Хто ж такий Іван Труш: викликав гнів Лесі Українки та здобув популярність серед плагіаторів?

Дата народження: 17 січня або інша дата?

У медіа та довідниках часто фігурує дата 17 січня як день народження Івана Труша. Водночас у наукових та музейних джерелах зазначається 18 січня 1869 року. Плутанина виникла через багаторічне копіювання застарілих даних без звірки з архівними матеріалами.

На сьогоднішній день більшість вчених вважають 18 січня правильною датою, проте 17-те все ще залишається популярним вибором.

У 1900 році Іван Труш на замовлення Наукового товариства імені Шевченка створив портрет Леся Українка. Робота відбувалася у складних умовах, під час перебування поетеси в Києві.

Після того як портрет був завершений, він був показаний на виставці в Львові. Проте незабаром Труш вирішив продати оригінал польському колекціонеру Леону Пінінському. Це стало серйозним порушенням угоди для Лесі Українки, адже вона позувала для громадської установи, а не для особистої колекції.

Суперечка між Іваном Трушем і Лесею Українкою носила не тільки професійний, а й особистісний характер. Художник був у шлюбі з Аріадною Драгомановою, яка була двоюрідною сестрою поетеси.

Це означало, що історія з портретом відбувалася в межах родинно-інтелектуального кола, де питання довіри, домовленостей і репутації сприймалися особливо гостро.

Попри обіцянки художника повернути роботу, товариство отримало лише копію. Цей епізод остаточно зруйнував особисті та професійні стосунки між письменницею і художником.

Під час поїздок Наддніпрянською Україною, де Труш працював над портретами культурних діячів, за ним стежили царські жандарми. У службових донесеннях він фігурував як особа, пов'язана з українським національним рухом.

Це ще раз доводить, що мистецтво цієї епохи тісно перепліталося з політичними ризиками.

Незважаючи на широке визнання терміна "український імпресіоніст", сам Іван Труш не асоціював себе з цим художнім напрямом. Він вважав себе реалістом, хоча часто застосовував прийоми, властиві європейському імпресіонізму.

Це розходження між самовизначенням художника і подальшою мистецтвознавчою інтерпретацією залишається предметом дискусій і сьогодні.

Іван Труш виступав як енергійний публіцист, мистецький оглядач, редактор і видавець. Він займався дизайном видань, створював аналітичні статті про українське мистецтво, викладав та активно формував культурне середовище в Галичині.

У сучасному контексті його діяльність можна охарактеризувати як всебічну роботу, спрямовану на вдосконалення культурної інфраструктури.

Більшість творів Івана Труша стали суспільним надбанням через завершення терміну дії авторських прав. Завдяки цьому його картини часто можна знайти в відкритих джерелах.

Водночас закон зберігає безстрокове право на ім'я автора. Коректна атрибуція - обов'язкова умова використання навіть тоді, коли твір є у вільному доступі.

Незважаючи на отриману європейську освіту та визнання у мистецьких колах, Труш не мав наміру залишатися в академічних установах Австро-Угорщини.

Він свідомо вирішив працювати в українському культурному просторі Галичини, де не існувало ні стабільного фінансування, ні розвиненого артринку. Це було, скоріше, рішення, яке базувалося на цінностях, а не на професійній вигоді.

На відміну від багатьох сучасників, Труш майже не зображав масових сцен. Навіть у пейзажах часто присутній одинокий мотив - дорога, дерево, постать.

Це не просто випадковий стиль, а цілеспрямована художня позиція, яку фахівці в галузі мистецтва асоціюють із його уявленнями про світ та особистісними рисами.

У своїй ролі публіциста та критика Труш виявився значно більш різким, ніж у якості художника. У своїх статтях він відверто засуджував поверхневість, дилетантизм та брак системності в українському мистецтві. Декілька його зауважень і сьогодні звучать надзвичайно актуально.

Труш наполягав, що художник - це насамперед фахівець, а не романтизований геній. Він послідовно виступав за професійну освіту, дисципліну і відповідальність перед глядачем. Такий підхід вирізняв його на тлі популярного тоді культу "натхнення".

Є підтвердження того, що деякі картини Труш довгий час залишалися у нього, адже він відмовлявся їх продавати, навіть коли виникали вигідні пропозиції.

Йшлося не про фінансову необачність, а про авторський контроль над тим, де і в якому контексті існує твір.

Труш не створив формальної "школи" і не мав великої кількості прямих учнів. Водночас його підхід до ролі мистецтва, публічної відповідальності художника і національного контексту суттєво вплинув на кілька поколінь митців уже опосередковано - через тексти, виставки, організаційну діяльність.