Іван Піддубний: українець, якого охрестили "російським героєм"

Безсумнівно, жоден з наших героїв - спортсменів українського походження - не має такої обширної інформації, як Іван Піддубний. Його постать стала темою численних книг, статей, медійних публікацій, а також документальних і художніх фільмів, що свідчить про значну популярність і зацікавленість до нього.

Однак суть проблеми полягає в тому, з якої перспективи та в якому контексті йдеться про цього видатного борця. Адже він фактично є представником двох народів, світосприйняття яких має принципові відмінності. Проте ці протилежності перетинаються в спільному просторі - це міфи, які ретельно формуються з обох сторін.

Про своє болісне ставлення до міфів, пропаганди та цензури, що травмували мене з радянського дитинства, я пишу майже у кожному другому матеріалі. Безумовно, власне міфи та легенди є невід'ємною частиною людської психології. Ну, а їх використання з метою політичної пропаганди також є давньою історичною практикою.

Життя Івана Максимовича Піддубного нам добре відоме. Він народився 1871 року в селі Красенівка Полтавської губернії, успадкував від батька надзвичайну силу. Виїхав на заробітки до Криму, працював вантажником у Севастополі, потім - у Феодосії, де захопився цирком. Був цирковим силачем, потім професійно зайнявся французькою боротьбою. Тріумфально виступав на світових аренах, багато разів вигравав чемпіонати світу. У 1920-тих роках їздив до Америки, змагався з рестлерами, заробив великі гроші, але не отримав їх, оскільки умовою було надбання американського громадянства, а Іван хотів додому.

Одружившись із вдовою з Ростова, він оселився в приазовському містечку Єйськ (Краснодарський край), де придбав невеличкий будинок. До семидесяти років активно брав участь у спортивних змаганнях та масових заходах. У 1939 році отримав звання "Заслужений артист РСФСР" і був удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора. Під час нацистської окупації залишився в Єйську, де працював маркером у більярдній. У 1945 році здобув звання заслуженого майстра спорту СРСР. Помер у 1949 році і був похований у Єйську.

На надгробку Івана Піддубного в Єйську можна прочитати: "Тут спочиває російський богатир". У Росії його сприймають як символ національної гордості, називаючи "богатирем усієї Русі", водночас намагаючись уникати згадок про його українське походження. Лише зрідка можна почути, що він "запорозький козак", що нагадує витримки з Гоголя в "Тарасі Бульбі": "російська земля, російська сила".

Образ "русского богатыря" прикріпили до Піддубного вже з першої його закордонної поїздки до Парижа. Для рекламних цілей його називали на афішах і в пресі "Русский лев", "Иван Грозный", "Русский казак". У цьому не було нічого особистого — це просто загальноприйняті рекламні штампи. Наприклад, "Русским львом" також називали балтійського німця Георга Гаккеншмідта, відомого стронгмена і рестлера. Якщо мова йшла про Російську імперію, то і "русский" вважався доречним.

На всіх афішах та рекламних фото Піддубний фігурує у вбранні кубанського козака - черкеска з газирями. А образ запорозького козака він ніколи не використовував. Єдиним виключенням стала картина художника Миколи Струннікова "Портрет запорожця" (1906), для якої Іван Піддубний позував у шароварах напівоголений, з домальованим оселедцем на голові. Але в його публічному іміджі під час кар'єри ніяких відсилань до України не помічено.

Що стосується відомого суржику, яким користувався Піддубний, то в російських медіа його іноді цитують ("Хто зможе, той положе"), але без виразних національних нюансів. Хоча його корені пов'язані з козаччиною, він все ж сприймається як "русский богатырь". Кажуть, коли німці під час окупації Єйську пропонували йому стати тренером у Німеччині, він відповів: "Я - русский борец". То чому ж так?

Станіслав Чекан у радянському фільмі 1957 року "Борец и клоун" змалював образ Піддубного в більш-менш вірному світлі. Натомість, пропагандистський фільм "Поддубный" 2014 року, де головну роль виконує Михайло Пореченков, можна з упевненістю назвати "підлою фашистською вигадкою", за словами Ільфа і Петрова з їхньої книги "Одноэтажная Америка". Сцена, в якій батько борця, український селянин (у виконанні Олександра Михайлова), спілкується рафінованою російською з помітним "ґ", викликає справжній сміх. У фільмі постійно підкреслюється, що Іван Піддубний є "російським богатирем", що свідчить про класичну "развесистую клюкву", а також містить небезпечний політичний підтекст.

Втім, в Україні ж не зняли свою версію байопіку про Івана Піддубного. А там могло би бути чимало як реальних, так і сумнівних, але яскравих епізодів.

Серед реальних - візит борця до рідної Красенівки після повернення з Америки, коли він побачив процес розкуркулювання та колективізації українського села. Серед сумнівних - як він переписує в паспорті прізвище "Поддубний" на "Піддубний" та національність з "русский" на "українець" (нічим не підтверджено), та як його у 1937 році катують в ростовському НКВС, вимагаючи номери рахунків та паролі від американських сейфів.

