Чиє це видовище: львівські торфові поля перетворюються на арену мистецтва та усвідомленого підходу.

Нещодавно у Львові відбулася виставка під назвою "Кому належить краєвид? Торфовище", яка стала складовою частиною однойменного мультидисциплінарного проєкту. До цього проєкту також увійшов подкаст "Мистецтво боліт. Торфовище", що присвячений комплексному дослідженню цього специфічного середовища. Основною темою досліджень вчених та художників стало торфовище Білогорща, яке є невід’ємною частиною львівського ландшафту.

Розташоване на північ від Львова, це територія місцевого значення, що має статус природного заказника. Однак, це не забезпечує їй абсолютної захищеності. Багато хто досі вважає цю місцевість просто болотистою ділянкою, яку можна осушити та забудувати. Проте, торфовище виконує важливі функції: воно є домом для рідкісних видів птахів і тварин. Крім того, воно позитивно впливає на міський мікроклімат, підтримує водний баланс і слугує значним джерелом підземних вод. Ця територія також функціонує як природний фільтр, очищаючи воду від забруднень, важких металів і надлишку поживних речовин.

А що львів'яни знають про торфовища? Чи розуміють його безпекову й екологічну роль? Чи розглядають торфовище Білогорща як частину міського краєвиду? І до чого тут культура? Про різні аспекти цього цікавого та, відверто кажучи, несподіваного проєкту ми поговорили із заступницею директора ЛКП "Львівське радіо" та менеджеркою ініціативи Богданою Брилинською, а також із художником, куратором та керівником відділу "Дім 42" Володимиром Костирком.

Частина виставки "Хто є власником пейзажу? Торф'яники"

Невидимий ландшафт навколо нас.

Для багатьох людей це території, що асоціюються з сирістю, заростями, комахами та непридатною для господарювання землею. У міському уявленні вони нерідко постають як щось зайве, що потрібно впорядкувати, осушити або звільнити для забудови.

Таке сприйняття стало основою для створення проєкту "Кому належить краєвид? Торфовище", ініційованого командою ЛКП "Львівське радіо". Цей проєкт включає в себе виставку, подкаст, лекції, дискусії, дослідницькі зустрічі та пересувні лабораторії.

Його назва, що містить риторичне запитання, пропонує замислитися: хто має право визначати майбутнє певної території? чи повинна природа відповідати людським потребам? чи може ландшафт мати цінність незалежно від своєї господарської користі?

"Хто є власником пейзажу?" ‒ це запитання, яке намагається оскаржити антропоцентричну точку зору, де людина сприймається як головний володар планети і єдиний активний учасник.

Почали ми з питання простого, набридливого, але такого, що просто неможливо було не поставити. Чому "Мистецтво боліт"? Адже сьогодні слово "болота" викликають чіткі та не надто приємні асоціації.

Слово "болота" викликає у нас не найкращі асоціації, проте наш подкаст називається "Мистецтво боліт. Торфовище" з цілком зрозумілих причин. Болото — це насправді той природний ландшафт, який є важливим для містян. Поки воно залишається вологим (без кисню), воно виконує роль захисту нашої планети від глобального потепління. Однак, коли воно висихає і насичується киснем, це може призвести до викидів парникових газів і виникнення пожеж. Осушення боліт в епоху СРСР стало однією з найбільших екологічних катастроф в Естонії, і це варто пам'ятати. Тож ми сприймаємо болота дещо інакше, ніж наші північні сусіди. Це особливий, навіть містичний пейзаж, який справляє враження і затягує в себе. На жаль, ми часто не усвідомлюємо цінність цього. Наш проєкт створений, щоб показати цей унікальний ландшафт, що належить нам, і подивитися на нього під новим кутом, ‒ ділиться думками Богдана Брилинська.

Торфяні болота слугують домівкою для незвичайних видів птахів і тварин.

Болотистий ландшафт ‒ це не щось чуже для міста, а простір, який потрібен мешканцям. Він може бути захопливим, якщо перестати дивитися на нього крізь усталені негативні асоціації.

Завдання проєкту полягало у тому, щоб змінити спосіб мислення. Замість запитання, що можна зробити з цією землею, проєкт пропонував спитати: чого ми не знаємо про неї, що вона дає місту та як ми можемо співіснувати з нею? Окрім того, наголошує Богдана Брилинська, якщо говорити про заболочену місцевість, то насамперед варто говорити про Балтію, країни якої є нашим вірним партнером та підтримкою, а не про країну-агресорку.

"Болото - це не чиясь конкретна власність чи щось негативне, навпаки. Тому "Мистецтво боліт. Торфовище" ‒ це якраз намагання поговорити про болото у його природному значенні", ‒ додає вона.

