"Конклав" і відхід Папи: як кіно передбачає події насправді

Ватикан опинився в центрі світової уваги. 21 квітня на 88-му році життя помер папа Франциск. Його похорон відбувся 26 квітня, а 5 травня розпочнеться конклав — таємне зібрання кардиналів, які оберуть нового понтифіка. У цей же час велику популярність здобув фільм "Конклав", політичний трилер про вибори нового Папи, прем'єра якого відбулася всього кілька місяців тому. Цей збіг обставин вражає: художня вигадка несподівано відобразила реальність, що призвело до зростання інтересу до фільму та обговорень про те, як культура впливає на наше сприйняття церковних подій.

"Конклав" — це британсько-американський художній фільм, що вийде в 2024 році, режисером якого є Едвард Берґер. Стрічка базується на однойменному романі Роберта Гарріса, виданому в 2016 році. Це політичний трилер, у якому зірки, такі як Рейф Файнс, Стенлі Туччі, Джон Літґоу, Серджо Кастеллітто та Ізабелла Росселіні, виконують головні ролі. Сюжет фільму розгортається навколо смерті Папи Римського та проведення конклаву кардиналів, які зберуться в Сикстинській капелі для вибору нового понтифіка. Кардинал Томас Лоуренс (у виконанні Файнса), який очолює виборців, поступово відкриває таємниці та скандали, що оточують основних кандидатів на престол святого Петра. Атмосфера фільму пронизана інтригами та невидимими конфліктами між різними фракціями в Церкві — від прогресистів до консерваторів.

Прем'єрний показ "Конклаву" відбувся наприкінці літа 2024 року на кінофестивалі в Теллурайді, а 25 жовтня 2024-го стрічка вийшла в широкий кінопрокат у США (в Україні -- 21 листопада). Фільм отримав схвальні відгуки критиків за майстерну режисуру, сильний сценарій та вишукану операторську роботу. За відносно скромного бюджету в 20 млн дол. світові касові збори сягнули 116 млн дол. "Конклав" також здобув низку престижних нагород: був включений до десятки найкращих фільмів 2024 року за версіями Національної ради кінокритиків США та Американського інституту кіномистецтв, отримав чотири премії BAFTA (зокрема за найкращий фільм) та відзначений "Золотим глобусом" за найкращий сценарій. На 97-й церемонії "Оскар" стрічка здобула вісім номінацій (у тому числі за найкращий фільм) і перемогла в категорії "Найкращий адаптований сценарій".

Новина про смерть папи Франциска миттєво посилила інтерес публіки до фільму. В перші ж дні після трагедії стрічка вибухово набула популярності на стримінгових сервісах. За даними Luminate, у понеділок 21 квітня, кількість хвилин перегляду "Конклаву" зросла на приголомшливі 283% порівняно з попереднім днем. На Amazon Prime стрічка посідає друге місце за кількістю переглядів у сегменті України. Якщо в неділю фільм зібрав близько 1,8 мільйона хвилин перегляду, то в понеділок ця цифра підскочила майже до 7 мільйонів хвилин. Відсотковий приріст продемонстрував й інший фільм на ватиканську тематику -- "Два Папи" (2019) від Netflix.

У соціальних мережах назву стрічки вивели в тренди: користувачі активно діляться враженнями та мемами, проводячи паралелі між вигаданим конклавом на екрані та майбутнім реальним вибором нового Папи. Відеофрагменти й кадри з фільму заполонили X (колишній Twitter) і TikTok, а пошукові запити за словом "Конклав" різко зросли в усьому світі. Цікаво, що ще з часу кіно-театрального релізу восени 2024 року "Конклав" уже мав значну присутність у поп-культурі та інтернет-мемах. Молодша аудиторія несподівано підхопила тему виборів Папи, перетворивши її на матеріал для креативу: в мережі можна було натрапити на жартівливі порівняння конклаву з реаліті-шоу на кшталт RuPaul's Drag Race чи Survivor, а кардиналів -- із учасниками конкурсу на вибування.

У лютому, коли Папа Франциск був госпіталізований через респіраторне захворювання, його стан справді викликав серйозні занепокоєння. Актори фільму "Конклав" не змогли не провести паралелі між сюжетом стрічки та реальним життям. Під час вручення премії Гільдії кіноакторів (SAG Awards) Ізабелла Росселіні, яка виконувала одну з ролей у фільмі, висловила свої почуття до журналістів: "Ми дуже стурбовані нашим Папою. Ми його любимо – Папу Франциска. Бажаємо йому швидкого одужання".

Інші учасники фільму також поділилися своїми враженнями від відчуття дежавю. Ветеран кінематографу Джон Літґоу охарактеризував ситуацію, в якій "Конклав" виявився настільки актуальним у контексті сучасних новин, як "неймовірно своєчасну". Він зазначив, що фільм про вибори лідера несподівано став об'єктом обговорення в суспільстві: "Ця стрічка виявилася дивовижно релевантною, адже вона досліджує, як соціальний організм обирає свого провідника. Тема виборів, особливо у політичному контексті, нині є надзвичайно актуальною".

