Коли істина стає під знаком питання: ризики штучного інтелекту для документальної фотографії.
Я надіслав свою фотографію штучному інтелекту з проханням її "покращити". Додаю приклад. Результат виявився кумедним — мені очевидно, де алгоритм вніс свої корективи. Однак я впевнений, що сучасні ШІ-технології вже можуть генерувати зображення, які важко відрізнити від реальних.
Я все частіше натрапляю на такі фальшиві фотографії. Як спеціаліст, я здатний їх розпізнати. Проте звичайний глядач приймає це за чисту монету — без жодних сумнівів.
У світі, де можна миттєво створити зображення вигаданої війни і поділитися ним у соціальних мережах, що залишиться справжнім?
Мене звуть Єфрем Лукацький, я документальний фотограф. І все частіше ловлю себе на тривожній думці: навіть справжнє фото сьогодні виглядає... як підробка.
Ми перебуваємо в час, коли штучний інтелект може створити реалістичну сцену без жодного звуку пострілу, без сліз та без життя. Він не натискає на курок у морозі, не шукає укриття від вогню, не тремтить у підземеллі. Він просто викликає емоції.
І в цьому -- загроза. Не в самій технології, а в тому, як вона змінює довіру. Ось основні небезпеки, з якими вже стикається документальна фотографія.
1. Фотографія втрачає доказовість
Раніше фотографії слугували доказами. Їх можна було використовувати в судових процесах, в журналістських розслідуваннях або навіть в організаціях, як-от ООН, стверджуючи: ось, що відбулося. Сьогодні ситуація змінилася. Алгоритми здатні "показати" дим від пожеж у Маріуполі або миті, коли протестувальники штурмують Рейхстаг. І ніхто не зможе точно визначити, чи це справжнє, чи просто deepfake.
Коли обман виглядає настільки правдоподібно, істини стає замало.
2. Глядач перестає довіряти.
Репортажна фотографія завжди була актом довіри: Я був там. Я це бачив. Але тепер кожен кадр супроводжує тінь сумніву: А чи не Midjourney це?
Навіть чесного фотографа можуть звинуватити в постановці. Особливо якщо кадр надто гарний, надто драматичний, надто "кінематографічний". А ми ж саме заради цього й ризикуємо -- щоб передати "надто" без прикрас.
3. Неправда витискає істину.
У стрічці новин дедалі частіше з'являються зображення, які хочеться поширити: обгорілий плюшевий ведмедик, старий біля руїн, дівчинка з очима повними скорботи. Але що, як це фейк, створений нейромережею на запит "місто після війни, емоційна дитина, драматичне освітлення"?
Такі "зображення болю" збирають лайки, гранти, увагу -- але не рятують нікого, бо за ними немає нікого. Лише текстура, шум, статистична імітація страждання.
4. Мистецтво фотографії під загрозою: виклики для професії
Штучний інтелект здатен за одну годину створити фоторепортаж, який за якістю може конкурувати з переможцями World Press Photo. І все це – не виходячи з офісу. Це породжує враження, що традиційні фотографи втрачають свою роль: немає потреби бути в Бахмуті, чекати на відповідне освітлення в Кабулі чи їхати до зони землетрусу.
Але саме в цьому середовищі формуються істинні кадри, просякнуті контекстом, страхом і глибиною. Штучний інтелект може відтворювати естетичні образи, проте не здатний стати свідком подій.
Що робити?
Я не пропоную відмовитись від ШІ. Він уже тут. Але ми -- фотографи, редактори, глядачі -- можемо:
Часом мене охоплює думка, що, можливо, незабаром глядач знову відчує потяг до справжності. До зернистості плівки, до випадкових помилок фокусування, до недосконалості. До зображень, які не блищать, але наповнені життям.
До тих пір, поки це не трапиться, я продовжую фіксувати моменти. Залишатися поряд. Спостерігати.
Бо як би не розвивався штучний інтелект, довіра до людини -- це останнє, що у нас залишилося.