Торф’яники в ролі елемента міської екології

Торфовища ‒ це особливі природні середовища, формування яких відбувається протягом тривалого часу. Вони регулюють водний режим і створюють умови для існування різноманітних видів. Їхня роль виходить далеко за межі самої заболоченої ділянки, адже стан таких територій впливає на довкілля.

Митець Володимир Костирко досліджує торф'яні болота.

"На планеті залишилося лише 3% торфових угідь. Проте їхній внесок у очищення атмосфери від вуглекислого газу та вуглецю становить 30%. Торфовища стають дедалі меншими, і, відповідно, рівень вуглецю зростає. Однією з цілей нашого проєкту було донести до суспільства важливість торфовищ і змінити до них ставлення. Мене особисто зацікавило, що вони існують навіть у межах міста. У нашому випадку обидва торфовища осушені, але не повністю. Є плани повернути їм вологість," – зазначає Володимир Костирко.

Коли торфовий ґрунт втрачає воду, органічна речовина починає розкладатися, вивільняючи накопичений вуглець. Спроба зробити територію зручнішою для господарського використання може мати наслідки, протилежні очікуваним: замість збереження природних ресурсів люди створюють додаткове навантаження на довкілля, додає він.

Ця проблема особливо загострюється під час виникнення пожеж. Висушений торф може тліти на глибині, що ускладнює виявлення і гасіння вогню. Зовні територія може здаватися досить спокійною, в той час як під поверхнею вже відбуваються небезпечні процеси.

Учасники проєкту зазначали ситуації, коли торфовища в околицях Дублян спалахували, і наслідки цього відчували навіть жителі Львова. Це стало яскравим прикладом того, як екологічні виклики можуть перерости в загрози для безпеки міста.

Яке відношення має мистецтво до цього?

Ключовою характеристикою проєкту стало інтегрування різних методів дослідження ландшафту. Серед них особливо виокремлюється мистецький аспект, який відіграє центральну роль.

"Мистецтво виступає одним із способів залучення уваги. Це потужний і ефективний інструмент. Через мистецькі твори можна порушувати важливі теми, ставити запитання та знаходити відповіді. Завдяки цьому ми можемо акцентувати увагу на різних проблемах," ‒ зазначає Володимир Костирко.

Він підкреслює, що саме через мистецтво можна залучити увагу до цього регіону, сприяти його вивченню та, що найважливіше, змінити сприйняття його як чогось непотрібного.

"Мистецтво формує дискурс навколо проблематики боліт та торфовищ. Також важливу роль відіграє подкаст, оскільки кожен його епізод змінює наше сприйняття теми торфовищ і боліт. Ведуча Олена Груба прагнула представити різноманітні перспективи, які також знайшли відображення в експозиції. Тут агентність торфовища була чітко виражена. Її можна було не лише спостерігати, а й розглядати з іронічного кута зору та не лише з цього боку", ‒ зауважує Богдана Брилинська.

Частина виставки "Хто є власником пейзажу? Торф'яники"

Організатори не зупинилися лише на виставці чи поширенні екологічної інформації. Вони створили середовище, де наукові знання перепліталися з мистецтвом, філософськими роздумами, соціологічними аспектами та щоденним досвідом людей.

Виставка в "Дім 42" не залишалася статичною, а навпаки, постійно поповнювалася новими матеріалами. Вона інтегрувала дані, здобуті під час дослідницьких заходів і зустрічей. Завдяки цьому виникали нові теми, змінювалися акценти, а сам проєкт перетворювався на динамічну лабораторію, де дослідження відбувалося безпосередньо в ході роботи.

"І в цьому був задум провести діалог між торфовищем і міською спільнотою. Мені видається, що сама спроба використання різних методів, зокрема філософського та мистецького споглядання в цьому проєкті,  дала можливість трішки розхитати сприйняття торфовища, виключно з екологічної точки зору", ‒ вважає Богдана Брилинська.

П'ятий епізод подкасту був присвячений художньому сприйняттю природи, де своїм досвідом поділилися куратор Борис Філоненко та художник Андрій Лінік.

"Ми не вносили змін у середовище. Хоча культура часто виступає як трансформуюча сила. Натомість ми більше переглядали те, що знаємо про це", ‒ зазначає Володимир Костирко. У ряді країн можна зустріти субкультури, натхнені болотами. Наприклад, в Ірландії організовують фестиваль кіно, присвячений таким фільмам.

"По прибутті в Естонію мене одразу відвезли на болото, де проходили поетичні читання, присвячені цьому місцю. Таким чином, моє знайомство з країною розпочалося з болота, яке в певному сенсі стало справжнім символом мого приїзду. Це місце ніби переслідувало мене в містичному плані," ‒ розповідає Богдана Брилинська.

А як щодо містичних аспектів наших болотистих територій? Володимир Костирко висловлює думку, що така особливість не є характерною для нашого природного середовища.