Виконавець головної ролі Рейф Файнс зізнався, що навіть для нього самого феномен резонансу "Конклаву" залишається певною загадкою. "Чому взагалі щось "зачіпає" в наш час? Це важко пояснити", -- зазначив актор, припустивши, що стрічка, можливо, привернула увагу людей "ідеями про чесність виборної посади, про амбіції та структури влади, про цінність віри та моральної відповідальності". На думку Файнса, фільм не намагається цинічно очорнити церковний устрій, а радше показує кардиналів як людей зі своїми вадами й чеснотами, які постали перед величезною відповідальністю.

Режисер фільму Едвард Берґер та сценарист Пітер Строґан поки що не висловилися публічно щодо співпадіння зі смертю Франциска. Однак їхній проект вже говорить сам за себе. У попередніх інтерв'ю, ще до останніх подій, Берґер підкреслював, що його метою було зазирнути "за зачинені двері" Ватикану та уявити, які моральні дилеми і пристрасті можуть виникнути навіть під час такої урочистої процедури, як вибір нового Папи. В результаті "Конклав" став унікальним прикладом, коли мистецтво не лише відображає реальність, а й, здавалося б, передбачає її розвиток.

Наскільки "Конклав" відповідає реальності папських виборів? Творці фільму доклали зусиль для відтворення атмосфери та ритуалів Ватикану. Фільм базується на ретельному дослідженні Роберта Гарріса, автора першоджерела, а на знімальному майданчику був присутній тематичний консультант. Рейф Файнс зазначав, що прагнення точності було важливим аспектом роботи. Едвард Бергер також розповідав про вивчення ритуалів -- від запечатування покоїв померлого Папи до знищення його персня.

Популярність "Конклаву" викликала активні дискусії не лише про художні якості фільму, але й про те, наскільки точно він відображає реалії Ватикану. Чи може ця стрічка слугувати своєрідною репетицією перед справжнім конклавом у 2025 році, чи, можливо, варто враховувати голлівудські перебільшення? Експерти з Ватикану та релігійні аналітики запевняють, що більшість основних процедур у фільмі зображено коректно. Картину правдиво ілюструє ключові аспекти вибору папи: кардинали проживають у резиденції Casa Santa Marta на території Ватикану під час конклаву, збираються для голосування в Сикстинській капелі, де їх ізолюють від зовнішнього світу та перевіряють приміщення на предмет прослуховування. Як і в реальному житті, фільм демонструє, що кожен кардинал записує ім'я свого кандидата на папірці і кидає його в урну для голосування; підрахунок голосів відбувається публічно під час зборів, а результати сигналізуються кольором диму, що піднімається з Сикстинської капели. Чорний дим вказує на те, що необхідна більшість голосів не була здобута, тоді як білий дим сповіщає про обрання нового Папи — ці традиційні елементи фільм передає вірно, без вигадок.

Водночас, як і будь-який художній твір, фільм додає драматизму там, де реальність зазвичай є стриманішою. Наприклад, стрічка чітко ділить кардиналів на умовні табори -- прогресистів, які прагнуть реформувати Церкву (персонаж кардинала Белліні у виконанні Стенлі Туччі), й традиціоналістів-консерваторів (кардинал Тедеско, якого грає Серджо Кастеллітто). В реальності такі розклади існують, але не є настільки карикатурними. Як зазначає професор богослов'я Білл Кавано, кардинали не завжди акуратно вписуються в "ліві" чи "праві" фракції, й політична боротьба між ними на конклаві, ймовірно, є дещо менш драматичною, ніж у кіно. Фільм свідомо підкреслює контрасти між героями задля сюжету, тоді як насправді більшість кандидатів на папство є доволі поміркованими, а їхні ідеологічні розбіжності -- питання пріоритетів, а не відкритого протистояння.

Існують також інші нюанси. Головний персонаж фільму, кардинал Лоуренс (Рейф Файнс), поєднує в собі дві важливі ролі — декана Колегії кардиналів і камерленга, який фактично керує Ватиканом у період вакантності престолу. У реальному житті Ватикану такі функції чітко розподілені між різними особами. Після смерті папи Франциска обов'язки камерленга взяв на себе кардинал Кевін Фаррелл, відповідальний за оголошення про кончину, опечатування папських покоїв, зламування Персня Рибалки та координацію підготовки до конклаву й похорону. Водночас деканом Колегії кардиналів залишається кардинал Джованні Баттіста Ре, який головуватиме на загальних зборах перед конклавом та відкриє вибори нового Папи. У фільмі, з метою спростити сюжет, ці важливі протокольні аспекти опущено. Автори зосередилися на одному вигаданому персонажі-розпоряднику, тоді як насправді за ці процеси відповідає кілька ключових фігур, кожна з яких виконує свою чітко визначену роль.

