Ігор Семиволос: Стратегічна культура Росії через погляд західних дослідників – Блоги | OBOZ.UA

Російська стратегічна культура: Розвідка (Частина 1)

Вивчення російської стратегічної культури є настільки широким і складним напрямком, що охопити його в усіх аспектах за один раз практично неможливо. Більше того, сам термін "стратегічна культура" виник у контексті спроби зрозуміти поведінку Радянського Союзу. У цій першій частині моєї роботи про російську стратегічну культуру я зібрав ключові ідеї західних дослідників другої половини XX століття, які активно займалися цією проблематикою.

Джек Снайдер: Основоположник ідеї

Батьком-засновником цієї концепції вважається Джек Снайдер, який у 1977 році в своїй доповіді для RAND Corporation вперше ввів термін "радянська стратегічна культура". Головною метою його роботи було пояснити ірраціональні аспекти радянської логіки, зокрема, чому радянське керівництво розглядає обмежену ядерну війну зовсім інакше, ніж США. Доповідь Снайдера стала знаковою, оскільки вона поставила під сумнів домінуючий у той час західний "раціоналізм" (теорію ігор), який стверджував, що всі учасники повинні діяти однаково в ідентичних умовах.

Снайдер висловлював думку, що американські стратеги помилялися, вважаючи, що їхні радянські колеги мислять однаково. На відміну від західного підходу, який трактує війну як математичне рівняння витрат і вигод, у Радянському Союзі концепція війни формується під впливом історичного досвіду, географічних умов і політичної системи. Він охарактеризував стратегічну культуру як комплекс ідей, емоційних реакцій та звичних моделей поведінки, які її учасники отримують через навчання та наслідування. Таким чином, стратегічні рішення не приймаються в ізоляції, а скоріше через "призму" попередніх успіхів і невдач, зокрема, враховуючи досвід Другої світової війни.

Снайдер підкреслив кілька основних відмінностей, зокрема:

Наступальність: Радянська культура схилялася до активних, наступальних дій навіть у ядерній стратегії. Поняття "стримування" (deterrence) у Москві сприймалося інакше - не як пасивна загроза, а як готовність завдати удару першим, якщо війна неминуча.

Ядерна зброя в ролі "суперартилерії": Для радянського керівництва це було не тільки засобом політичного впливу. СРСР готувався не лише до "взаємного знищення", а прагнув до виживання та здобуття перемоги в умовах ядерного конфлікту.

Важливість інституцій: Формування стратегічної культури відбувається в рамках бюрократичних організацій. У СРСР армія володіла виключним правом на стратегічні концепції, що призводило до нав'язування свого бачення всьому керівництву: "війна є неминучим засобом класової боротьби".

Колін Грей: Стратегічний підхід через призму антропології

Наступний вчений, Колін Грей (Colin S. Gray), розширив концепції Снайдера, перетворивши "стратегічну культуру" з аналітичного підходу на основоположну філософію. Якщо Снайдер акцентував увагу на бюрократичних аспектах, то Грей розглядав питання в більш широкому контексті, зокрема через призму історії та антропології.

Грей підкреслював, що стратегічні підходи не можуть існувати поза культурними контекстами. Стратегії формуються людьми, які мають певний мовний, релігійний та історичний досвід. На відміну від дослідників, які вважають, що культура лише впливає на стратегічні рішення, Грей стверджує, що стратегія сама по собі є частиною культури. Неможливо відокремити стратегічний вибір від культурного коду особи, яка його робить.

Грей приділяв значну увагу впливу географії на формування стратегічної культури. Щодо Росії, він акцентував на проблемі відсутності природних кордонів, що призвело до розвитку культури "експансії заради безпеки". Для того щоб відчувати себе в безпеці, Росія прагне контролювати своїх сусідів, створюючи буферні зони. Крім того, важливим аспектом є континентальний менталітет. Росія виступає типовою сухопутною державою (Heartland), чия стратегічна культура орієнтується на контроль над територіями, а не на морське панування або використання "м'якої сили".

Для Грея не існувало принципової відмінності між Московським царством, Російською імперією та СРСР. Він вірив, що російська стратегічна культура заснована на переконанні, що лише сильна, централізована влада здатна врятувати країну від хаосу. Відтак, військова потужність сприймалася як єдино надійний дипломатичний інструмент. У поглядах російських стратегів "повага" в міжнародних відносинах прирівнюється до "страху". Колін Грей був "стратегічним песимістом": він застерігав, що падіння комунізму не змінить ці основи, оскільки вони мають набагато глибші коріння, ніж марксизм-ленінізм. На жаль, ці попередження, як правило, залишалися без уваги.

Фріц Ерварт: Ментальність облоги

Тема "осадного менталітету" (Siege Mentality) зайняла центральне місце в дослідженнях Фріца Ерварта, який в Україні найчастіше згадується саме під таким ім'ям. Ерварт, маючи значний досвід у високих ешелонах розвідувальної спільноти США, зокрема в ролі голови Національної розвідувальної ради, додав до теорії практичний аспект.

Він висловлював думку, що Росія почувається як "острів" серед вороже налаштованого оточення. На відміну від США, які захищені океанами, Росія вразлива з усіх сторін. Це формує уявлення про "обложену фортецю", де будь-який зовнішній вплив розглядається як загроза. Цей спосіб мислення влада використовує для обґрунтування авторитарних методів: "якщо ми під загрозою, ми не можемо дозволити собі внутрішні конфлікти".

Ерварт підкреслював, що для російської стратегії важливим є не стільки факт реальної загрози з точки зору Заходу, скільки переконання Кремля в її існуванні. Коли НАТО визначає себе як "оборонний союз", російська культура це сприймає як "засіб оточення". Аналітик також зазначав, що зовнішня політика Росії є безпосереднім відображенням необхідності внутрішньої стабільності режиму. Щоб зберегти статус "великої держави", Росія змушена постійно проявляти силу. Відсутність домінування над сусідами, на її думку, веде до власного занепаду.

Згідно з Ервартом, стратегічна культура Росії не розрізняє чітко поняття "мир" і "війна". Мир розглядається як етап підготовки до наступного циклу конфлікту або як спосіб ведення війни альтернативними методами, такими як енергетичний тиск чи розвідувальні операції.