Хто є користувачем арештованого майна телеканалів Медведчука, Шуфрича та Мураєва, а також які ризики виникають через клікбейтні заголовки в засобах масової інформації?

"ДМ" здійснив аналіз і дослідження тем, які стають предметом обговорення на початку тижня.

Огляд новин та матеріалів від "Детектора медіа".

Привіт! З вами на зв'язку Марина Леончук, менеджерка з комунікацій компанії "ДМ".

За президента Володимира Зеленського держава конфіскувала або наклала санкції на дев'ять мовників. Це канали зрадника й колишнього народного депутата Віктора Медведчука, які офіційно належали його соратнику Тарасу Козаку, -- 112, ZIK, NewsOne; канали депутата забороненої проросійської партії "ОПЗЖ" Нестора Шуфрича -- Перший незалежний та UkrLive; канали екснардепа забороненої партії "Наші" Євгена Мураєва -- "Наш" і "Максі ТВ"; 4-й канал колаборанта Олексія Ковальова та канал арештованого бізнесмена Віталія Кропачова Ukraine World News ("Так TV"). І от що цікаво: майно каналів є, держава ним користується, але держоргани не спішать повідомляти громадськість. Тож Наталія Данькова ретельно пошукала, поговорила з джерелами та знайшла, як і хто використовує техніку підсанкційних і конфіскованих каналів.

На каналі "1+1 Україна" відбулася премʼєра мінісеріалу про депортацію українських дітей "Батьківський комітет", створеного за підтримки USAID у рамках програми TCA. "Вивезення дітей -- це не випадковість і не порятунок. Це добре продуманий злочин", -- підкреслила радниця Президента України Дар'я Герасимчук, яка прийшла на презентацію проєкту напередодні телепрем'єри в київський кінотеатр "Оскар". Нова драма реалістично показує трагедії окупованих територій і боротьбу батьків за майбутнє своїх дітей. "Ми не можемо залишатися осторонь, коли тисячі українських дітей стають жертвами злочинної системи Росії", -- сказала продюсерка серіалу Тетяна Шуліка. А Марія Спалєк, оглядачка "ДМ", шукала відповіді на питання: чому це більше, ніж просто фільм, і як художній контент відкриває очі на масштаби трагедії та надихає на боротьбу. Читайте про це в матеріалі: "Жодна дитина зараз в світі не захищена". Про що розповідає серіал "Батьківський комітет"".

Газета "Рідне місто" -- єдине друковане медіа в Донецькій області, яке не припинило публікуватися після початку повномасштабного вторгнення. Редакція міського тижневика, який майже чверть сторіччя виходить у Мирнограді (до 2016 року -- Димитров), не збирається припиняти роботу навіть сьогодні, коли російські війська впритул наблизилися до міста й безперервно його обстрілюють. "Детектор медіа" продовжує розповідати про українські медіа, які були змушені покинути свої домівки на окупованих або прифронтових територіях, але спромоглися вижити й налагодити роботу на новому місці. Ми вже писали про те, як попри болісну трансформацію їм вдається не лише зберегти зв'язок зі своїми "рідними" аудиторіями, а й розширити їх завдяки новим читачам, слухачам і глядачам. Історія видання "Рідне місто", яку "ДМ" розповідає цього разу, багато в чому схожа з історіями інших "релокантів". Проте є в ній і чимало особливостей. Головний редактор "Рідного міста" Максим Забєля -- про історію видання, роботу в умовах війни та свою віру в майбутнє друкованих медіа.

Хочу поділитися з вами посиланням на статтю Лєни Чиченіної, яка розглядає "журналіста", що нині викликає порівняння з Такером Карлсоном. Ця стаття насправді присвячена двом журналістам — Волтеру Дюранті та Гарету Джонсу, які стали символами контрастних підходів у журналістиці під час жахливих подій Голодомору. Вона показує, як один з них, відданий правді, намагався донести до світу інформацію про злочини радянського режиму, тоді як інший, керуючись політичними інтересами, заперечував цю трагедію, сприяючи замовчуванню мільйонів смертей. Стаття порушує важливі питання про відповідальність журналістів, етичність присудження нагород (адже Дюранті, який заперечував існування Голодомору, досі є володарем Пулітцерівської премії) і необхідність визнання історичної правди.

