Ілько Лемко: Легенда "нещасливого будинку" на перетині Краківської та Вірменської вулиць.

Світлина, що супроводжує цей текст, зображує будівлю на перехресті вулиць Краківської (№ 12) та Вірменської (№ 10) і була зроблена до 1922 року, оскільки в тому ж році цей будинок був знесений через його аварійний стан. На знімку можна помітити афішу кінотеатру, розташованого в пасажі Міколяша, а також кілька інших реклам того часу, характерних для Львова. З правого боку, з-за кута, виглядає будинок № 11 на вулиці Краківській, який має вивіску "Towary bł", що може вказувати на магазин текстильних виробів — "Towary bławatne". Фасад цього дому № 11 прикрашений витворами відомих львівських скульпторів першої половини XIX століття, братів Антона і Йогана Шімзерів, зокрема барельєфами, що відображають купецьку символіку. До 1939 року в будинку на Краківській, 11 розташовувалися магазин одягу Штайна та ресторан Кафки. Після 1950-х років тут працювала бляхарська майстерня міськпобуткомбінату, а на 2009 рік у цій же будівлі діяли продуктовий магазин "Жираф" і "Мрія-Банк". Наразі тут розташований паб "Лінивий пес".

На місці колишнього будинку на перетині вулиць Краківської і Вірменської тепер розташована його невдала копія. Ця будівля має сумну, а водночас загадкову історію. Подія, яка відбулася 1 червня 1922 року, львівські газети назвали "катастрофою на Краківській". Того вечора раптово обвалився сусідній будинок № 8, відомий колись як місце зустрічей митців у кав'ярні "Пекелко". Обвал був жахливим: під уламками старої чотириповерхової будівлі загинули майже всі її мешканці. Через кілька днів після завершення рятувальних робіт підрахували кількість жертв: 21 людина загинула, а 30 отримали травми.

Справи, пов'язані з цією трагедією, вражають до глибини душі. Львівські газети того часу повідомляли про молодого юнака, який, святково одягнений, прийшов до своєї нареченої з наміром зробити їй пропозицію. На жаль, обидва вони стали жертвами обвалу. Інша сім'я, коли їхній будинок почав руйнуватися, встигла вибігти на вулицю разом зі своїми трьома дітьми. Проте, згадавши про залишені в домі гроші, чоловік і жінка повернулися назад, де й загинули. Пізніше рятувальники виявили їхні заощадження - близько мільйона марок. Однак, враховуючи жахливу інфляцію того часу, ці кошти виявилися незначними, еквівалентними денній платі простого робітника.

Власника кількох кам'яниць на Краківській, серед яких є й зруйнована, затримали через порушення норм безпеки. Незважаючи на численні скарги мешканців щодо критичного стану будівлі, він неодноразово запрошував інспекторів будівельного відомства, які в свою чергу підтверджували, що загрози немає. Це ситуація нагадує випадок з історичною львівською Ратушею, що обвалилась у 1826 році всього через кілька хвилин після того, як шановна комісія інженерів підписала акт, що засвідчував відсутність небезпеки.

Однією з головних причин завалення кам'яниці на Краківській визнали те, що у її підвалах згодом виявили великий зал, перероблений під складське приміщення, що значно ослабило кам'яницю, а саме в цьому залі понад двадцять років тому розташовувалась знаменита кнайпа "Пекелко". Отак пекелко спричинило справжнє пекло.

Кілька днів після трагічного інциденту було ухвалено рішення про демонтаж сусідніх будівель через їх небезпечний стан. Особливо це стосувалося кам'яниці, зображеної на фотографії, де раптово з'явилися тріщини завглибшки 5-10 сантиметрів, а фронтальна стіна прогнулася настільки, що загрожувала обвалом у будь-яку мить. У результаті на вулиці Краківській зникли чотири кам'яниці: № 6, № 8, № 10 та № 12. За деякими свідченнями, три з цих будинків були знесені в 1920-1930-х роках, а один — у 1950-х. Цікаво, що у радянських адресних книгах адреса Краківська № 12 вказувалася як овочева база, хоча на той момент цього будинку вже не існувало, що надає цій історії певного містичного відтінку.