"Ми провели опитування з цього питання і не виявили жодних схожих згадок. Болото залишається просто болотом – найгіршим видом землі, яку слід забудовувати. Хоча в інших регіонах, таких як Шотландія чи Ірландія, існує певний містичний елемент у субкультурах. Варто зазначити, що ці субкультури в основному орієнтовані на молодь," – зазначає він.

У проєкті значну роль відіграють крокуючі лабораторії, які відомі під назвою Walking Labs. Основна ідея цього формату полягає в вивченні території шляхом безпосередньої участі: спостереження за навколишнім середовищем, фіксація змін, прослуховування думок експертів, обмін враженнями та накопичення знань у русі.

Частина виставки "Хто є власником пейзажу? Торф'яники"

Звичайна прогулянка в таких умовах перетворюється на захоплюючу дослідницьку діяльність. Людина не просто минає дерева, траву чи водойми, а починає усвідомлювати зв’язки між цими елементами, акцентує увагу на деталях і порівнює свої спостереження з науковими теоріями.

Таким чином, територія, що зазвичай викликає занепокоєння, може стати об'єктом ретельного аналізу. Невідоме вже не є лише джерелом страху, а перетворюється на майданчик для вивчення, в тому числі через призму мистецтва.

Кліщі, бобри й природне право на незручність.

Однією з найзахоплюючих аспектів проєкту виявилася концепція "тривожної фауни" ‒ це живі істоти, які здатні викликати у людей почуття страху або відрази. Зокрема, і досить несподівано, головними героями стали кліщі. Вони навіть отримали окремий випуск у подкасті.

Ця дискусія виявила більш глобальну проблему: люди часто оцінюють природу через призму власного комфорту. Те, що викликає у них страх, вважається небажаним і, на їхню думку, потребує знищення. Однак наявність організмів, які не викликають симпатії у людей, не свідчить про те, що природне середовище є негативним.

У третьому випуску подкасту ведуча мала бесіду з психоаналітиком і письменником Юрком Прохаськом, а також акарологом Габріелем Гуштаном. У їхній розмові було досліджено страх перед кліщами, що стало відправною точкою для обговорення людського сприйняття природи, яка не завжди відповідає нашим сподіванням.

Іншим прикладом відкритого дослідження стали бобри. На початку проєкту була інформація про їхню присутність на торфовищі Білогорща, однак підтверджених спостережень за самими тваринами учасники не мали. Під час однієї з лабораторій вдалося сфотографувати погризене дерево ‒ можливий слід діяльності бобрів.

Проект включав всебічний аналіз торф'яного масиву.

Ця знахідка надала імпульс для розширення експозиції та дискусії про межі людського пізнання. Хоча ми не можемо спостерігати цю істоту безпосередньо, ми здатні помічати її сліди. Невидимість не завжди свідчить про відсутність життя.

Такі приклади демонструють важливість мистецького підходу до дослідження. Він дозволяє не лише подавати готові висновки, а й залишати простір для запитань, припущень і несподіваних відкриттів. Мистецтво в цьому випадку не замінює науку, а допомагає розширити межі уваги та побачити те, що зазвичай залишається поза людським сприйняттям.

Не тільки Галичина: альтернативний погляд на регіон Львова

Проект надав можливість переглянути географічну та культурну ідентичність цього регіону. На думку дослідників, північна частина Львова входить до території Малого Полісся. Торфові угіддя свідчать про те, що ландшафт Львівщини значно різноманітніший, ніж зазвичай вважається. Вони встановлюють зв'язок між містом та більш широким природним середовищем, а також створюють простір для культурного обміну з тими районами, де болота займають важливе місце в колективній пам'яті та мистецтві.

Під час підготовки проєкту команда зверталася до досвіду країн Балтії, Польщі, Ірландії та Великої Британії, де торфовища й болота стають темами мистецьких практик, поезії, кіно та екологічних дискусій. Зокрема, як уже згадувалось, в Естонії болотисті ландшафти можуть бути не периферією, а важливою частиною культурного досвіду.

Це зіставлення відкриває можливість усвідомити, що негативне ставлення до боліт не є єдиним варіантом. Те, що в певних умовах сприймається як непридатна територія, в інших може слугувати джерелом натхнення, ідентичності та суспільного інтересу.

Проте метою львівського проєкту було вловити голос своєї місцевості, її історичні аспекти, характерні риси та жителів, які оточують цю територію.

Між незручними територіями і безмежним простором волі.

Окремий вимір дослідження відкрили розмови з мешканцями Білогорщі та Дублян. Торфовище може бути цінним природним середовищем для фахівців, однак для частини місцевих жителів воно є незручним сусідством.

Таке ставлення не виникає на порожньому місці. Воно пов'язане з повсякденними потребами, звичками та тим, як люди звикли оцінювати міський простір. Якщо територія не має очевидної функції, її часто сприймають як невикористаний ресурс. Водночас відсутність забудови може створювати зовсім інший досвід.

