Жителі Києва ініціювали петицію на підтримку збереження єдиної залишеної мозаїки Алли Горської в місті.

Як допомогти у захисті унікальної мозаїки Алли Горської в Києві?

Ця мозаїка на фасаді будівлі ресторану "Вітряк" залишається єдиним не знищеним радянською владою та російськими окупантами твором видатної української художниці Алли Горської.

Зокрема, в петиції висувається пропозиція укласти угоди з власником будівлі, встановити на фасаді об'єкта інформаційні таблички, які розкриватимуть правовий статус мозаїки та самої споруди, здійснити реставрацію мозаїки, захистити її бронебійним склом, включити мозаїку до переліку значущих культурних пам’яток Києва та України, організувати відеоспостереження за мозаїкою та рестораном "Вітряк", а також вжити інших заходів для забезпечення збереження мозаїки Алли Горської та ресторану "Вітряк" як важливих історичних і культурних об'єктів.

Ви можете підтримати цю петицію, перейшовши за цим посиланням.

Відомий український митецтвознавець з'явилася на світ у Ялті в 1929 році.

З 1946 по 1948 А. Горська навчалася у Київській художній середній школі імені Шевченка, де викладачем за фахом був Володимир Бондаренко. Закінчивши школу із золотою медаллю, вступила на мальовничий факультет Київського художнього інституту.

Серед її наставників були М. Шаронов та С. Григор'єв. Улітку 1952 року вона вступила в шлюб з Віктором Зарецьким, який також навчався в цьому ж навчальному закладі. Через два роки після завершення навчання Горська почала працювати за фахом у сфері станкового та монументального живопису.

У 1960-х роках вона зайнялася творчістю в селах Чорнобильського району, де створила такі роботи, як "Пріп'ять. Пором", "Азбука" та "Хліб". Однак вистава "Щоправда й кривда" за мотивами твору М. Стельмаха (постановка режисера Л.Л. Танюка) так і не була допущена до сценічного виконання.

1964 року Алла Горська у співавторстві з Панасом Залівахою, Людмилою Семикіною, Галиною Севрук та Галиною Зубченко створила у Київському університеті вітраж "Шевченко. Мати".

Вітраж був знищений керівництвом університету за вказівкою міського комітету партії. Після цього була створена комісія, яка визнала його ідеологічно недружнім.

Горська -- автор численних художніх творів: "Автопортрет із сином" (1960), "Портрет батька" (1960), "Абетка" (1960), "Біля річки" (1962-1963), "Портрет В. Симоненка" ( 1963) та інші.

У її творчості було представлено нове бачення образів Тараса Шевченка та Олександра Довженка. Разом із чоловіком В. Зарецьким та однодумцями-художниками Г. Сініцею, Г. Марченком, Б. Плаксієм і Ст. Смирновим, вона в Донецьку, Києві та Краснодоні реалізувала низку монументальних проектів, що відзначалися впливом українського бароко і мексиканського монументалізму.

Художниця входила до групи "шістдесятників", брала активну участь в українському правозахисному русі. Вона матеріально і морально підтримувала сім'ї політв'язнів, листувалася з ними. У квітні 1966 року подала клопотання на захист П. Залівахи. Дисиденти, які поверталися із ув'язнення, зверталися до неї за допомогою.

У 1965-1968 роках, беручи участь у протестних акціях проти репресій українських дисидентів, Горська стала мішенню для переслідувань з боку радянської влади.

28 листопада 1970 року в місті Васильків сталася трагічна подія — загинула Алла Горська. Згідно з офіційними даними, її життя обірвав свекор, який завдав їй смертельного удару сокирою по голові. Похорон Горської, що відбулися 7 грудня на Міському (Берковецькому) кладовищі в Києві, стали виразом протесту і перетворилися на масову акцію.