Кохання на межі, зрада та приголомшливі секрети. Театр Франка представив нову виставу, на яку вже неможливо придбати квитки до осені.

У київському театрі Франка відбулися дебютні покази нової вистави "Арлезіанка". Глядачі вже охрестили її однією з найзворушливіших прем'єр цього сезону.

OBOZ.UA відвідав один з перших показів і готовий поділитися ексклюзивними подробицями. Режисер Дмитро Богомазов поділився процесом створення вистави, а актор Віталій Ажнов, який виконав головну роль, розповів про свої враження від роботи над проектом. Крім того, керівник Театру Франка Євген Нищук розкрив особливості нової вистави, що роблять її справді унікальною.

"Арлезіанка" — це драматична новела французького автора Альфонса Доде, що розкриває трагічні стосунки між юнаком Фредері з Провансу та дівчиною з Арля, з якою його пов'язують глибокі почуття. Проте, дізнавшись про її минуле, його серце зазнає тяжкого удару. Символічно, що цю героїню не можна побачити на сцені, проте її присутність відчувається в кожному погляді, русі та мовчанні інших персонажів, надаючи їй майже міфічного, фантомного вигляду. Арлезіанка стає не просто звичайною жінкою, а втіленням руйнівної пристрасті та недосяжного кохання. Це глибоко емоційна оповідь про любов, зраду, честь та трагедію — біль, який неможливо висловити словами, і пристрасть, здатна знищити все на своєму шляху.

Цей твір я отримав випадково - і, до речі, в російському перекладі, оскільки українською його ніколи не перекладали, - розповідає режисер постановки Дмитро Богомазов. - Для нашої вистави ми вирішили замовити новий переклад. Ця п'єса користується великою популярністю в Європі, але в Україні про неї майже нічого не відомо. Їй практично 200 років, і жодного разу вона не ставилася на українській сцені. Хоча вона є важливою частиною класичної європейської літератури. Автором твору є Альфонс Доде, один із найзначніших письменників ХІХ століття, який свого часу був навіть популярнішим за Еміля Золя. В Україні його ім'я відоме лише завдяки "Тартарену з Тараскона", але насправді це надзвичайно яскравий і незвичайний діяч, як і всі справжні романтики.

"Мені здається, що зараз теж час романтизму, бо він завжди виникає у періоди невизначеності, - пояснює режисер, чому взявся за цей матеріал. - Коли реальність не можеш перевірити лише розумом. Романтизм - це коли ти віриш у щось, навіть якщо логіка підказує, що це неможливо. І ця віра - вже твоя реальність. І мені захотілося поділитися з глядачем цією фундаментальною річчю. До речі, за мотивами цієї п'єси Жорж Бізе написав оперу "Арлезіанка". Ми використали в постановці один музичний номер із неї - але обережно, бо ми все ж не оперу ставили".

Події цього твору розгортаються у французькій провінції, але на київській сцені вони набувають сучасного звучання та американського контексту: "Ми просто відчули, що Америка наразі є більш динамічним і живим середовищем. Франція... Ви там останнім часом бували? Це справді гарна, але спокійна країна - нам було б складно знайти в ній емоційне наповнення для нашої історії. Там бракує тієї напруги, яку ми шукали. В той час як Америка, на нашу думку, є простором протиріч, пристрастей і драми. Вона більше відповідає духу романтизму. Хоча, коли ми почали працювати над виставою, ще не відбулася зустріч Зеленського з Трампом в Овальному кабінеті. У певному сенсі, наші відносини виглядали романтично. Після цього багато що змінилося, але ми все ще сподіваємося на позитивні зміни".

Дмитро Богомазов зазначає, що організація нових вистав є досить витратним процесом: "Я не маю точних даних щодо бюджету, але можу стверджувати, що, наприклад, у нас багато костюмів, у яких є шкіряні деталі. Коли ти обираєш певну естетику, не маєш права на компроміси з бутафорією. Проте нещодавно стався інцидент: пролетів дрон і знищив склад, де зберігалася шкіра, і в Україні її раптово не стало. Нам довелося буквально розшукувати матеріали. Тепер створення вистави - це справжній виклик. Але ми не нарікаємо. І я не стверджую, що це складніше, ніж перебування на фронті. Бажаю здоров'я та сил нашим захисникам. Саме завдяки їм ми можемо продовжувати творити і показувати свої роботи".

"Про що йдеться в цій творчій роботі?" - запитує режисер. "Я ніколи не даю прямої відповіді на це питання, оскільки вважаю, що кожен глядач має свободу у своєму сприйнятті. Наша мета - створити атмосферу, в якій ваша індивідуальна думка може виникнути. Як сказав Платон: 'Усе, що я пізнаю, - це лише спогади'. Якщо в людині вже є певна уява, театр може її активізувати, підкреслити та змусити звучати. Проте, якщо всередині немає нічого, то, як би ми не намагалися, нічого не виросте. Я не є вчителем, щоб нав'язувати свої погляди. Театр - це не лекція, а запрошення до роздумів і відчуттів."

У виставі беруть участь два склади акторів. Головну роль виконують по черзі зірка Театру Франка Віталій Ажнов та актор Іван Довженко, для якого це дебют на головній сцені. Іван є студентом університету Карпенка-Карого та представником відомої акторської династії.

