Христина, волонтерка на Ювілеї в Римі, розповідає про важливість ділитися переживаннями з України - Vatican News.

Щодня Рим приймає безліч паломників, які прибувають, щоб взяти участь у прощі на честь Святого Року і пройти через Святі Двері папських базилік. Тут їх зустрічають та підтримують волонтери – люди різного віку з усіх куточків світу, які віддають свій час на цю благородну справу протягом одного або кількох тижнів. Серед них була Христина зі Львова, яка під час перерви між чергуваннями завітала до нашої редакції, щоб поділитися своїм досвідом.

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан

Вийти з власного "замкнутого кола" і спілкуватися з людьми, аби поділитися не лише болем, який відчувають українці, а й тими цінностями, що підтримують їх у важкі часи. Це стало основною мотивацією для Христини Джугало, студентки четвертого року богословської програми в Українському Католицькому Університеті у Львові, долучитися до команди волонтерів Ювілею. Її завданням є надання допомоги паломникам з різних куточків світу, які приїжджають до Ватикану, щоб пройти через Святі Двері базиліки Святого Петра.

"Паломники надії" - таке гасло оголошує Святого Року. У місцях реєстрації прочан, під час паломницького маршруту та біля входу до базиліки Святого Петра, увагу привертають люди різного віку, що носять яскраво-зелені куртки, символ надії. Це волонтери з різних країн, які вирішили присвятити частину свого часу служінню, аби зробити останній етап паломництва, яке щодня здійснюють тисячі людей на шляху до гробу святого апостола Петра, впорядкованим та сповненим благодаті. Протягом тижня серед них була Христина, яка перед своїм чергуванням завітала до нашої студії, щоб поділитися своїм досвідом.

"Богослов'я — це не лише наука, це глибокий діалог про життя, про те, що наповнює твою душу", - ділиться Христина, відповідаючи на запитання щодо того, що спонукає молодих людей, мирян, вивчати цю дисципліну. "Коли я кажу, що займаюся богослов'ям, багато хто відразу ж запитує: 'Якою професією ти плануєш займатися?' або 'Чи станеш ти монахинею?' Але це не так! Я переконана, що ця програма має на меті навчити нас цінувати важливі речі, розвивати критичне мислення та сприяти побудові нашої країни, ґрунтуючись на цінностях, які нам передає Христос", - підкреслює волонтерка, визнаючи, що саме прагнення ділитися цими цінностями з оточенням стало основною причиною її рішення стати волонтером на Ювілеї.

Прийняттю рішення сприяло досвіду співпраці Українського католицького університету з італійською дієцезією Мантови, де студентка брала участь у літній школі італійської мови, живучи в родинах і спілкуючись з іноземцями. Саме керівник цієї школи запропонував їй подати заявку. "Спочатку я подумала, що це може бути чудово, але водночас й трохи лякаюче. Я не була впевнена, чи мене оберуть. Можливо, я навіть боялася нових умов. Але коли я згадала про гасло нашого університету: свідчити, служити, спілкуватися, це підштовхнуло мене вийти з моєї "бульбашки", де я зазвичай перебуваю, і поглянути на речі з іншого ракурсу," - ділиться Христина. - "Адже насправді те, ким ми є, і те, що ми, українці, переживаємо, важливо розповідати не лише через офіційні канали чи з трибун, а в безпосередньому спілкуванні. Коли ти поруч з іншими людьми і ділишся своїми переживаннями, вони сприймають тебе зовсім інакше, адже бачать твої емоції. Тому для мене було надзвичайно важливо поділитися ситуацією в Україні та розповісти про це людям з інших країн, оскільки я знала, що це волонтерство є багатонаціональним".

Розповідаючи про те, як організована праця волонтерів, студентка з України зазначила, що протягом цього Святого Року можна обрати будь-який тиждень, або й два-три, і зареєструватися на порталі Ювілею. Потрібно також отримати рекомендацію від пароха або керівника церковного руху, тощо. Дикастерія у справах євангелізації забезпечує проживання та харчування безпосередньо на період служіння. Після прибуття волонтери отримують інструктаж, а день розділений на дві зміни. Служіння щодня відбувається у різних місцях: реєстрація паломників, супровід на шляху паломника, зустріч при дверях базиліки. "Волонтери спілкуються з людьми і скеровують їх у правильному напрямку, бо логістика всередині базиліки кожного разу може змінюватися, тому потрібно підказати, де вихід, де можна помолитися, тощо. А також пояснити, що означають "Святі Двері" і коли вони відкриваються. Інколи бувають такі цікаві запитання, на які ти сама, можливо, і не знаєш відповіді, але вони заставляють тебе задуматись і глибше дізнатися про це. Можу сказати, що це виснажує, бо протягом зміни відбувається постійна комунікація. Але ці люди так тебе наповнюють, що потім ти не відчуваєш втоми та чекаєш наступного дня, щоб прийти до них і чимось їм послужити", - зазначила волонтерка.