У бесідах про Білогорщу виникла ідея, що для молоді торфовище іноді слугує прихистком від контролю та рутинних обмежень. Це місце залишається простором, що не зовсім підкоряється традиційним нормам міського існування.

Багато городян можуть впізнати в цьому знайомі ситуації: незаселені території, пустирі, занедбані узбережжя річок або зарослі ділянки перетворюються на місця для самостійного пізнання навколишнього світу. Хоча вони можуть не мати чітко окресленої мети, ці простори пропонують можливість свободи, нових знайомств і особистих пригод.

Проект включав всебічний аналіз торф'яного масиву.

У дебютному епізоді подкасту Наталя Отріщенко, соціологиня та дослідниця Центру міської історії, досліджує так звані "непрестижні" міські простори. Це території, які не відповідають традиційним уявленням про впорядковане місто. Серед них — болота, торфовища, порожні ділянки та занедбані узбережжя, які, хоча й здаються безглуздими, продовжують існувати у своєму власному ритмі.

Визнання важливості таких територій полягає в тому, щоб відкинути думку, що кожен шматочок землі має бути освоєний, забудований чи перетворений на інфраструктуру. Іноді збереження простору без чітко визначеного призначення не свідчить про його занедбаність, а навпаки, є необхідною умовою для існування різноманітних форм життя.

Спогади про ландшафт та пережитий досвід війни.

Торфовища мають значення не лише для екології та повсякденного життя, а й для розуміння історичних подій. У межах проєкту учасники звернули увагу на досвід Ірпеня, де заболочені території відіграли важливу роль у стримуванні просування російських військ під час повномасштабного вторгнення.

"Це була одна з секцій нашої виставки, що розглядала Ірпінь у світлі війни," ‒ зазначив Володимир Костирко.

Цей приклад ілюструє, що природний ландшафт не слід оцінювати лише з точки зору його зручності для людей. Те, що в умовах миру може виглядати як перешкода для пересування чи забудови, за специфічних обставин набуває значення як важливий елемент безпеки. Таким чином, природні території не є просто фоном для людського існування. Вони суттєво впливають на функціонування міста, його реакцію на загрози та можливості адаптації до змін.

Історія торфовища Білогорща ілюструє, наскільки природні екосистеми можуть бути вразливими під впливом політичних та економічних рішень. Згідно з інформацією проєкту, у 1937 році ця територія була оголошена пам'яткою природи, але після приходу "освободітєлєй" її охоронний статус було скасовано. У результаті торфовище було осушено, а частина його території використана під дачні ділянки та для видобутку торфу.

Проект включав всебічний аналіз торф'яного масиву.

Ця розповідь підкреслює, що результати людських виборів можуть мати тривалий вплив, що триває десятиліттями. Відтак, питання охорони торфовищ є важливим не лише з точки зору екології, а й з огляду на наше майбутнє та відповідальність перед містом.

Що наступне: від торфяників до води.

"Чиє це місце? Торфовище" стало ініціативою, що прагне інтегрувати різноманітні знання про територію, яка розташована в межах міста, але зазвичай залишається поза увагою. Виставка та п'ять епізодів подкасту "Мистецтво боліт. Торфовище" відкрили можливість дослідити це середовище з екологічної, соціологічної, філософської та культурної точок зору.

Ведучою й авторкою подкасту стала Олена Груба ‒ дослідниця філософії техніки та менеджерка програмних напрямків "Дім 42". До розмов долучилися науковці, митці, дослідники міського простору й представники місцевих спільнот. Проєкт реалізували ГО "Центр регіональних ініціатив "Астрея"" спільно з ЛКП "Львівське радіо" у рамках програми "Відповідальність бути / Responsibility to Be" від Українського культурного фонду та Львівської міської ради.

Ключовим досягненням стало не лише отримання інформації, а й новий підхід до обговорення природи. Торфовище більше не є лише предметом екологічної дискусії, а перетворилось на простір, де поєднуються наукові знання, культурні традиції, а також повсякденне життя та розвиток міської інфраструктури.

Наступним напрямом роботи команда визначила воду. Ця тема логічно продовжує розмову про торфовища, адже вода є основою їхнього існування та важливим чинником екологічної стійкості міста. Водночас питання води виходить далеко за межі одного природного середовища й спонукає замислитися над геологією, рельєфом та історією території, на якій розташований Львів.

У цьому контексті проєкт не надає готових рішень, а запрошує нас до більш уважного спостереження за світом навколо, зокрема через призму мистецтва. Щоб змінити наше сприйняття природи, важливо навчитися виявляти її присутність в тих місцях, де ми зазвичай бачимо лише порожнечу, незручності або загрозу.