь, Херсон та багато інших українських міст стали свідками жахів, які принесли з собою "визволителі" на чужу землю.

Розкажи мені, ким є твій товариш.

Цікаво відзначити, що звинувачення українців у нацизмі абсолютно не суперечить тісним зв’язкам Кремля з праворадикальними групами в Європі. Згідно з даними Інституту політичного капіталу, на 2015 рік 15 ультраправих партій Європи відкрито підтримували Росію.

Крім того, Кремль активно підтримував своїх правих союзників у Європі, вдаючись до різноманітних фінансових механізмів. Однією з таких фігур стала Марін Ле Пен і її партія "Національний фронт". Існують підтвердження того, що Ле Пен отримала кредит на кілька мільйонів євро від маловідомого російського банку, який згодом збанкрутував. Тому не дивно, що її висловлювання щодо Путіна були настільки прихильними.

Однак, безумовно, вона не була єдиною: згадати варто угорське угрупування "Йоббік", грецьку партію "Золотий світанок", болгарську "Атака", італійську "Форца Італія" та численні інші.

Експерти зазначають, що для Путіна співпраця з правими політичними силами є важливою не лише для дестабілізації європейської спільноти та просування інтересів Москви в ЄС, але також для підвищення легітимності Росії як геополітичного актора. Важливо відзначити, що всі ці праві союзники Кремля виступали спостерігачами на так званому референдумі в Криму.

Проте, в свідомості росіян українці все ще чомусь асоціюються з нацистами.

У цьому контексті Кремль та його пропагандисти згодом безпосередньо починають формувати з України карикатурний образ чудовиська. Американський історик Тімоті Снайдер справедливо підкреслив цю тенденцію:

"Якщо ви не любите гомосексуальних людей, вони скажуть вам, що всі українці геї. Якщо ви не любите нацистів, вони скажуть вам, що всі українці нацисти. Якщо ж вам подобаються нацисти, вони скажуть вам, що всі українці - євреї".

У статті для The Washington Post, опублікованій 23 березня 2022 року, Снайдер підкреслював, що для Путіна концепція денацифікації є всього лише виправданням для скоєння геноциду.

Для Путіна "денацифікація" є лише прикриттям для вбивств та депортацій. Оскільки поняття "нацист" не має чітких обрисів, воно слугує виправданням для безперервної війни та репресій. Поки українці продовжують боротися, залишатимуться "нацисти", яких необхідно покарати, - зазначав історик.

Снайдер вказував на те, що Путін грубо помиляється, недооцінюючи право України на самоіснування як незалежної країни та національної самобутності українського народу. Проте він не в змозі визнати свої помилки і "намагається пристосувати світ до своїх ілюзій".

Три роки з того часу, і це досі актуально, адже Путін продовжує бути захопленим своїми ілюзіями, знову і знову підкреслюючи необхідність денацифікації та стверджуючи, що Україна не може існувати як незалежна країна.

Його свідомість застрягла на цій оманливій істині, і він продовжує прагнути поширити її серед інших. Виглядає так, що єдиний вихід з цього безумства - нагадати Путіну про трагічну долю Гітлера в квітні 1945 року.