Найбільше суперечок викликали сюжетні "сюрпризи" — художні елементи, покликані вразити глядачів, але вигадані до такої міри, що видаються малоймовірними в контексті історії церкви. Наприклад, у фільмі з'являється "кардинал in pectore" — таємно призначений Папою кардинал, чий статус не було оголошено публічно. За сценарієм, цей ієрарх (архієпископ Вінсент Бенітес з Кабула) несподівано прибуває на конклав і долучається до голосування, що шокує інших учасників. Хоча цей поворот додає інтриги, у реальному житті це неможливо: кардинал, призначений in pectore (в серці) та не оголошений офіційно, не має права брати участь у конклаві, поки його ім'я не стане відомим і не буде внесене до списку виборців. Папи справді можуть таємно призначати кардиналів (з міркувань безпеки чи політичних причин), але якщо понтифік помирає, не розкривши імені, такий кардинал залишиться "неврахованим", а вибори Папи проходитимуть без його участі. Цей момент гарно ілюструє, як сценаристи "Конклаву" свідомо ігнорують встановлені протоколи заради досягнення драматичного ефекту.

У цій книзі та фільмі новообраний Папа виявляється інтерсекс-особою, яку попередник таємно підвищив до кардинала. Такий розвиток подій не має аналогів в історії і піднімає питання: як би Церква відреагувала на таку "позаканонічну" біографію? Ватиканські теологи підкреслюють, що канонічне право не містить специфічних норм для інтерсекс-індивідів, отже, рішення залежало б від Конгрегації доктрини віри.

Деякі представники релігійних кіл висловили звинувачення на адресу авторів фільму, вважаючи, що у стрічці присутня прихована упередженість. "Найсміливіші" повороти сюжету деякі оглядачі охарактеризували як "антикатолицьку пропаганду", зазначаючи, що творці, переслідуючи драматичні ефекти, перейшли межу правдоподібності. Наприклад, католицьке видання Catholic Herald підкреслило відсутність історичної глибини в стрічці, в той час як єпископ Роберт Баррон категорично відкинув її, назвавши типовою "оскарівською наживкою", і стверджуючи, що це "фільм про Католицьку церкву, який міг би бути написаний редакцією New York Times". Отже, консервативні кола сприйняли "Конклав" як відображення стереотипів секуляризованого суспільства щодо Церкви. Проте, незважаючи на ці критичні зауваження, більшість рецензентів погоджуються, що фільм не має на меті очорнити Ватикан, а скоріше акцентує на певних аспектах, зберігаючи загальну повагу до церковних традицій. Навіть критики визнають, що основна церемонія та дух конклаву в стрічці зображені з вражаючою точністю, хоча і підкреслені художніми прийомами.

Коли мільйони людей в усьому світі за кілька днів переглядають трилер про конклав, неминуче формується певна призма, крізь яку потім сприймається й реальний процес у Ватикані. Фільм перетворюється на своєрідну "лінзу", що фокусує увагу аудиторії.

З одного боку, "Конклав" виконує просвітницьку роль. Перед очима публіки постали давні обряди й ритуали -- від латинського вигуку Extra omnes! ("Зайві, вийдіть геть!") під час зачинення дверей капели до піднесення білого диму, що сповіщає світові про нового Папу. Стрічка наповнює ці церемонії живим змістом, показує емоції та сумніви тих, хто бере в них участь. У такий спосіб художній твір робить закритий світ Ватикану ближчим і зрозумілішим для широкої аудиторії. Коли ж настає момент реального конклаву, ці глядачі вже не сприймають його як щось абстрактне -- в них перед очима кадри з кіно, які підказують, як усе може відбуватися за тією завісою таємничості.

З іншого боку, варто усвідомлювати й ризики такого впливу кінематографа на сприйняття реальності. Художня драма неминуче спрощує та загострює дійсність. Несвідомо порівнюючи реальний конклав із кіношним, люди можуть очікувати від нього таких самих пристрастей, змов і одкровень, які показав Берґер на екрані. Вже зараз у соцмережах лунають жарти й теорії змови про те, що кардинали на майбутньому конклаві нібито матимуть приховані скелети в шафі, як у романі Гарріса. Проте реальність може виявитися прозаїчнішою: церковні вибори -- це передусім про молитву, роздуми та консенсус, а не про детективні інтриги. Дивитися цей фільм для розуміння реального конклаву -- це однаково, що вивчати Римську імперію за фільмом "Гладіатор": захопливо, але неточно.

Популярна культура має неймовірну здатність підсилювати інформаційні потоки. Ситуація з "Конклавом" продемонструвала, що кіно може не лише реагувати на актуальні події, але й передбачати їх, створюючи контекст обговорення цих подій. Коли 5 травня кардинали зберуться в Сикстинській капелі, у свідомості багатьох глядачів вже виникнуть асоціації з тим, що вони бачили у фільмі. Попереду – дні прощання з папою Франциском та історичний конклав на початку травня, який принесе світу нового понтифіка. Чи здійсниться сценарій Гарріса – Берґера, чи реальність здивує нас зовсім іншим розвитком подій – ми дізнаємося зовсім скоро. Але вже зараз зрозуміло: символічна біла димова хмара цього разу підніметься не тільки з димаря Сикстинської капели, а й з кінематографічного образу, що так гармонійно переплелося з дійсністю.