Игорь Семиволос: Как западные ученые воспринимают стратегическую культуру России – Блоги | OBOZ.UA

Российская стратегическая культура: Интеллектуальная деятельность (Часть 1)

Исследование российской стратегической культуры - это настолько разветвленная сфера, что охватить ее одним махом практически невозможно. Более того, сам термин "стратегическая культура" родился именно из попытки понять поведение СССР. Предлагаю вам первую часть своего исследования о российской стратегической культуре, где я собрал основные мысли западных исследователей второй половины XX века, занимавшихся этой темой.

Вот текст на оригинальном языке.

Джек Снайдер: Основоположник

Батьком-засновником цієї теорії став Джек Снайдер (Jack Snyder) , який у своїй доповіді для RAND Corporation у 1977 році вперше використав цей термін ("The Soviet Strategic Culture"). Метою доповіді була спроба пояснити ірраціональність радянських підходів - чому радянське керівництво мислить категоріями обмеженої ядерної війни інакше, ніж США. Доповідь Снайдера стала революційною, оскільки вона кинула виклик панівному тоді на Заході "раціоналізму" (теорії ігор), згідно з яким усі гравці мали б діяти однаково за ідентичних обставин.

Снайдер зазначав, що американські стратегі не враховували, що радянські колеги можуть мислити зовсім інакше. У той час як західний підхід до війни зводиться до математичних розрахунків витрат і вигод, у Радянському Союзі війна розглядається як результат історичного контексту, географічних умов і політичної структури. Він охарактеризував стратегічну культуру як набір ідей, емоційних реакцій та звичних моделей поведінки, що формуються в процесі навчання та наслідування. Таким чином, стратегічні рішення не приймаються в ізоляції, а проходять через "призму" минулих перемог і поразок, особливо з урахуванням досвіду Другої світової війни.

Снайдер підкреслив декілька основних розбіжностей, зокрема:

Наступальність: Радянська культура схилялася до активних, наступальних дій навіть у ядерній стратегії. Поняття "стримування" (deterrence) у Москві сприймалося інакше - не як пасивна загроза, а як готовність завдати удару першим, якщо війна неминуча.

Ядерна зброя як "мегаартилерія": Для радянського керівництва це був не лише політичний інструмент. СРСР готувався не просто до "взаємного знищення", а до виживання та перемоги у ядерному конфлікті.

Роль інституцій: Стратегічна культура формується всередині бюрократичних структур. Оскільки в СРСР армія мала монополію на стратегічну думку, вона нав'язувала всьому керівництву своє бачення: "війна - це неминучий інструмент класової боротьби".

Колін Грей: Стратегія через призму антропології

Наступний дослідник - Колін Грей (Colin S. Gray) - розвинув ідеї Снайдера, перетворивши "стратегічну культуру" з аналітичного інструменту на фундаментальну філософію. Якщо Снайдер фокусувався на бюрократії, то Грей дивився на проблему ширше - через призму історії та антропології.

Грей стверджував, що стратегія не може бути "позакультурною". Стратеги - це люди, які виросли в певному мовному, релігійному та історичному середовищі. На відміну від дослідників, які вважали, що культура лише "впливає" на стратегію, Грей наполягав: стратегія і є культурою. Ви не можете відокремити стратегічний вибір від культурного коду того, хто цей вибір робить.

Багато уваги Грей присвятив тому, як географія формує стратегічну культуру. У випадку Росії він виділяв проблему відсутності природних кордонів. Це породило культуру "експансії заради безпеки". Щоб почуватися захищеною, Росія мусить контролювати сусідів, створюючи буферні зони. Важливим елементом став також континентальний менталітет. Росія - це типова сухопутна держава (Heartland), чия стратегічна культура заснована на контролі територій, а не на пануванні в морі чи "м'якій силі".

Для Грея не існувало принципової різниці між Московським царством, Російською імперією та СРСР. Він вважав, що для російської стратегічної культури характерна віра в те, що лише сильна, централізована влада може врятувати країну від хаосу. Звідси випливає сприйняття військової потужності як єдиного надійного інструменту дипломатії. "Повага" в міжнародних відносинах для російського стратега тотожна "страху". Колін Грей був "стратегічним песимістом": він попереджав, що падіння комунізму не змінить ці коди, оскільки вони коріняться значно глибше за марксизм-ленінізм. На жаль, ці застереження були здебільшого проігноровані.

Фріц Ерварт: Ментальність облоги

Тема "осадного менталітету" (Siege Mentality) стала головною у роботах Фріца Ерварта (Fritz Ermarth) -- саме так його найчастіше транскрибують в Україні. Ерварт, маючи досвід роботи на верхівці розвідувальної спільноти США (зокрема як голова Національної розвідувальної ради), привніс у теорію суто прагматичний вимір.

Він стверджував, що Росія відчуває себе "островом" у ворожому морі. На відміну від США, захищених океанами, Росія вразлива з усіх боків. Це створює психологію "обложеної фортеці", де будь-який вплив ззовні сприймається як підривна дія. Такий менталітет використовується владою для виправдання авторитаризму: "якщо ми в облозі, ми не можемо дозволити собі розбрат".

Ерварт підкреслював, що для російської стратегії не має значення, наскільки об'єктивно загроза виглядає в очах Заходу. Важливим є те, що Кремль сприймає її як реальну. Коли НАТО позиціонує себе як "оборонний союз", російська ментальність миттєво інтерпретує це як "засіб оточення". Аналітик також зауважив, що зовнішня політика РФ є відображенням внутрішньої необхідності збереження режиму. Щоб утримувати статус "великої держави", Росія змушена постійно демонструвати свою силу. Якщо вона втрачає домінування над сусідніми країнами, то, за власними мірками, починає переживати кризу.

Згідно з Ервартом, російська стратегічна культура не бачить межі між "миром" та "війною". Мир -- це просто фаза підготовки до наступного етапу протистояння або ведення війни іншими засобами (енергетичними, розвідувальними тощо).