Грифон, сфінкс і леви з львівської "Уолл-Стріт": розповідь про історію кам'яниці у Львові.

Кольоризоване штучним інтелектом історичне зображення будівлі на вулиці Січових Стрільців, 2.

Нещодавно будинок на вул. Січових Стрільців, 2 у Львові відрестарврували, що викликало жваві дискусії. Львівʼяни сперечаються, чи може памʼятка класицизму мати такий яскравий фасад. ZAXID.NET розповідає історію цієї камʼяниці, яку будівничі прикрасили зображеннями міфічних істот.

Як зазначає Ігор Мельник у своїй праці "Вулиці Львова", ця частина центру міста була заснована в 1840-х роках. До цього тут розташовувалися сади ботаніка Йозефа Меєра, через що район отримав назву Маєрівка. Пізніше його перейменували на вулицю 3 травня, на честь дня ухвалення польської конституції.

Спочатку на новій вулиці будували вілли та невеликі приватні палацики. Але вже в кінці XIX століття це була одна з найповажніших у Львові вулиць: там зʼявився урядовий будинок повіту та сервітутів (№8) та будинок Ощадної каси (№2). А зведення поруч Галицького крайового сейму (нині головний корпус ЛНУ ім. Франка) ще більше пожвавило розвиток дільниці.

Вулиця Третього травня (зображення з ресурсу Мандрівки стародавнім кордоном)

У міжвоєнний період ця територія слугувала фінансовим центром міста. Тут розташовувалися численні банківські установи, зокрема Український Центральний кооперативний банк, Варшавський дисконтний банк, Лодзинський депозитний банк, Земський кредитний банк, а також Банківські доми Грюса і Уляма, Польський промисловий та гарантійний банки та інші. Перед початком Другої світової війни цю вулицю часто називали львівською "Волл-Стріт".

Під номером 2 на початку вулиці стоїть найстаріший будинок, який збудували 1847 року для графа Каєтана Карницького у стилі ампіру і бідермаєра. Наріжна камʼяниця має портал з колонами, які підтримують масивний балкон. Чотириповерхова пʼятигранна будівля має внутрішній двір та три сходові клітки, головна з яких декорована колонами такого ж доричного ордеру, як на фасаді.

Схема житлової споруди (з посібника Архітектура Львова)

На різьбленому аттику (оздобленому карнизу на краю даху) стоять два леви, які тримають картуш із зображенням святого архистратига Михаїла. Фасад першого поверху оздоблений рустом, а вікна прикрашали міфічні істоти.

Автори довідника "Архітектура Львова" зазначають, що стиль виконання рельєфів може свідчити про те, що їх створив учень відомого скульптора Шимзера. Імовірно, це міг бути каменяр на ім'я Франц Щудловський, який працював у майстерні неподалік на сусідній вулиці.

Одна з ілюстрацій, що розташована над вікнами (з посібника "Архітектура Львова")

Будівля Карницького на початку XX століття (зображення з довідника "Архітектура Львова")

З 1869 року в цьому місці діяла Галицька ощадна каса, як зазначає Антоній Шнайдер. Через 22 роки її перенесли до новозбудованої будівлі, увінчаній статуєю Свободи на даху, яка нині слугує Музеєм етнографії та художнього промислу. Після цього ця кам'яниця стала чиншовою, де орендували житлові приміщення. На першому поверсі функціонувала цукерня Вогноута і Барона, а згодом там відкрилася кав'ярня "Центральна".

На початку двадцятого століття цей будинок був у власності родини Шемеловських. У його приміщеннях розташовувалася Спілка польських підприємців і виробників, а на нижньому поверсі функціонувала кімната для сніданків та ресторан, що належав Мусяловичу і Яніку. Наприкінці 1930-х років тут з'явилося бюро постачання будівельних матеріалів, яке очолював Станіслав Матальський.

Кав'ярня "Мусяловича та Яніка" (зображення з блогу Мандрівки старими межами)

У часи Радянського Союзу елегантні ресторани поступилися місцем кафе "Чанахи". У 2011 році тут з'явився виномаркет. Під час реставраційних робіт у 1990-х роках будівля мала світло-пісочний відтінок, але нещодавно, після виконання нових робіт, фасад повністю змінився на теракотовий колір.

Сучасний вигляд будівлі (зображення Олени Кондратюк)

Львівʼяни розділилися думками: одним подобається, інші критикують. Історичні довідники та чорно-білі фотографії не дають відповіді, який колір будинку був первісно. Однак архітекторка Оксана Бойко вважає, що теракотовий непритаманний стилю класицизм. Також після ремонтних робіт на даху будівлі зʼявився мансардний поверх.