Остання версія подій базується на свідченнях анонімного фельдшера з Єйська, який стверджував, що надавав допомогу Піддубному, зокрема ставив йому банки, і нібито помітив на спині борця страшні опіки. За його словами, чемпіона катували за допомогою паяльника (в українській Вікіпедії згадується про катування електрошоком). Після цих жахливих подій Піддубний, як стверджують, почав виступати виключно в закритому трико. Проте ця історія виглядає сумнівною: немає жодних документальних підтверджень, зате існує кінохроніка 1939 року, на якій видно, як Піддубний у відкритому трико бере участь у параді фізкультурників на Красній площі. Є також фотографії того ж періоду, де він позує голий по пояс у ряді борців.

Існує думка, що видатний борець насправді загинув від голоду, залишений без уваги радянською владою. На підтримку цієї версії наводять лист, написаний Піддубним до заступника голови Ради міністрів СРСР Клима Ворошилова, в якому він просив приєднати його до їдальні військової частини, аби мати можливість "іноді харчуватися гарячими стравами".

Так, дійсно у післявоєнні роки Іван Максимович сильно потерпав від недоїдання, від браку калорій, що були завжди потрібні його богатирському організмові. Але у перші роки після війни у тих краях був великий голод, від якого страждали всі. Піддубний отримував загальний пайок 400 г хлібу на день плюс додаткові 100 г йому виписали, прирівнявши до кваліфікованих робітників. За свідченнями сусідів, йому періодично виділяли продукти (консерви, цукор, масло), також йому призначили персональну пенсію - тобто, він не був забутим та покинутим. Інша річ, що йому об'єктивно не вистачало того харчування. Про надзвичайний апетит чемпіона зокрема, відомо зі спогадів його американського менеджера Джека Пфефера. А німці під час окупації видавали Піддубному п'ять кіло м'яса на місяць...

В останні роки свого життя Іван Максимович залишався активним у суспільному житті, організовуючи зустрічі з молоддю та військовими. Він ділився своїм досвідом у спорті, розповідаючи про шлях до успіху, а також передавав секрети здорового способу життя і розвитку фізичної витривалості. Проте в травні 1947 року стався нещасний випадок — він впав і зламав шийку стегна, що суттєво позначилося на його здоров'ї та обмежило можливості для активного життя. Іван Максимович помер від інфаркту в серпні 1949 року, досягнувши 77-річного віку. Багато його колег-борців пішли з життя значно раніше...

Обговорюючи статистику виступів Івана Піддубного, як і інших борців його епохи, слід пам'ятати, що йдеться не про офіційні спортивні змагання під егідою загальновизнаних федерацій. Це були комерційні турніри та шоу-матчі, організовані приватними підприємцями зі світу розваг.

Зазначимо, що Міжнародна федерація аматорської боротьби, відома за французькою абревіатурою FILA, була заснована лише в 1912 році. Перший офіційний світовий чемпіонат пройшов вісім років раніше, у 1904 році в Відні. Професійні борці циркового жанру, такі як Піддубний, не мали права брати участь у цих змаганнях. Натомість вони регулярно виступали на численних турнірах, деякі з яких отримували назву "чемпіонат світу". Престиж і статус цих змагань залежали від визнання в суспільстві. Першим загальновизнаним чемпіонатом світу серед професіоналів вважається турнір, що відбувся в Парижі в 1898 році, який виграв француз Поль Понс; Піддубний переміг його у 1904 році в Санкт-Петербурзі.

Отже, професійні борці тієї епохи змагалися в двох основних форматах: "шик" — це були постановочні поєдинки, що проводилися на очах глядачів із заздалегідь визначеним результатом, та "бур" — справжні змагання, де перемогу здобував найсильніший. Бурові бої могли тривати більше двох годин і часто не були особливо захоплюючими для публіки. Історія про "гамбурзький рахунок", що мовляв, раз на рік найкращі борці збиралися в Гамбурзі для чесного змагання за закритими дверима, щоб визначити справжнього переможця, є всього лише ще однією цікавою вигадкою.

Отже, наявна статистика виступів професійних борців, яка не вказує, які поєдинки були чесними, а які – заздалегідь узгодженими, є досить умовною і не зовсім точною.

Відомо, що на початку своєї кар'єри Піддубний рішуче відкидав ідею проведення боїв, що призводило до численних конфліктів з менеджерами, через що й доводилося часто їх змінювати.

Величезна кількість джерел, присвячених Івану Піддубному, акцентує увагу на тому, що він не зазнав жодної поразки у своєму житті. Проте, більш детальні автори зазначають, що хоча він і не програв жодного змагання, у нього все ж були поразки в окремих поєдинках.

