"Інноваційні та ефективні підходи до заохочення використання і популяризації української мови". Часина третя.

Кіномитці та культурні діячі, дотичні до медіапростору, висловили свої ідеї щодо стимулювання вживання української мови

Рекламування фільмів, контент для дітей у медіа-сфері, акцент на українську жестову мову.

10 червня Національне інформаційне агентство "Укрінформ" організувало круглий стіл, присвячений темі "Інноваційні та ефективні способи підтримки використання та розвитку української мови". У заході взяли участь більше двадцяти експертів – видатних представників культури, освіти, науки та громадського сектору.

До вашої уваги третій підсумковий матеріал заходу з виступами кінорежисера, сценариста, продюсера, заслуженого діяча мистецтва України Михайла Іллєнка; голови Асоціації "Сприяння розвитку кінематографа в Україні - дивись українське!" Андрія Різоля; перекладачки жестової мови Марини Ліферової; заслуженої артистки України, авторки легендарної музичної програми "Територія А", директорки Державної агенції промоції культури України Анжеліки Рудницької; директорки та засновниці діджитал-видавництва "Glowberry Books", яка розробляє кросплатформні проєкти для дітей: мультcеріали, книжки та інтерактивні додатки Ольги Черепанової.

УКРАЇНСЬКА МОВА ЗАРАЗ СМЕРТЕЛЬНО ХВОРА НА МАТІРЩИНУ, ЦЕ - ЯЗВА, БЕЗПОЩАДНИЙ ДВОБІЙ, ЯКИЙ МИ ПРОГРАЄМО

Михайло Іллєнко — український кінорежисер, сценарист і продюсер, який має звання заслуженого діяча мистецтв України.

- Загалом кажучи, я оптиміст, і не вважаю, що ми на етапі, коли наближається катастрофа української мови. Можу навести статистику, коли я почав навчати студентів у 1992-му, половина часу з предмета "Кінорежисура ігрового кіно" в мене пішло на обговорення теми "какая разница". Починаючи з 2014 року, мені стало легше, а вже перед 2020-им, ця тема майже зникла. Студентам останніх трьох наборів (це статистика, я нічого не перебільшую) мені, взагалі, не доводиться на цю тему говорити.

Але, хочу додати трохи тривоги, бо я вважаю, що українська мова зараз смертельно хвора, не менше й не більше. Послухайте фонограму в школах, у вищих навчальних закладах, де завгодно на вулиці, в кіно, в театрі, на жаль, також. Послухайте, що тиражується мільйонами примірників, в інтернеті, послухайте політичних коментаторів, дуже розумних людей, я їх слухаю, бо хочу знати більше, хочу знати новини, мені це треба - я слухаю матірщину. І боюся, що ми зараз, як лікар, який лікує запалення легень, а там вже гангрена ... І це фундаментальне питання, бо це - язва, хвороба, для мене це вже кричуще питання.

Я не вважаю себе святим, але на знімальному майданчику та в публічному просторі намагаюся дотримуватися певних норм поведінки. Проте, сьогодні цей простір переповнений негативом, і мені страшно, що така хвороба може здолати нашу мову. Це вже стає серйознішою проблемою, ніж питання балансу між російською та українською, адже російська мова поступово втрачає свої позиції! Якщо ще кілька ночей пройдуть, як сьогодні, всі почнуть говорити українською.

Тому цій справі слід приділити окрему увагу, адже це не може бути лише під опікою держави; потрібно щось інше. Можливо, варто створити якийсь орден лицарів – прошу вибачити мій ідеалізм. Це може бути клуб з власними обітницями, який об'єднає людей, здатних протистояти викликам, щоби вони стали своєрідними лідерами в цій сфері.

Для мене це вкрай серйозне питання, і не тільки теоретично, останні мої два сценарії цього дуже серйозно торкаються, бо двобій просто безпощадний, ми програємо. І дуже хотів би, щоби ця тривога, не вивітрювалася. А з українською мовою буде все добре, можете не хвилюватися, слава Богу, у нас є село, в нас є інтелігентні люди, які можуть цей імпульс підтримувати. А от що робити з матірщиною?

ВАЖЛИВО, ЩОБ КОЖЕН ПРАЦЮВАВ НА СВОЄМУ ПОСАДІ НА МАКСИМУМ, ЯКИЙ ВІН ЗДАТЕН ДОСЯГТИ.