Вірогідно, через трагічні спогади, пов'язані з катастрофою 1922 року, на цьому місці протягом майже ста років не зводили жодних будівель. Хоча не будемо занурюватися в містичні асоціації, варто зауважити, що саме в будинку № 12 у 1880-х роках функціонували два поховальні підприємства - Ґетеперів і Титуса Гешопфа.

Протягом тривалого часу на території знесених будівель розташовувався дитячий майданчик із каруселлю. У період перебудови, починаючи з 1988 року, на цьому майданчику самостійно виник перший у Львові невеличкий вернісаж, де можна було придбати твори місцевих художників. Цей міні-ярмарок мистецтв функціонував до початку дев’яностих років.

2004 року міська рада ухвалила рішення про забудову цього майданчика, незважаючи на те, що ця ділянка розташована безпосередньо в історичному центрі, в зоні охорони ЮНЕСКО. Спочатку міськвиконком вирішив відтворити тут історичну забудову, утім згодом ділянку передали під готельний комплекс.

Проект готелю, розроблений австрійським архітектором Германом Губером, здобув перемогу на міжнародному архітектурному конкурсі. Ця сучасна споруда вирізнялася авангардним дизайном, великими монолітними формами та незвичними фасадами, що не відповідали традиційному вигляду Львова. Однак, львівська спільнота відреагувала на це з обуренням, назвавши проект "бункером". В місті відбулися численні протестні акції, флешмоби та громадські обговорення, в результаті чого інвестор вирішив відмовитися від реалізації цього задуму. Це стало одним з перших випадків, коли самоорганізовані зусилля львівців призвели до скасування рішення міжнародного журі.

Після протестів у 2010 році розробку нового проекту доручили фахівцям кафедри реставрації та реконструкції Львівської політехніки. Концепція полягала не в створенні сучасного "бункера", а в відтворенні приблизного історичного вигляду чотирьох втрачених кам'яниць. Остаточний проект, представлений у червні 2015 року, був розроблений архітектором Юрієм Дубиком разом з його колегами з Львівської політехніки. У новому будинку планували розмістити готель, ресторан, магазин та цукерню. Фасади будівлі мали відображати архітектурні елементи середини XIX століття.

Але тут з'явилася ще одна проблема - археологія. Під майбутнім готелем знайшли фундаменти давніх кам'яниць XVI-XVII століть, а окремі археологічні знахідки датувалися навіть кінцем XII - початком XIII століття. Дослідження проводили у 2007, 2010 і 2011 роках, через це будівництво фактично зависло на роки, воно розпочалося лише 2015 року.

Ця локація має ще одну сумну історію. 5 березня 2018 року на будівельному майданчику, що розташований на перетині вулиць Краківської та Вірменської, стався нещасний випадок: 63-річний арматурник впав з висоти. Його терміново доставили до лікарні з переломом хребта та ушкодженням спинного мозку, що призвело до паралічу обох ніг. Особливістю цього інциденту є те, що досі немає чіткої інформації про подальшу долю потерпілого: чи зміг він вижити, чи залишився прикутий до інвалідного візка, чи отримав офіційний статус інваліда.

На фасаді цієї споруди, що виходить на вулицю Краківську, вирізьблена дата завершення її будівництва — 2018 рік. Пройшло вже вісім років, а цей будинок, який навіть близько не нагадує свого попередника, за винятком двох левових маскаронів з боку Вірменської, продовжує залишатися порожнім. Цікаво, що його штучна історичність і неякісна спроба відтворити архітектурні елементи минулих епох відразу кидаються в очі. У вікнах, дверях і верандах цієї будівлі немає жодних слідів життя, і цікаво, чи хтось взагалі коли-небудь заходив або виходив з неї?

Уявіть собі, якби в цьому місці дійсно відкрився готель, як планувалося спочатку. За вісім років його власники могли б зібрати значний прибуток, а міський бюджет отримав би чимало податків, адже ми говоримо про серце старого Львова. Проект передбачав використання площі чотирьох кам’яниць, що разом становить 1000 квадратних метрів. Наразі, згідно з актуальною інформацією, ця будівля не має жодної офіційної назви як діючий готель чи ресторан, і в жодному з відкритих каталогів не знайдеться закладу з відповідною назвою. Таким чином, містичний ореол цього місця залишається незмінним і загадковим, продовжуючи вабити до себе покоління.