У своїй творчості українська художниця болгарського походження Йона Тукусер також порушує тему Голодомору. Суспільне представило фільм "Йона. Голодне марення", що розповідає про мисткиню, яка вже понад півтора десятиліття працює над серією картин під назвою "Голод". Протягом цього часу їй вдалося зібрати безліч доказів загибелі близько 100 тисяч болгар з Бессарабії та Таврії внаслідок штучного голоду 1946-1947 років в Україні, а також більше 100 свідчень очевидців. Вона зазначає: "Коли я слухаю цю справжню історію, в якийсь момент я, як творець, починаю перетворювати її у свій власний, не нереальний світ. Голод — це холод, адже немає енергії. Тіло відчуває холод". Зі своєї рідної Бессарабії художниця привезла зерно, роздаючи кожному глядачу пляшечку з ним: "Візьміть, будь ласка. Це зерно надії". Оксана Наумова досліджувала, чому мисткиня назвала це зерно саме так.

Артур Колдомасов та Андрій Пилипенко вивчали, чому деякі кандидати на посади в адміністрації Трампа викликали захоплення у російських пропагандистів та здивування серед американських чиновників і медіа. Основною причиною цього є загроза знищення механізмів стримування новообраного президента, які були окреслені в "Проєкті 2025". У статті розглядається, що саме пише російська пропаганда про потенційні призначення у команді Трампа, зокрема про Ілона Маска, можливого держсекретаря Марко Рубіо (який вважає головною загрозою для США не Росію, а Китай), а також про можливе повернення Джона Реткліффа на пост директора ЦРУ. Які наслідки можуть мати ці призначення для України – дізнайтеся з матеріалу "ДМ" під назвою "Зеленський, гадаю, досі в шоці": про кандидатів у адміністрацію Дональда Трампа та реакцію російських пропагандистів".

"Сталкер" є найпопулярнішою та найвідомішою українською відеогрою, а також найуспішнішою грою, створеною в країнах колишнього СРСР. У 2000-х роках це спонукало російських гравців вважати "Сталкера" своєю власністю. Однак після початку повномасштабної війни та численних злочинів, вчинених Росією, розробники GSC Game World ухвалили рішення відмовитися від російського озвучення та випуску гри на території агресора. В результаті росіяни почали стверджувати, що "Сталкер" більше нікому не потрібен.

А тепер, коли гра "S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля" продалася більш ніж мільйонним (!) тиражем за два дні, у росіян почалися стадії прийняття неминучого. Щоб написати цей текст, наш колега Олександр Морський проглянув майже два десятки найпопулярніших російських ігрових медіа. Ми йому співчуваємо, але текст того вартий.

Після запуску Росією балістичної ракети середньої дальності по Дніпру в інформаційному просторі почали активно з’являтися заголовки про ядерний удар та фрази на кшталт "ми всі загинемо". Безумовно, ми погоджуємося з тим, що врешті-решт кожен з нас зустрінеться зі своєю долею, проте до того моменту наші нерви будуть на межі через інформаційний тиск з боку колег. Як українські медіа "налякають" співгромадян? Чи справді ми всі загинемо? І чому клікбейт еволюціонував від простої дратівливості до реальною загрози, розглянула Катерина Городнича.

На даний момент це вся інформація.

Дякую, що ознайомилися з цим листом до самого кінця.

Ви можете знайти більше творів наших авторів у різних форматах на платформах Facebook, Instagram, Telegram, WhatsApp, Viber, X (Twitter) та на сайті "Детектор медіа". Якщо у вас є зворотний зв'язок, будь ласка, надсилайте його на мою електронну пошту. Ми будемо вдячні, якщо ви порекомендуєте підписатися на цю розсилку своїм колегам та друзям!

На все добре! Разом ми подолаємо все!

Ваша менеджерка з комунікацій "ДМ" – Марина Леончук.