Теза про абсолютну непереможність швидко була піддана сумніву двома добре відомими випадками. Першим з них стала формальна поразка від французького шахрая Рауля Ле Буше у 1903 році в Парижі, який, покривши своє тіло оливковою олією, отримав перемогу "за ефектне уникнення захоплень суперника". Другим прикладом стала поразка вже літнього Піддубного від реслерського чемпіона Джо Стечера під час їхнього турне в США в 1926-1927 роках.

Не так давно я натрапив на два захоплюючі джерела інформації: статтю та документальний фільм. Стаття має назву "Чотири борці, які здолали легендарного Івана Поддубного". У ній розповідається про дагестанця Ал-Клича Хасаєва, який у 1915 році нібито переміг Піддубного в Петрограді (цей факт потребує підтвердження); також згадуються поразки чемпіона чемпіонів від Івана Чуфістова (1924, Москва) та Василя Яркова (1936, Ростов-на-Дону), а також 15 поєдинків з Іваном Заїкіним (1904-1916), у яких Заїкін п'ять разів уникнув поразки (але це були нічиї). У документальному фільмі борці, які здолали Івана Грозного, представлені ті ж Чуфістов і Ярков, а також Клеменс Буль (1916, Тіфліс) і Михайло Боров (1937, Горький).

Щодо поразки від Івана Чуфістова у московському 2-му Держцирку існують дві суперечливі історії. Згідно з однією, Піддубного переконали програти один бій - заради зацікавлення публіки, і він нібито обрав Чуфістова як найсильнішого серед суперників, сказавши: "Якщо вже падати зі скелі, то з найвищої". За іншою версією, програвши молодшому на 14 років Чуфістову (якого він перемагав ще у 1915 році), Іван Максимович з сумом сказав: "Ех, Ванька, не тобі я програв, а своїй старості". Що більше подобається - то й обирайте.

Щодо поразки від Клеменса Буля, то офіційно це була нічия, але судді вирішили скористатися неписаним правилом, згідно з яким перемога надається борцеві з меншою вагою. Варто зазначити, що Піддубний не раз здобував перемогу над Булем.

У телепередачі представлено список поразок Піддубного під час його гастролей у США. Серед них, окрім двох відомих поразок 1926 року від Джо Стечера (2 лютого в Нью-Йорку та 16 червня в Лос-Анджелесі), зазначено ще три невдачі. Польські брати Станіслав і Владислав Збишко (справжнє прізвище Циганевичі) здобули перемоги над Іваном: Станіслав 9 квітня у Вінніпегу, а Владек 27 липня в Лос-Анджелесі. Також голландець Том Драак переміг Піддубного 19 листопада в Нью-Арку. Важливо врахувати, що українському борцеві на той момент було більше 55 років, і його фізична форма вже не відповідала молодим рокам. Крім того, в Америці йому доводилося змагатися не у звичному для нього стилі греко-римської боротьби, а в більш вільному форматі, відомому як "кетч".

Однак існує ще один список поразок Піддубного, зафіксований на статистичному ресурсі Cagematch, який стосується його виступів у французькій боротьбі. У цей перелік входять чотири невдачі Піддубного в найкращі роки його кар'єри. Серед них програш данцю Йєссу Педерсену (4 січня 1906 року, Бордо), турку Реджебу Пенгалу (29 січня 1907 року, Палермо) та дві поразки від Станіслава Збишко, які відбулися в Лондоні 29 грудня 1907 року та 28 вересня 1908 року, обидві - через дискваліфікацію. Піддубний під час поєдинків іноді використовував заборонені прийоми: вибивав зуби суперникам, ламаючи пальці, а також намагався заважати руху противника, лягаючи на його ногу. Це цілком ймовірно, оскільки Піддубний здобув популярність не лише як технічно підготовлений борець, але й як жорстокий та брутальний суперник. Варто зазначити, що за першу перемогу над Піддубним Збишко отримав 30 тисяч франків, на які згодом придбав будинок у Кракові.

У рекорді Піддубного на платформі Cagematch можна знайти 13 нічиїх, серед яких 4 були зафіксовані в поєдинках з естонським борцем Алексом Абергом (усі - 1913 рік). Проте, загальний відсоток його перемог вражає (лише Георг Гаккеншмідт, з яким Піддубний не мав зустрічей на килимі, демонстрував кращі результати).

Іван Піддубний, без сумніву, вважався найкращим борцем у світі на протязі багатьох років. Його перемоги над найсильнішими суперниками стали легендою, адже він не знав поразок у жодному з турнірів, якщо мова йде про спорт, а не про шоу-бізнес. Однак, незважаючи на свої численні успіхи, він не був абсолютно непереможним.

Нам варто намагатися відрізняти реальну історичну постать Піддубного-людини від міфічного "богатиря".

Іван Максимович Піддубний був людиною, яка досягла всього самостійно і не потребує жодної допомоги у формуванні свого посмертного образу. Він завжди був і залишиться легендою серед чемпіонів.