Існує кілька теорій щодо походження назви міста Бахмут та його попередніх назв.

Існують міста, що виникають на стику епох і цивілізацій. Бахмут є яскравим прикладом такого міста. Протягом чотирьох з половиною століть він розташовувався на кордоні між степами і лісами, між різними державами та культурами, між історією і майбутнім.

Його назву змінювали, прагнучи забути, але сьогодні ім'я Бахмута знову відлунює в усьому світі. Щоб усвідомити його сьогодення, варто заглянути в насичену та трагічну історію цього міста. "Телеграф" детально висвітлить цю тему.

Історія Бахмута налічує понад чотири століття, адже в 1571 році, за велінням російського царя Івана Грозного, було створено Бахмутську сторожу. Це укріплення слугувало прикордонною лінією на межі лісових масивів і степових просторів, символізуючи зіткнення цивілізації з дикими просторами.

З 1630 року навколо фортеці почало розвиватися козацьке поселення. Це місце стало своєрідним "порубіжем світів" – між Московським царством і Кримським ханством, а також між Військом Запорозьким та Військом Донським. На цьому кордоні, де стикувалися різні культури та цивілізації, Бахмут утверджувався як ключовий стратегічний центр.

У 1707-1708 роках Бахмут став одним із центрів повстання Кіндрата Булавіна на Дону. Після придушення повстання полковник Федір Шидловський узяв місто штурмом і спалив його. Але Бахмут відродився з попелу - не вперше і не востаннє в своїй історії.

У середині XVII століття Бахмут здобуває статус адміністративного центру Слов'яносербії, а з 1783 року стає містом і центром повіту Катеринославської губернії. У цей час місто починає активно розвиватися як значний торговельний і промисловий вузол, головним чином завдяки видобутку солі.

До 1924 року це місто носило ім'я Бахмут. Історики вказують, що назва має своє коріння в річці Бахмутці, яка є правою притокою річки Сіверський Донець. Перша письмова згадка про цю річку міститься в царській грамоті, адресованій козакам Ізюмського слобідського полку, і датована 14 жовтня 1704 року. Правильний акцент у назві міста ставиться на другий склад - Бахмýт, а не на перший, як це часто невірно вимовляється.

Існує також інша версія походження назви Бахмут. Припускають, що вона походить від назви дикого степового коня - "бахмата". Це слово має тюркське коріння. Цікаво, що одна з правих приток Сіверського Дінця має назву Жеребець, що згадується з XVI століття і, ймовірно, є прямим перекладом цієї тюркської назви українською. Таким чином, Бахмут може бути спорідненою назвою, яка з якихось причин не була перекладена.

У 1924 році, в епоху радянської влади, місто Бахмут отримало нову назву — Артемівськ, на честь більшовика Федора Сергєєва, відомого під псевдонімом "Артем". Ця зміна назви була частиною ширшої політики радянського режиму, який прагнув утвердити свою ідеологію через символічні трансформації, зокрема, перейменування міст на честь видатних комуністичних діячів. У Бахмуті також був встановлений пам'ятник, створений видатним скульптором Іваном Кавалерідзе, який став символом нового ідеологічного обличчя міста.

Однак, у 2016 році, у рамках процесу декомунізації, Верховна Рада України повернула місту історичну назву Бахмут. Це було важливим кроком у відновленні національної ідентичності, спрямованим на очищення простору від символів радянської тоталітарної системи і повернення історичної пам'яті.

Цей процес не був легким - у місті існували різні думки щодо перейменування, і навіть після створення ініціативної групи "До джерел" у 1990-х роках більшість населення на референдумі надавала перевагу назві Артемівськ. Проте з часом і у світлі нових політичних реалій тренд на повернення історичних назв став домінуючим.

Цікаво, що назву міста намагалися змінити двічі. Вперше - у жовтні 1941 року під час німецької окупації. А вдруге - коли після розпаду СРСР, у грудні 1991-го, у місті провели референдум про повернення історичної назви, але більшість містян підтримали залишити назву Артемівськ.

Видобуток солі став візитівкою міста Бахмут і закарбувався в його історії та розвитку. Ще в середині XVII століття на Бахмутщині були організовані численні солеварні, де сіль добували традиційним способом випарювання розсолу. Саме завдяки багатим покладам підземної кам'яної солі, відкритим козаками у 1683 році, Бахмут швидко перетворився на важливий центр соляної промисловості регіону.

Однак соляна монополія Бахмута, яка довгий час dominувала в цьому регіоні, зазнала значних змін у 1757 році через скасування внутрішніх митниць у межах Російської імперії. Крім того, у 1773 році до Харкова почала надходити кримська сіль із Сивашу. У 1782 році державне солеваріння в Бахмуті було зупинено.

Однак, завдяки цим досягненням, Бахмут перетворився на одну з індустріальних столиць Донбасу, а його сіль протягом тривалого часу залишалася важливим експортним продуктом. Солі присвячували численні легенди, її символіка стала візитною карткою міста, а промисловий досвід заклав фундамент для подальшого розвитку хімічної та гірничої галузей регіону.

Бахмут відіграв ключову роль у формуванні світогляду та творчого шляху відомого українського поета Володимира Сосюри. Саме в цьому місті він зробив свої перші поетичні спроби і створив свій дебютний вірш, який був опублікований у журналі "Вільна Думка", що виходив у 1918 році. У той час Сосюра активно долучався до культурного та національно-визвольного руху, відстоюючи ідеї українського національного відродження.

Поет також брав участь у боях на стороні армії УНР, що знайшло своє відображення у його творчості. Його ранні вірші були пронизані духом революції та патріотизму. Однак радянська пропаганда нерідко спотворювала цей етап життя Сосюри, надаючи йому більш політизоване забарвлення. Тому важливо знати реальні факти з його біографії.

На сьогоднішній день ситуація в Бахмуті залишається вкрай важкою через тривалі наслідки війни та окупації. Під час бойових дій, особливо у 2022-2023 роках, місто зазнало значних руйнувань, в результаті чого близько 80% його інфраструктури було знищено.

Бахмут окупований російськими військами, які захопили місто у травні 2023 року, хоча українська влада офіційно визнала окупацію лише у грудні 2023 року. У місті немає цивільних, а російські військові використовують його як логістичний хаб.

Раніше "Телеграф" висвітлював історію виникнення назви знаменитого міста Донбасу. Це ім'я має свої корені ще в епоху козаків та Запорізької Січі, оскільки після встановлення радянської влади цей населений пункт не зазнав змін в назві.