"Коли час обмежений, не слід марнувати його на спогади про минуле."

У Львові завершився Конгрес культури, який проводиться в місті кожні два роки і слугує платформою для аналізу та обговорення важливих питань культурного життя в Україні. Кожного разу подія має свою конкретну тему, що відповідає сучасним викликам. Цьогорічний конгрес отримав назву "Зв'язок_розрив". Як зазначають організатори, українці зараз перебувають у періоді численних розривів — між поколіннями, громадами, містами, сенсами та інституціями. Війна, вимушені переселення, фрагментація інформаційного простору та руйнування звичних систем впливають на наш спосіб життя. Однак розрив — це не лише про втрати. Це також можливість: знайти нові моделі співпраці, переосмислити усталені підходи та виявити потенціал нових зв'язків, які можуть стати основою для майбутнього.

"Культура є фундаментом всього. Я хочу підкреслити своє захоплення тими людьми, які усвідомлюють значення культури під час війни, активно працюють і вкладають ресурси в цю галузь," — зазначив міський голова Львова Андрій Садовий на відкритті конгресу.

Подія відбувалася у будівлі головної пошти, що на вулиці Словацького. Саме тут говорили про зв'язки та розриви, що ми проживаємо у часи війни, між минулим та майбутнім, між стійкістю та відчаєм, між світлом та темрявою зайшли своє втілення не лише у змістовних дискусіях. По суті конгрес відбувався усередині проєкту "Іменем міста" харківського митця Костянтина Зоркіна.

У центрі уваги — стіл у вигляді пейзажу (зображення Конгресу культури).

У його центрі - стіл-пейзаж, що нагадує про місто. Місто-намисто, каже митець, адже персонажі, дома, дерева об'єднані шнурком. Їх можна переставляти, торкатись, міняти їх місцями, проте вони залишаються разом. Ось такий зв'язок, коли одна деталь може миттєво трансформувати увесь краєвид.

Замість героїв-масок навколо столу розміщаються спікери конгресу. А довкола них - полиці пам'яті, що накопичують знання та досвіди. У центрі сюжету - корабель (а може ковчег), що стоїть біля ворожого берега та не може зрушити з місця. Докладно про цю історію можна дізнатись з мальопису, що вийшов у видавництві Олександра Савчука.

"Книга - це наша перспектива на майбутнє. У ній є лише кілька слів, що мені до вподоби, але вона відкриває ті аспекти, про які цей проєкт не зміг сказати у своїх матеріалах. Вона представляє вигадану історію персонажів, які залучені до цього проєкту," - зазначає Зоркін.

Ця оповідь, перш за все, присвячена Харкову в умовах повномасштабного конфлікту та його культурному життю. Проте, будь-яке місто може перенестися у цю реальність. Історія розпочалася з сну, що з'явився у Костянтина Зоркіна.

"Я придумав розповісти історію, де героями будемо ми, але перетворені на елементи міста. І кожен говорить не лише від свого его, а від елемента, який представляє", ‒ говорить Зоркін та закликав до співпраці інших.

"У нас немає часу для роздумів, лише для дій. Команда корабля витрачає всі свої зусилля на те, щоб уникнути затоплення. У них немає можливості обмірковувати, куди повинен прямувати цей корабель. Вони просто намагаються не дати йому потонути. І вони залишаються на борту. Цей корабель знаходиться у водах ворожої території, з якої неможливо відірватися. І що робить команда, коли настає загроза з боку сусідньої країни? Вони спускаються в трюм. Там, у затишку трюму, вони починають розмірковувати та говорити від імені свого міста," – ділиться Костянтин Зоркін.

"Корабель ‒ це образ, що здається дуже далеким від Харкова. Мені це припало до душі: адже Харків і кораблі, а також море ‒ це зовсім різні світи," ‒ зазначає він.

В цілому, над проєктом працювали кілька місяців, під час яких Зоркін вирізав з дерева численні елементи, що заповнюють "трюм".