Проведення вільного часу, як розповіла Христина, волонтери організовують самостійно та зазвичай перебувають разом, здійснюючи екскурсії чи збираючись за спільною трапезою. "Це дуже цінне, бо кожен ділився, як у нього пройшов день, які паломники сьогодні зустрілися йому, з якої він країни, як він переживає свою віру, чому саме так. Мене запитували: "Як ви взагалі живете, як переживаєте своє молоде життя? Як в Україні змінилася ситуація з війною?" Це насправді такий, можна сказати, міжнародний обмін", - підкреслила вона. Студентка розповіла, що чимало волонтерів - це італійці, також і представники старшого покоління, з якими "налагодився дуже класний зв'язок". В її групі була молодь з Коста-Ріки, з Бразилії, з Франції. "І вони деколи дуже дивувалися, що я з України. Дуже класно, що я якось мала змогу поділитися тим, що Україна існує, вона стоїть", - додає наша співрозмовниця.

Перебуваючи за тисячі кілометрів від рідної землі, думки Христини часто поверталися в Україну, до рідних та близьких, які проходять через складні часи. Вона відзначила, що протягом цих днів відчувала гордість за своє українське походження. "Коли в неділю я наділа вишиванку, це стало для мене особливим моментом. Можливо, мій вигляд привертав увагу оточуючих, але це була чудова можливість розповісти про нашу культуру. Це справді те, чим я пишаюся", - поділилася вона. В контексті Ювілею, присвяченого темі надії, Христина вважала, що "всі українці, ми всі, зокрема я, є паломниками надії, адже прагнемо миру, перемоги та віримо, що Бог завжди з нами. Він ніколи нас не залишає". Також вона підкреслила, що спілкуючися з іноземцями, важливо не соромитися своєї мови. "Я помітила, що кожен, хто звертається до тебе за інформацією, бажає спілкуватися їхньою мовою. Ми повинні гордо нести свою мову і навчати інших нашої культури, щоб вони знали, хто ми, українці, яка наша історія, і щоб ми могли пишатися цим", - закликала волонтерка.

Протягом тижня, коли Христина виконувала обов'язки, українські паломники отримали неповторну можливість спілкуватися рідною мовою. "Це були неймовірні емоції, - ділиться волонтерка, - адже навіть якщо ти тривалий час перебуваєш за межами країни, почути знайомі слова: "Слава Ісусу Христу!" або "Привіт!" викликає особливі почуття. Ми обмінювалися обіймами, наче справжня родина. Адже не має значення, що ми не знайомі, чи з якихось різних регіонів — ми всі українці, і наша зустріч тут була особливою".

Протягом Святого Року Рим став справжнім центром, що притягує людей з усіх куточків світу. Не кожен має можливість вирушити в далеке паломництво, але є й ті, хто сумнівається, чи варто це робити. Одна з студенток з України висловлює думку: "Ми повинні використовувати всі можливості, які нам дані, і рухатися вперед, відкриваючи нові горизонти, емоції та переживання. Адже життя варто проживати на повну і з користю". За словами волонтерки, вагання — це природно. "Проте така подорож, це паломництво, ніколи не буде помилкою. Вона символізує ту надію, на яку ми сподіваємося і за яку молимося. Відвідування цієї священної місцини є важливим для кожного з нас. Це — паломництво за мир в Україні. Не можна казати, що Бог не чує наші молитви в Україні. Він чує нас всюди, але тут це відчувається особливо", — говорить Христина, зазначаючи, що важко підібрати слова для опису своїх відчуттів. "Коли ти входиш до базиліки, вся ця архітектура і живопис говорять про велич Господа. Для мене це свідчення Божої величі, пишноти і милосердя, які вражають нас. Тому, відвідуючи базиліки і проходячи через Святі Двері, ми не повинні забувати про головну мету — Христоцентричність, бачити Бога в усьому цьому і дякувати Йому за все", — підсумувала вона.