Андрій Різоль, керівник Асоціації "Підтримка розвитку кіномистецтва в Україні - обирай українське!"

Перш за все, ми практики, тому зосереджусь на конкретних діях. На вихідних пройшов фестиваль "Кобзарська трійця" – перший щорічний захід, присвячений традиційному кобзарству в Україні. А напередодні, в п'ятницю, ми передали 200 книг до Страсбурзької бібліотеки. У травні ми також провели 94 покази українських фільмів для військових. І за півроку до цього відкрили сім кінопросторів у реабілітаційних центрах, причому без жодної державної підтримки. Ми систематично демонструємо український контент.

Я за те, щоб практично робити на своєму місці той максимум, який ти сам можеш. І колаборація з адекватними і світоглядними близькими людьми. Все. Ми відкриті до колаборації, нас дуже легко знайти - Асоціація "Дивись українське!"

Залучення держави до світу жестової мови глухих людей є важливим кроком, який демонструє, що вони спілкуються жестовою українською, котра постійно еволюціонує.

Марина Ліферова - фахівець з жестової мови. Вона розпочала свою кар'єру перекладача у 1981 році і з тих пір здобула значний досвід, працюючи на численних заходах, включаючи прямі трансляції на телеканалі "Прямий".

Для мене жестова мова є тим, що я вважаю рідною, адже це мова моїх батьків. Моя мама походила з Києва, а тато — з Новоросійська. Теми, пов’язані з цим, зараз викликають у мене сильні емоції. У дитинстві моя глуха мати наполягала на тому, щоб я знайомилася з російською літературою, навчалася писати правильно, адже вона не хотіла, щоб я асоціювалася з безграмотністю дівчини з глухонімої родини. Наша бібліотека була дуже великою. Я завжди відчувала зв'язок із візуальною мовою, оскільки сприймаю світ більше через зір, ніж через слух. Моя мета — донести до людей, зокрема до глухих, красу і важливість української мови.

Зараз в Instagram та Facebook існує ініціатива УЖМ - Українська жестова мова, в рамках якої небайдужі глухі особи обмінюються думками щодо жестів, прагнучи дерусифікувати нашу спільну мову.

Я завжди запитую, для чого тобі жестова мова? Тепер модне слово "інклюзія", і Перша леді це підтримує, і спостерігається модна тенденція: "Євробачення" ми тепер вже перекладаємо жестовою мовою. Але чи дивляться це глухі люди? Чи це сприяє допомогти людям зрозуміти нас, українців? Для кого ви це робите? Для кого навчають перекладачів жестової мови?

Цікаво, що у Законі України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" стаття 4 стосується, зокрема, людей, які спілкуються жестовою мовою, зокрема глухих. Однак, попри наявність цієї статті, в країні фактично не існує професії "перекладач жестової мови". Це робітнича спеціальність, для якої немає належного навчання — лише факультативні курси у педагогічних вузах. Іноді, коли особа, відповідальна за створення української жестової абетки, не володіє жестовою мовою, виникають певні проблеми. Приміром, стосовно анімаційних фільмів українською, багато хто пропонує титрування для глухих дітей. Але як можна пояснити казку малечі, якій два-три роки, лише через титри? Як можна навчити дітей поняттям добра і зла не їх рідною мовою? Я не уявляю, як можна виховати глухих дітей і ознайомити їх з українською культурою без наших казок. На курсах жестової мови я завжди наголошувала: "Розкажи мені казку жестами". Не варто перекладати "Євробачення" — це привабливо, але не сприяє розвитку української мови. Коли мене запитують, чому я стала частиною телевізійного простору, я відповідаю: "Я не для вас тут, а щоб привернути увагу держави до жестової мови глухих людей, показати, що вони можуть спілкуватися українською, яка активно розвивається, і мають свої громади". Варто зазначити, що в спільнотах глухих є безліч волонтерів, про яких мало хто знає. Існує чимало талановитих викладачів, але в школах для глухих знання жестової мови не є обов'язковим для педагогів. Чому так? Це питання завжди викликало в мене подив, і досі залишається без відповіді.

Моя мета – об'єднати різні світи через жестову мову, і я безмежно вдячна Анжеліці Рудницькій. Вона допомогла мені зробити перший крок у шоу-бізнесі та активно залучає мене до перекладу жестовою мовою багатьох культурних проектів.