Його команда формується з персонажів-символів, які відображають різні грані ідентичності міста. За кожним з цих персонажів прихована конкретна особа, митці, які активно долучилися до реалізації проєкту. Всі вони передають героєві свої унікальні здібності. Серед них — літературний критик Євгеній Стасіневич, кінорежисер Денис Воронцов, поетеса Наталка Маринчак та інші талановиті особистості.

Проєкт став способом сповільнити плин часу, вважає Зоркін: "Коли сьогодні плануєш проєкт, і хтось говорить про терміни в рік, це виглядає занадто оптимістично. Тепер ми укладаємося в місяць, два або три, все відбувається дуже швидко, і для того, щоб організуватися і діяти, потрібно об'єднати зусилля. Звісно, Харків залишається в центрі нашої уваги, його метафізична ідентичність є тим, що нас об'єднує. Часто запитують, чому ми залишаємося тут? Не знаю, але щось нас тримає. І ми тримаємо щось. Безумовно, ми намагаємося триматися. Але ця сила підтримки не вимірюється минулим. Коли часу обмаль, немає сенсу витрачати його на спогади, якщо ми не впевнені в нашому майбутньому. Можливо, у нас і зовсім нічого не буде".

Харків став головним героєм не лише через те, що є рідним місто його учасників. Він - той корабель, який є дуже близько від ворожих територій, "ворожої землі". У ньому - багато спогадів, багато знань, книжок.

У Львові Костянтин Зорків назвав проєкт "Іменем міста в іншому місті".

"Я надзвичайно щасливий, що ця виставка відбулася саме тут і що спікери мали можливість бути присутніми. Я чув чимало думок щодо того, чи це просто оформлення, чи щось більш значиме. На мою думку, це саме та взаємозв'язок, який варто запропонувати," ‒ зазначає він.

Герої цього проєкту включають Птаха, Смерть, Людину, Город, Чорну Діру, Книгу та Квітку. Вони виступають у ролі масок, подібно до тих, що використовувалися у вертепах чи середньовічних театрах. Ці персонажі слугують способом перетворення складних і болісних концепцій на більш умовні, символічні та метафоричні образи. Це також метод узагальнення та структуризації думок.

"Персонажі не поділяються на негативних чи позитивних. Вони просто виконують свої ролі," ‒ зазначає художник.

Перший персонаж - Город. Город між смертю і надією, герой із головою-будинком. Це про місто, і про дослідження культурної спадщини, і про збереження, реконструкцію, реставрацію. Квітка - це любов і потенція до проростання. Є ще один цікавий персонаж - це Людина.

"Можна сказати, що люди підходять до життя з практичною точки зору. Вони не завжди мислять абстрактно і, можливо, взагалі не займаються філософією. Їхнє бажання просто жити є пріоритетом, і вони відкрито про це говорять. Тільки коли ти послухаєш людей на вулиці, ти зможеш це усвідомити. Харків'яни дуже позитивно сприйняли цей проєкт. Для них метафори стають реальністю. Весь цей відчуття абсолютно природне. Інсталяція була сприйнята як відображення реального життя," ‒ ділиться він.

Існує ще один образ — Книга. Вона символізує організацію спогадів.

"Коли ми починаємо процес каталогізації та організації, важливо визначити критерії, за якими це робимо. Іноді ми можемо зіткнутися з радянською моделлю, де акцент робиться на вулицях героїв і захисників, коли їх позначають такими загальними термінами. Наприклад, герої Харкова. Які саме? Це може бути абстрактним. Насправді, ми повинні запитати себе: що ми прагнемо упорядкувати? Які потреби у нас виникають у майбутньому? Які інструменти знадобляться?" ‒ зазначає Зоркін.

І останній персонаж ‒ Чорна Діра. І це неминучість.

Проєкт "Іменем міста" уже відбувся в Літературному музеї Харкова, а після Львова його має побачити Київ.

Організаторами Конгресу "Зв'язок_розрив" є Інститут стратегії культури та ГО "Вірменська тридцять п'ять" за підтримки Львівської міської ради, Фундації ЗМІN, Міжнародного фонду "Відродження", Укрпошти, у партнерстві з Харківським ЛітМузеєм, Коаліцією дієвців культури, Радіо Хартія.