Дідусь актора — народний артист України Василь Баша, а батько — один з найвідоміших кінозірок країни В'ячеслав Довженко. Мати актора, заслужена артистка Ксенія Баша, також бере участь у цій постановці. Поряд з нею в виставі грає її колишній чоловік, народний артист України Олександр Форманчук.

"Чи впорався Іван з роллю? - продовжує Дмитро Богомазов. - Ми ще не побачили його повністю. Коли створюється вистава - все завжди робиться "на виріст", із прицілом на майбутнє. Залишаєш актору простір для зростання, інакше вистава не буде розвиватися". За словами режисера, у виставі бере участь ще один студент - третьокурсник театрального вишу Дмитро Короленко. Цікаво, що Богомазов лише нещодавно дізнався про акторське коріння молодого актора: його дідусь і бабуся були знаними артистами Херсонського театру.

У цій виставі беруть участь видатні актори театру, серед яких Олексій Богданович, Олег Стальчук, Олександр Ярема, Віктор Жданов, Олена Хохлаткіна, Людмила Смородіна, Андрій Самінін, Марина Кошкіна та інші відомі артисти. Найближчі вистави заплановані на серпень та вересень, проте всі квитки вже розпродані.

Віталій Ажнов, згідно з відгуками театральних критиків, підносить свого персонажа "до надзвичайних висот емоцій та страждань". "Я не знаю, де проходить ця межа, тому важко щось сказати", -- зізнається Ажнов. "Все, що я бачу на сцені, для мене абсолютно нове, захоплююче і емоційно напружене. Я безмежно вдячний, що ця роль стала частиною мого життя. Вона дуже складна — спонукає до глибоких роздумів і висновків. Відверто кажучи, були часи, коли я також переживав подібний стан тривоги. Це тривало досить довго, а деякі люди живуть в такому стані роками. Хтось знаходить вихід, а хтось так і залишається в полоні своїх переживань".

Наступний прем'єрний показ відбувся після страшної ночі, коли сотні "Шахедів" заполонили київське небо. На запитання про те, як йому вдається зберігати спокій за відсутності сну, актор весело відповідає: "Не знаю, але жодних наркотиків не вживаю". Віталій також підкреслює, що цей рік виявився дуже насиченим для театру: "Макбет", "Слуга двох панів", "Арлезіанка" – вихідні можу порахувати на пальцях однієї руки".

На мою думку, ця вистава є гідним підсумком сезону, і я абсолютно задоволений її результатами, - зазначає керівник Театру Франка Євген Нищук. - Цей твір ще не мав свого місця в українській драматургії. Перше сценічне виконання завжди має унікальну цінність — все, що відбувається вперше, неминуче привертає увагу. Це також дебют для кількох акторів, зокрема для Тамари Антропової, яка стала частиною нашої трупи після успішного проходження конкурсу минулого року. Тоді ми мали лише одну вакансію, на яку подалися більше двохсот кандидатів. Ми пильно слідкуємо за молодими акторами, хоча можливостей для них не так багато. Я вважаю, що Іван Довженко має великі перспективи.

Відповідаючи на запитання про фінансову обґрунтованість вистави, Нищук зазначає: "Ви знаєте, все відносно. Як керівник театру, я несу відповідальність як за адміністративні, так і економічні аспекти – тому фінанси, безумовно, мають значення. Проте, як творча особистість, я усвідомлюю, що мистецтво завжди на першому місці. На щастя, ми нині маємо високий рівень довіри та інтересу до Театру Франка. У нас немає жодної вистави, яка б "завалювалася" – можливо, є одна-дві, але вони незабаром зникнуть з афіші. Це природний процес".

Євген Нищук зазначає, що не може виділити жодну виставу як найзначнішу чи найулюбленішу: "Всі вони надзвичайно різні - і за змістом, і за стилем. Наприклад, мені дуже імпонує "Візит" Давида Петросяна. Це дійсно потужна театрально-філософська вистава, яка спонукає до роздумів. Що стосується глядачів, то беззаперечним фаворитом залишається культова "Конотопська відьма", і вона абсолютно заслуговує на це. Вистава вражаюче поєднує глибоку архаїчну культуру з сучасними підходами. Її успіх вражає не лише українську аудиторію. Ми з нею гастролювали в Лондоні, Берліні, Парижі, а тепер плануємо поїздки до Нью-Йорка, Монреаля і Чикаго. Усі квитки продані."

"Люди зараз ніби по-новому відкривають для себе театр як явище - і зокрема театр Франка. І це тішить. Але я радію не лише за наш театр. У мене, мабуть, досі спрацьовує "синдром міністра" - вболіваю за всіх. І щиро підтримую колег - Кирила Кашлікова (очільник столичного Театру ім. Лесі Українки. - Ред.) та однодумців з Франківська, Львова та інших міст. Нам важливо тримати спільну хвилю".

Не пропустіть на OBOZ.UA захоплююче інтерв'ю з видатним художником Іваном Марчуком, в якому він розповідає про свою еміграцію до Відня, життя за чорним календарем та шахрайські схеми, пов'язані з його картинами.