В УКРАЇНСЬКОМУ МЕДІЙНОМУ ПРОСТОРІ МАЄ БУТИ НА ПЕРШОМУ МІСЦІ ДИТЯЧИЙ УКРАЇНОМОВНИЙ КОНТЕНТ

Анжеліка Рудницька — видатна українська артистка, телевізійна ведуча та творець культової музичної програми "Територія А". Вона також є талановитою художницею, активною громадською діячкою та директоркою Державної агенції з промоції культури в Україні.

Розпочнемо з того, що в українському медійному просторі пріоритетом має стати дитячий контент українською мовою. Він повинен бути надзвичайно якісним, стильним і сучасним. Адже українська мова — це символ престижу, але ми не демонструємо цього! Давайте виводити цей престиж на поверхню через наших дітей. З раннього віку їх потрібно заохочувати та надихати говорити українською, і в майбутньому не буде потреби їх змушувати — у них будуть сформовані мовні шаблони, які закріплюються в пам’яті, якщо вони щодня чують рідну мову. Навіть російськомовні українці починають вживати деякі терміни українською, адже саме цю мову вони чують найчастіше.

Ще однією важливою темою, пов'язаною з мовою, є лицемірство. Наприклад, актор, виступаючи на сцені українською, після закінчення вистави може сказати: "как я устал". Це стосується не лише телеведучих, але й, зокрема, вчителів. Коли я зустрілася з учителькою, вона розмовляла з учнями українською, але варто було їй вийти за межі школи, як вона почала спілкуватися з тими ж дітьми російською. Вона прагне сподобатися їм, намагається встановити з ними контакт, а діти у відповідь також переходять на російську. Цей український стрижень символізує цінності, з яких слід починати. Мова є однією з найважливіших цінностей, поряд із землею та державністю.

Дитячий контент в Україні повинен бути таким, щоб діти відчували його актуальність, захопливість та сучасність.

Ольга Черепанова, директорка та засновницю діджитал-видавництва "Glowberry Books", яка розробляє кросплатформні проєкти для дітей: мультcеріали, книжки та інтерактивні додатки

Можливо, ви не чули про український серіал "Хоробрі зайці", що здобув популярність у більше ніж 80 країнах світу. Я є його авторкою та креативним продюсером. Ми представили цей проект за рік до початку повномасштабної війни, і його міжнародна популярність виявилася значно вищою, ніж в Україні. Я отримую більше інтерв'ю та запрошень на фестивалі за кордоном, де мене зустрічають як зірку, тоді як вдома про нас не знають. Це не тому, що ми не розсилали пресрелізи; просто складається враження, що наш проект не викликає інтересу. Мені сумно усвідомлювати таке ставлення, адже наша талановита команда створила щось, що не лише транслюється в 81 країні, але й потрапила до топ-5 в Англії! Коли ми тільки починали, багато хто сміявся і сумнівався, чи можливо створити щось, що зможе змагатися з "Свинкою Пепою". А тепер ми на одному каналі з нею в Англії, країні, де вона була створена!

Цей серіал був створений українською командою творчих професіоналів і складається з 100 епізодів. Він жодного разу не був озвучений російською мовою, що є надзвичайно важливим, адже діти в інтернеті шукають контент, а доступні лише англійська та українська версії.

З початком війни вийшов серіал "Пес Патрон", який мені дуже подобається. Я мрію про те, щоб з'являлося більше українських серіалів для дітей, книг та інших продуктів, які б зацікавлювали дітей і змушували їх казати: "Я хочу це!". Наша молодша аудиторія має високі вимоги, і потрапити в топ неможливо, якщо дитина не зацікавлена у перегляді. Тому контент для дітей має бути "модним, захоплюючим і сучасним", аби діти не лише дивилися його, а й пишалися та хотіли гратися з цим.

Проте, нині ситуація з фінансуванням анімації є вкрай складною — фактично його не існує. Ми вже не здатні реалізовувати нові проекти. Я знаю багатьох українських аніматорів, які стверджують: "Анімація потребує значних коштів, і ми більше не зможемо її створювати". Це дійсно сумно! У багатьох країнах, навіть маленьких, анімаційна індустрія завжди отримує підтримку з державних бюджетів. Хотілося б, щоб українська анімація отримала більше фінансування, адже це стосується як контенту, так і підтримки професіоналів галузі, оскільки велике професійне середовище поступово зникає. Це справжня проблема!

Фото Олександр Клименко